Рішення

від 09.06.2009 по справі 5/029-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/029-09

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"09" червня 2009 р.                                                                          Справа № 5/029-09

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства «Артек», м. Київ

до Малого приватного підприємства «Атлант –плюс», с. Рожни

про стягнення  275866,34 грн.

за участю представників:

позивача:Грубник Д.Л. –дов. від 10.02.2009р.

відповідача:Горбатенко В.А. –дов. від 08.04.2009р.

          суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Артек»(далі –позивач) до Малого приватного підприємства «Атлант –плюс»(далі –відповідач) про стягнення 275866,34 грн., з яких 224055,39 грн. основного боргу, 30189,04 грн. пені, 6784,01 грн. 3% річних та 14837,90 інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Представник позивача під час розгляду справи подав суду заяву від 27.04.2009р., якою в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, 3% річних і пені та просить суд стягнути з відповідача 224055,39 грн. основного боргу, 32357,59 грн. інфляційних втрат, 8968,58 грн. 3% річних та 75246,99 грн. пені.

За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення 340628,55 грн. з яких: 224055,39 грн. основного боргу, 32357,59 грн. інфляційних втрат, 8968,58 грн. 3% річних та 75246,99 грн. пені.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав остаточні позовні вимоги в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 27.04.2009 р. та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, присутній в судовому засіданні позовні вимоги в частині основного боргу визнає повністю, щодо нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечує, посилаючись на те, що договором було передбачено лише штраф.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні,  дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір від 09.10.2007р. № АА 0910 (далі –договір), відповідно до умов якого, позивач - продавець зобов'язався передати у власність відповідача - покупця обладнання для виробництва склопакетів, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити зазначене обладнання (п. 1.1 договору).

Поставка товару здійснюється за договірними цінами (п. 2.1 договору). Ціна товару, його кількість та асортимент по кожній поставці вказується у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору, ціни на обладнання встановлюються в валюті євро і вказуються в додатку № 1 до договору.

Всі розрахунки між сторонами по договору здійснюються в національній валюті України –гривні згідно рахункам –фактурам, виставлених позивачем. Ціни в рахунку –фактурі формуються в гривнях України по курсу НБУ Грн./Євро + 2% на день його виконання (п. 2.3 договору).  

Згідно п. 2.4 договору відповідач зобов'язався провести оплату за обладнання на наступних умовах: 30% вартості обладнання відповідач оплачує на протязі п'яти банківських днів з дати підписання договору, на підставі виставленого позивачем  рахунку –фактури; 70% вартості обладнання відповідач оплачує на протязі трьох банківських днів після отримання підтвердження від позивача про готовність обладнання до відвантаження з його складу, на підставі виставленого позивачем рахунку –фактури.

Оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунковий рахунок позивача, який вказаний в даному договорі або рахунку фактурі.

У відповідності до п. 3.3 договору обладнання вважається відвантаженим з моменту підписання відповідачем накладної на його отримання. З цього ж моменту до відповідача переходить право власності на обладнання.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу обладнання для виробництва склопакетів, за переліком, який визначений в додатку № 1 до договору  № АА0910 від 09.10.2007 р. на загальну суму 1892104,66  грн., що підтверджується накладними № 26/Б від 11.02.2008 р. на суму 867911,88 грн.,          № 48/Б від 27.02.2008 р. на суму 390705,56 грн., № 98/Б від 25.03.2008 р. на суму 540852,32 грн., № 99/Б від 31.03.2008 р. на суму 92634,90 грн. від 25.04.2006р. на суму 1451 грн., а відповідач на підставі довіреностей № 878099 від 11.02.2008 р., № 879921 від 27.02.2008 р., № 597245 від 24.03.2008 р. та № 597290 від 31.03.2008 р. вказане обладнання прийняв.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлене обладнання виконав частково на суму 1668049,27 грн.

Отже, станом на час розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 224055,39 грн. (1892104,66 грн. –1668049,27 грн. = 224055,39 грн.) різниця між перерахованими коштами та загальною вартістю поставленого обладнання. Доказів сплати зазначеної заборгованості  відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 599 Цивільного кодексу України встановлено, що  зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 224055,39 грн.  заборгованості за отримане обладнання.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за отримане обладнання, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до заяви позивача від 27.04.2009р. про збільшення ціни позову інфляційні збитки складають 32357,59 грн., три проценти річних з простроченої суми складають 8968,58 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідає  вимогам законодавства та обставинам справи, в зв'язку з чим вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими.

Крім того, позивач на підставі п. 6.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочку оплати товару в розмірі 0,05% за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 75246,99 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.  

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку який був зроблений судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 32357,59 грн. В решті суми пені суд відмовляє.

 Що стосується заперечень відповідача відносно безпідставного нарахування позивачем заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних на  прострочену суми, то суд не приймає їх до уваги оскільки їх нарахування передбачено діючим законодавством України, а саме ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому у позивача є всі правові підстави для їх нарахування та з'явлення вимоги щодо їх стягнення.

Посилання позивача на те, що в нього є претензії відносно якості поставленого обладнання, які виникли під час його експлуатації не приймається судом до уваги при вирішенні спору з огляду на їх недоведеність.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Атлант –плюс»(07412, Київська область, Броварський р-н., с. Рожни, вул. Хоменка, 51, код ЄДРПОУ 24892670) на користь Дочірнього підприємства «Артек»(03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 11, код ЄДРПОУ 24936048) 224055 (двісті двадцять чотири тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 39 коп. –заборгованості, 32357 (тридцять дві тисячі триста п'ятдесят сім) грн. 59 коп. інфляційних втрат, 8968 (вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 3% річних,  32357 (тридцять дві тисячі триста п'ятдесят сім) грн. 59 коп. пені, 2977 (сімсот дев'яносто) грн. 38 коп. –витрат по сплаті державного мита та 103 (сто три) грн. 14 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

           Суддя