Ухвала

від 12.04.2010 по справі 304/09-2010

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2010 р. справа № 2а-932/09/0811 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Уханенка С.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області на постанову Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року

у адміністративній справі № 2а-932/09/0811 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнання протиправним дій Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати надбавки до пенсії як дитині війни,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області щодо ненарахування та невиплати позивачці надбавки до пенсії як дитині війни за період з 22 травня року по 31 серпня 2009 року та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок з врахуванням отриманих позивачкою сум та виплатити позивачці надбавку до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 22 травня 2008 року по 31 серпня 2009 року у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В іншій частині позовних вимог судом відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог в частині перерахунку і виплати надбавки дітям війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що у 2006 р. дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була призупинена, після внесення змін до наведеної норми було запроваджене поетапне підвищення до пенсії дітям війни, і у територіального органу пенсійного фонду не було правових та фінансових підстав для призначення та виплати підвищення до пенсії у розмірах, які зазначаються позивачкою в позові. Вказує, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів державного бюджету, які повинні використовуватися за цільовим призначенням. Оскільки Законом не визначено механізм розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та не передбачене Державним бюджетом на 2007-2008 р.р. фінансування управління Пенсійного фонду щодо виплати даного підвищення до пенсії, то у суду були відсутні правові підстави зобов'язувати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену пенсію в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2009 року. УПФУ в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області вважає, що стосовно позивачки діяв на підставі та у спосіб, що передбачені законом, у межах повноважень та фінансового забезпечення державних соціальних гарантій.

При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору по цій справі є протиправна бездіяльність територіального органу пенсійного фонду щодо нарахування та виплати позивачці у період 2006-2009 р.р. підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист права позивачки на отримання сум підвищення до пенсії відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка перебуває на обліку в УПФ України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області та має статус «дитини війни», що відповідно надає їй право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р.

Задовольняючи частково позов щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату передбаченого ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підвищення до пенсії у період 2008 та 2009 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість звуження змісту права позивачки на гарантований державою соціальний захист та обов'язку держави в особі відповідача по справі забезпечити належний матеріальний рівень позивачки, яка має статус «дитини війни».

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції і вважає такі висновки суду законними та обґрунтованими, оскільки право позивачки на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що змінювали розмір підвищення до пенсії «дітей війни»до 10 відсотків від прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. У період 2009 року визначений статтею 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни»розмір підвищення до пенсії дітей війни не змінювався, відповідно під час вирішення спору судом правильно застосовано положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи, що вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, що визнані неконституційними, суд першої інстанції правильно вирішив про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Правильними є висновки суду першої інстанції щодо необхідності врахування відповідачем при проведенні розрахунку підвищення пенсії позивачки положень ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Враховуючи приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни» на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність іншого визначеного законом мінімального розміру пенсії за віком, окрім зазначеного частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та її права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління.

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст.6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. -покладено саме на відповідні територіальні управління за місцем її проживання.

Відповідно до глави 4 Бюджетного кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при підготовці проекту Державного бюджету України -колегія суддів вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»та на наступний бюджетний період. І такої можливості на погляд колегії суддів відповідач не був позбавлений.

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено саме на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивачки у період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2009 року. Таких доказів відповідачем не надано.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Невиконання Кабінетом Міністрів України наведених норм Закону не може слугувати підставою для порушення прав позивача стосовно належної, гарантованої державою соціальної підтримки.

Доводи апелянта про відсутність відповідного фінансування даних видатків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із обґрунтуванням суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності відповідача, яка свідчить про ігнорування територіальним органом пенсійного фонду рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008, а також не виконання вимог ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р., що призвело до порушення прав позивача у період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2009 року, які повинні бути відновленні шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цій частині рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтоване та мотивоване з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини.

Виходячи з вищенаведеного, підстав для скасування або зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, оскільки судом першої інстанції розглянуті по суті всі заявлені вимоги та правильно вирішено спір.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області - залишити без задоволення, постанову Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року -залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судового рішення апеляційної інстанції.

Судді: Сафронова С.В.

ОСОБА_2

ОСОБА_3