Постанова

від 02.06.2015 по справі 903/1025/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Справа № 903/1025/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Малого приватного підприємства "Роксолана" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.15 у справі №903/1025/14 Господарського суду Волинської області за позовомМалого приватного підприємства "Роксолана" доКовельської міської ради провизнання незаконним та скасування рішення

У судовому засіданні 28.05.15 оголошено перерву до 02.06.15.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Мисковець О.Ю. - за дов. від 27.05.15;

від відповідача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Малим приватним підприємством "Роксолана" у жовтні 2014 року заявлений позов до Ковельської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Ковельської міської ради від 10.07.14 № 57/32 "Про розгляд звернення МПП Роксолана" і відмову у поновленні договору оренди землі Малому приватному підприємству "Роксолана" на земельну ділянку площею 311 кв.м. по вул. Театральна, 20, кадастровий номер 0710400000:01:004:0008 для обслуговування торгівельного закладу терміном на 10 років. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що Ковельська міська рада рішенням №19/10 від 24.06.04 надала Малому приватному підприємству "Роксолана" земельну ділянку площею 311 кв.м. в користування на умовах оренди терміном на 10 років, 18.04.06 на підставі цього рішення між сторонами укладено договір оренди спірної земельної ділянки. Окрім цього, позивач вказував, що за місяць до закінчення терміну, на який було укладено договір оренди, він звернувся до відповідача з пропозицією про його поновлення, проте Ковельська міська рада в порушення приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" рішенням від 10.07.14 неправомірно відмовила позивачу в поновленні договору оренди землі на новий строк. При цьому позивач посилався на приписи статей 11, 16, 167, 169, 374, 393 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 20, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, статей 12, 80, 84, 93, 122, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.11.14, ухваленим суддею Гарбар І.О. позов задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано рішення Ковельської міської ради від 10.07.14 №57/32 "Про розгляд звернення МПП Роксолана" про відмову у поновленні договору оренди землі. Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Ковельської міської ради від 10.07.14 прийняте в супереч вимогам приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", та позбавляє позивача права користування земельною ділянкою. Окрім цього, судом зазначено, що відповідачем в порушення вимог законодавства не узгоджено з орендарем істотних умов договору, не надано обґрунтованих заперечень у відмові в продовженні терміну дії договору саме на 49 років.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Василишина А.Р. - головуючого, Демянчука Ю.Г., Філіпова Т.Л., постановою від 11.03.15, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішенням від 10.07.14 Ковельська міська рада реалізувала своє право власника земельної ділянки та прийняла спірне рішення в межах наданих їй повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. Водночас, апеляційним господарським судом установлено те, що спірна земельна ділянка відноситься до території багатоквартирного житлового будинку, розташованого в м. Ковелі, вул. Театральна, 20, що унеможливлює поновлення договору оренди від 18.04.06.

Мале приватне підприємство "Роксолана" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.15 скасувати, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.14 залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на невірне застосування апеляційним судом приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" та хибність висновків цього суду про відповідність вимогам законодавства дій відповідача щодо відмови у поновленні спірного договору оренди. Скаржник зазначає про те, що ним вчасно було повідомлено орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк терміном 49 років, однак орендодавцем в порушення вимог законодавства у місячний термін належним чином лист-повідомлення на відповідність вимогам закону не перевірено, не узгоджено з орендарем істотні умови договору та не надано обґрунтованих заперечень у відмові в продовжені терміну дії договору саме на 49 років. Водночас зазначає скаржник і про те, що на час звернення із заявою про продовження договору оренди землі, чинною редакцією статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено автоматичне поновлення договорів оренди землі.

Від Ковельської міської ради відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення Ковельської міської ради від 24.06.04 № 19/10 між Ковельською міською радою - орендодавцем та Малим приватним підприємством "Роксолана" - орендарем укладено договір оренди земельної ділянки від 18.04.06, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу в оренду строком до 24.06.14 (терміном на 10 років) земельну ділянку, розташовану в місті Ковелі по вул. Театральна, 20, площею 311 кв.м., для обслуговування торговельного закладу. Відповідно до пункту 9.3. договору позивач має право за рівних інших умов на продовження договору оренди після закінчення дії цього Договору. За умовами пункту 12.2. договору, дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір зареєстрований у Волинській регіональної філії центру ДЗК 18.04.06 за № 040608000307. Судами також установлено, що 22.05.14 позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 18.04.06 на 49 років. Установлено судами і те, що рішенням Ковельської міської ради від 10.07.14 позивачу заперечено в продовженні терміну оренди земельної ділянки. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Малого приватного підприємства "Роксолана" до Ковельської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Ковельської міської ради від 10.07.14 № 57/32 "Про розгляд звернення МПП Роксолана щодо поновлення договору оренди землі". Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема способом такого захисту може бути визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституції. За приписами статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"унормовано, що спори про поновлення порушених прав юридичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, за приписами якої захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі . Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону). Частиною 1 статті 19 Закону передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення договору) врегульоване питання щодо поновлення договору оренди землі та встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Вказаною нормою визначено право на поновлення дії договору оренди землі за умов дотримання встановлених законом приписів. При цьому, обов'язковою умовою для поновлення договору оренди землі без необхідності прийняття відповідного рішення орендодавцем, визначено відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору заперечень орендодавця. Скасовуючи рішення у справі суд апеляційної інстанції, на підставі повного та всебічного розгляду усіх обставин справи установив, що відповідно до технічної документації спірна земельна ділянка відноситься до території багатоквартирного житлового будинку, розташованого в м. Ковелі, вул. Театральна, 20. За приписами статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. За змістом наведених положень законодавства земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, повинні використовуватися підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють управління цими будинками, на умовах постійного користування, або відповідні земельні ділянки можуть передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників, що зумовлює обмеження їх цільового призначення та суб'єктів використання, виходячи з початкової функціональної приналежності, визначеної на підставі проектів розподілу кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації. Відтак, установивши обставини віднесення спірної земельної ділянки до території багатоквартирного житлового будинку, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що договір оренди земельної ділянки від 18.04.06 не може бути продовжений на новий строк в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі". За таких обставин, висновок апеляційного суду про відповідність оскаржуваного рішення чинному законодавству та непорушення оспорюваним рішенням ради від 10.07.14 прав позивача визнається правомірним. Виходячи з того, що апеляційним судом не установлено обставини, з якими законодавство пов'язує визнання рішень органів місцевого самоврядування недійсними, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.15 у справі № 903/1025/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Роксолана" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець