Рішення

від 09.06.2015 по справі 904/3883/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.06.15р. Справа № 904/3883/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода Ко" (с. Червона Слобода, Макарівського району, Київської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандброксервіс" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно транспортних заявок №№ 1, 2 від 17.12.2014 у загальному розмірі 84 000 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Шикіло Ю.Ю. - представник (довіреність №221 від 08.06.2015)

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода Ко" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандброксервіс" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно транспортних заявок №№ 1, 2 від 17.12.2014 у загальному розмірі 84 000 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем в період з19.12.2014 по 23.12.2014 послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно транспортних заявок №№ 1, 2 від 17.12.2014, наявністю заборгованості у загальному розмірі 84 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.06.2015.

Так, у судовому засіданні 09.06.2015 позивач виклав суть позовних вимог, обґрунтував їх та просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, представником позивача повідомлено, що відповідачем з моменту порушення провадження у справі і до теперішнього часу жодних проплат здійснено не було.

Вимоги ухвали суду від 07.05.2015 були виконані позивачем у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 8/25, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 07.05.2015 було повернуто 18.05.2015 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 16.05.2015 "про повернення за закінченням терміну зберігання".

Слід зауважити, що судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, крім того, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 07.05.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.05.2015 та неотримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 09.06.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Так, представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи, крім того зазначав, що у позовній заяві ним заявлено до стягнення з відповідача лише основний борг, а інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, та затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грандброксервіс" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобода Ко" (далі - перевізник, позивач) було підписано:

- транспортну заявку № 1 від 17.12.2014 (а.с.11), в якій сторони узгодили, що на замовлення відповідача за маршрутом Еммерих-на-Рейні (Німеччина) - Запоріжжя (Україна) буде здійснено перевезення вантажу - проволоки в бухті (6 вантажних місць, брутто до 21 тони), дата та час подачі транспорту під завантаження - 18-19 грудня 2014 року на 8:00, дата та час подачі транспорту під вивантаження - 23-24 грудня 2014 року на 8:00. Також позивачем та відповідачем у вказаній заявці було узгоджено вартість та умови оплати, а саме: 42 000 грн. 00 коп., шляхом безготівкового розрахунку протягом 3 днів після надання оригіналів документів;

- транспортну заявку № 2 від 17.12.2014 (а.с.12), в якій сторони узгодили, що на замовлення відповідача за маршрутом Еммерих-на-Рейні (Німеччина) - Запоріжжя (Україна) буде здійснено перевезення вантажу - проволоки в бухті (6 вантажних місць, брутто до 21 тони), дата та час подачі транспорту під завантаження - 18-19 грудня 2014 року на 8:00, дата та час подачі транспорту під вивантаження - 23-24 грудня 2014 року на 8:00. Також позивачем та відповідачем у вказаній заявці було узгоджено вартість та умови оплати, а саме: 42 000 грн. 00 коп., шляхом безготівкового розрахунку протягом 3 днів після надання оригіналів документів.

При цьому, судом враховано, що у транспортних заявках було зазначено, що вони підписані до договору про вантажоперевезення в міжміському та міжнародному сполученні № 17122014 від 17.12.2014, при цьому, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що, фактично, сторонами у заявках № 1 та № 2 від 17.12.2014 було окремо узгоджено всі істотні умови договору перевезення вантажу, крім того позивач у даній справі просить суд стягнути з відповідача лише основний борг, а вартість наданих послуг та строк і порядок їх оплати визначений у вказаних транспортних заявках окремо, а отже представник позивача просив вирішувати спір на підставі доданих до позовної заяви документів, та вважає їх достатніми доказами наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг по перевезенню вантажів, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір перевезення вантажу у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зокрема, статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Згідно з статтею 917 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 Цивільного кодексу України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Так, на виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, позивачем були надані послуги з перевезення вантажу за маршрутом Еммерих-на-Рейні (Німеччина) - Запоріжжя (Україна) у визначений сторонами у заявках № 1 та № 2 від 17.12.2014 час, що підтверджується наступними документами:

- міжнародна товарно-транспортна накладна А № 0728748 (а.с.22);

- міжнародна товарно-транспортна накладна А № 0728749 (а.с.23);

При цьому, вказані накладні, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Так, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4 цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу в період з 19.12.2014 по 23.12.2014 відповідачу підтверджується матеріалами справи.

При цьому, оцінювати непідписні відповідачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3601 від 23.12.2014 (а.с.15) та № 3602 від 23.12.2014 (а.с.16), як доказ надання послуг, суд не може, оскільки вказаний факт підтверджується іншими доказами, про що було зазначено вище.

Так, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих позивачем послуг.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

З системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем автотранспортних послуг в період з 05.07.2014 по 08.07.2014 відповідачу підтверджується матеріалами справи.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем надані позивачем послуги з перевезення вантажу оплачені не були.

Так, позивачем було виставлено відповідачу на оплату наданих ним послуг:

- рахунок № 974 від 23.12.2014 на суму 42 000 грн. 00 коп. (а.с.13);

- рахунок № 973 від 23.12.2014 на суму 42 000 грн. 00 коп. (а.с.14).

При цьому, в матеріалах справи містять докази направлення відповідачу на його юридичну адресу: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 8/25 (а.с.17-18), а також додатково на відому позивачу адресу: 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 15 (а.с.19-20) листа від 02.04.2015 № 131 з проханням підписати акти № 3601 та № 3602 від 23.12.2014 та повернути їх на адресу позивача, а також провести оплату за отримані послуги в сумі 84 000 грн. 00 коп. (а.с.21). Також з листом позивачем було направлено відповідачу:

- транспортні заявки № 1 та № 2 від 17.12.2014;

- акти наданих послуг від 23.12.2014;

- міжнародні товарно-транспортні накладні А № 0728748 та А № 0728748;

- рахунки на оплату від 23.12.2014.

При цьому, відповідачем підписані акти повернуті позивачу не були, оплата послуг не проведена, відповіді на вказаний лист також надано не було.

Враховуючи визначений сторонами у транспортних заявках № 1 та № 2 від 17.12.2014 порядок та строк оплати наданих послуг, приймаючи до уваги встановлений судом факт надання обумовлених в заявках послуг, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 84 000 грн. 00 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, за частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 84 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

За наведеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 84 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандброксервіс" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 8/25; ідентифікаційний код 37619971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода Ко" (08042, Київська область, Макарівський район, с. Червона Слобода, вул. Заводська, 1; ідентифікаційний код 30641031) - 84 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко