Рішення

від 02.06.2015 по справі 922/2645/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р.Справа № 922/2645/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта плюс", смт. Солоницівка про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Шаповалова В.М., дов. б/н від 18.03.15 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікопак", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.06.15 р., яка була прийнята судом) стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта плюс" основний борг в сумі 27056,14 грн., 4672,92 грн. пені, 3% річних в сумі 308,95 грн., збитки, пов'язані з витратами на правову допомогу в сумі 4000,00 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки №5/23 від 16.01.12 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, письмовий відзив не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 36).

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

16.01.2012 року між сторонами був укладений договір поставки № 5/23 (далі - договір)(а.с. 16), відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов'язався на протязі всієї дії договору поставляти пакувальний матеріал (далі - товар), відповідно до наданих покупцем (відповідачем) замовлень, а покупець (відповідач) зобов'язується приймати товар та сплачувати його вартість на умовах даного договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту його прийому та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової (товарно-транспортної) накладної на відвантаження товару (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 1.4 договору, найменування, одиниця виміру, вартість одиниці товару, загальна кількість та вартість кожної партії визначаються у:

- або погоджених сторонами специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного договору та містять посилання на нього;

- або погодженому сторонами рахунку-фактурі та видатковій накладній, що є невід'ємними частинами даного договору.

На виконання умов договору, позивачем у період з 16.10.14 р. по 04.12.14 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 28139,74 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 1581 від 16.10.2014 року, № 1758 від 14.11.2014 року та № 1856 від 04.12.2014 року (а.с. 20, 23, 26), які були скріплені печатками підприємств та підписані уповноваженими представниками сторін.

Сторони в спірному договорі домовились (п. 4.6), що оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем (відповідачем) на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 1083,60 грн., що підтверджується актом звіряння підписаним сторонами (а.с. 28), внаслідок чого заборгованість відповідача склала 27056,14 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторони в спірному договорі домовились (п. 4.6), що оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем (відповідачем) на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 27056,14 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару з 01.11.14 р. за видатковою накладною № 1581 від 16.10.14 р., з 29.11.14 р. за видатковою накладною № 1758 від 14.11.14 р. та з 19.12.14 р. за видатковою накладною № 1856 від 04.12.14 р.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 27056,14 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4672,92 грн. пені та 3% річних в сумі 308,95 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з п. 5.3 договору, у випадку прострочення оплати вартості Товару Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Частина 6 ст. 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача 4672,92 грн. пені законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування 3% річних позивачем, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 308,95 грн. законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення збитків, пов'язаних з витратами на правову допомогу в сумі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів Цивільного та Господарського кодексів та інших нормативних актів, збитками є, як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), так і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною, оскільки ч.1 ст. 22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність, власне, збитків; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб, та наявність вини боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором, дана норма кореспондує з положеннями ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної матеріальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків.

Позивач, вимагаючи стягнення з відповідача 4000,00 грн. збитків, пов'язаних з витратами на юридичну допомогу, які були включені до ціни позову, невірно трактує норми матеріального та процесуального законодавства, так як залучення юриста є правом, а не обов'язком позивача та такі видатки сторони не мають обов'язкової природи, їх наявність та розмір не перебувають у причинному зв'язку з оспорюваною шкодою в розумінні ст. 22 ЦК України. Таким чином, немає будь-яких законних підстав визнавати витрати позивача на правову допомогу збитками.

Аналогічної правової позиції дотримується пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в п. 1 якої роз'яснено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків (абз. 3 п. 1 зазначеної постанови).

Таким чином, враховуючи правову природу збитків, відсутні підстави для віднесення до складу збитків витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати незалежно від підстав їх виникнення, не мають обов'язкового характеру, не відносяться до обов'язкових платежів, здійснюються на власний розсуд замовника і не можуть бути покладені на іншу особу, тому не знаходяться у необхідному причинному зв'язку із діями відповідача, а отже, правові підстави для стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з витратами на правову допомогу в сумі 4000,00 грн., відсутні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до приписів якої, при частковому задоволенні позову - витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акта плюс" (код ЄДРПОУ 37514175, адреса: 62370, Харківська обл., Дергачіський р-н, смт. Солоніцевка, вул. Заводська, будинок 49/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікопак" (код ЄДРПОУ 36457153, адреса: 61139, м. Харків, вул. Алмазна, будинок 1) основний борг в сумі 27056,14 грн., 4672,92 грн. пені, 3% річних в сумі 308,95 грн. та судовий збір в сумі 1624,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.06.2015 р.

Суддя Т.В. Інте