Ухвала

від 04.06.2015 по справі 804/13852/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 рокусправа № 804/13852/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                    Чередниченко В.Є.,

суддів:                     Коршуна А.О., Кругового О.О.,

за участю секретаря судового засідання:          Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року у справі № 804/13852/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд» до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайд» (далі-ТОВ «Прайд») 21 жовтня 2013 року звернулось до суду з позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року №0000242220.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №255/222/23933763 від 25 лютого 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що надані для перевірки паперові носії за формою первинних документів та наведені в них відомості не відповідають фактичним обставинам справи, та відповідно не можуть бути підставою для відображення в податковому обліку витрат, оскільки вони складені на підставі нереальних правочинів по ланцюгу покупця, тому в ТОВ «Прайд» немає права на відображення в податковому обліку наслідків таких операцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Прайд», з питань достовірності формування податкового кредиту з ПДВ під час здійснення фінансового-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ривз» за період з 01 липня 2012 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №255/222/23933763 від 25 лютого 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем ст. 22, п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 84658,00 грн. (по декларації з ПДВ за липень 2012 року на 35904,00 грн., по декларації з ПДВ за серпень 2010 року на суму 20674,00 грн., по декларації з ПДВ за вересень 2012 року на суму 28080,00 грн.) (т.1 а.с.15-40).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за липень – вересень 2012 року податку на додану вартість за податковими накладними виданими ТОВ «Ривс».

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі нереальних господарських операцій з ТОВ «Ривс», без мети реального настання правових наслідків. Мають місце відносини з фіктивним підприємством.

Позиція податкового органу про нереальність господарських операцій позивача ґрунтується на висновку акта перевірки ТОВ «Ривс» від 21 грудня 2012 року №7211/224/34914473, яким встановлено відсутність поставок товарів (надання послуг) на адресу позивача.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242220 від 14 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 84658,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 21164,50 грн. (а.с. 57).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договір поставки товару (електрометалів) з ТОВ «Ривс» №25.07Пр від 05 липня 2012 року та специфікації до нього (т.1 а.с.71-79).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме: видатковими накладними (т.1 а.с.85-90), платіжними дорученнями (т.1 а.с.97-102), шляховими листами (т.2 а.с.55-60), сертифікатами якості і паспортами (т. 2 а.с. 80-97), актами приймання – передачі матеріальних цінностей та актами звірки взаєморозрахунків (т. 2 а.с. 98-105).

ТОВ «Ривс» виписано податкові накладні за червень – вересень 2012 року (т.1 а.с.91-96).

Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме запитами на ввіз-вивіз інструментів (т.1 а.с.103-120).

Придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується договором підряду (т.1 а.с.173-178), договірними цінами (т.1 а.с.179), договором про заміну сторони (т.1 а.с.180), довідками вартості виконаних робіт (т.1 а.с.182,192,208), актами прийомки виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.183-185,193-198,212-215), розрахунками (т.1 а.с.186,204-205,216-217), відомостями ресурсів (т.1 а.с.187-189,194-203,209-211), податковими накладними (т.1 а.с.190,206,218), підсумковими виписками (т.1 а.с.219-223).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ривс», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН та інших доказів на переміщення придбаного товару.

Суд апеляційної інстанції зауважує на наступному. Як вірно встановлено судом першої інстанції згідно з договором умови поставки визначені як франко-склад «Покупця», що за правилами Інкотермс означає транспортування товару до складу покупця силами не останнього, а продавця.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Посилання відповідача на те, що товар на склад позивача не заходив, а також на відсутність сертифікатів якості (паспортів на товар), спростовується наявними та залученими до матеріалів справи документами отриманих позивачем від ТОВ «РИВС».

Щодо посилання відповідача на акт перевірки ТОВ «РИВС» від 21 грудня 2012 року №721/224/34914473, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі №804/1873/13-а визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська щодо проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Ривс», за результатами якої був складений акт від 21 грудня 2012 року №7211/224/34914473 (т.1 а.с.67)

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року у справі №804/1873/13-а апеляційну скаргу ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року – без змін.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового-повідомлення рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року у справі №804/13852/13-а – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 05 червня 2015 року.

Головуючий:                                                                      В.Є. Чередниченко

          Суддя:                                                                      А.О. Коршун

          Суддя:                                                                      О.О. Круговий