Рішення

від 02.06.2015 по справі 904/3973/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.15р. Справа № 904/3973/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛБІЗ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЮГ-ЗЕРНОТРЕЙД", с.Новокурське, Широківський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Кісуріна В.С. - довіреність № б/н від 27.05.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Малбіз", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Юг-зернотрейд", с.Новокурське, Широківський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 79576,00грн. основної заборгованості; 10499,24грн. пені; 2387,28грн. штрафу; 25781,81грн. інфляційних втрат; 1793,24грн. трьох відсотків річних;

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 27.04.2015р. ухвалою суду від 08.05.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 02.06.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується засвідченою копією реєстру поштових відправлень суду та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 25.05.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 16.05.2015р.

02.06.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребувані судом документи не представив.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 02.06.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Малбіз" (далі по тексту - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Юг-зернотрейд" (далі по тексту - відповідач) укладено договір №5 купівлі-продажу нафтопродуктів (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати нафтопродукти (далі по тексту - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та повністю оплатити його вартість.

Згідно з пунктом 2.3 договору передача кожної партії товару може здійснюватися на умовах надходження авансового платежу (передоплати) усієї вартості (ціни) партії товару на поточний рахунок продавця або з відстроченням платежу на десять банківських днів від дати поставки.

Пунктом 2.4 договору визначено, що кількість товару (партії товару) зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару.

Пунктом 2.5 договору визначено, що факт поставки (передачі у власність) товару в рамках цього договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару його покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1 договору.

Відповідно до пункту 2.6 договору сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар є документом, який засвідчує факт передачі у власність товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна вартість (ціна) цього договору (тобто вартість (ціна) усіх поставлених (переданих у власність за цим договором товарів) сторонами не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, проданих (переданих у власність) продавцем покупцеві на підставі цього та зафіксованих сторонами у відповідних видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Пунктом 3.5 договору покупець зобов'язаний здійснити оплату ціни (вартості) кожної партії товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього договору. Невиконання цього обов'язку покупцем надає продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов'язків за цим договором повністю абочастково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) товару).

Підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 договору визначено, що продавець має право зокрема отримувати кошти за переданий у власність (поставлений) товар в порядку та на умовах визначених у цьому договорі.

Право продавця визначене підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 договору кореспондується з обов'язком покупця повністю оплатити всі товари відповідно до умов цього договору (додатків, додаткових угод) до нього), а також належним чином виконаними усі інші свої зобов'язання по оплаті за поставлений (переданий у власність) товар (підпункт 4.4.1 пункт 4.4 договору).

Договір набирає чинності з дати його укладання (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором (пункт 8.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна №8 від 03.06.2014р. на суму 60977,00грн.;

- видаткова накладна №12 від 08.07.2014р. на суму 30597,00грн.;

- видаткова накладна №15 від 15.08.2014р. на суму 31248,00грн.

Таким чином, позивачем відповідачу поставлено товар на загальну суму 122822,00грн.

Відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору з позивачем розрахувався лише частково, у зв'язку з чим непогашеною залишилася заборгованість у розмірі 79576,00грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 79576,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 2.3 договору, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 79576,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність у порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 5.3 договору визначено, що кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони 0,5% (нуль цілих п'ять десятих) відсотка від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми), а у випадку непогашення грошової заборгованості протягом більш як 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості винна сторона зобов'язана додатково (крім пені) сплатити на користь протилежної сторони штраф у розмірі 3% (три відсотки) від вартості неоплаченого товару.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 19.06.2014р. по 03.03.2015р. на суму 10499,24грн. (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилку при визначенні періоду та нарахуванні пені за видатковою накладною №15 від 15.08.2014р., а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково у розмірі 10432,46грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати штраф у розмірі 2387,28грн.

Господарський суд перевірив розрахунок штрафу здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 1793,24грн. за загальний період з 19.06.2014р. по 27.04.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо) та інфляційні втрати у розмірі 25781,81грн. за загальний період з липня 2014 року по березень 2015р. (за кожною видатковою накладною окремо), які розраховані за період прострочення.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 25772,67грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2399,31грн., з урахуванням того, що 99,94% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Юг-зернотрейд" (53762, Дніпропетровська область, Широківський район, с.Новокурське, вул.Колгоспна, 26; ідентифікаційний код 33874571) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Малбіз" (50065, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Косіора, буд.70, офіс 114; ідентифікаційний код 35460322) 79576,00грн. (сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість грн. 00 коп.) основної заборгованості; 10432,46грн. (десять тисяч чотириста тридцять дві грн. 46 коп.) пені; 2387,28грн. (дві тисячі триста вісімдесят сім грн. 28 коп.) штраф; 25772,67грн. (двадцять п'ять тисяч сімсот сімдесят дві грн. 67 коп.) інфляційних втрат; 1793,24грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто три грн. 24 коп.) трьох відсотків річних; 2399,31грн. (дві тисячі триста дев'яносто дев'ять грн. 31 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

05.06.2015 року

Суддя І.В. Петренко