Рішення

від 27.05.2015 по справі 910/8179/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015Справа № 910/8179/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансінвест»

до Державного підприємства «Київський бронетанковий завод»

про стягнення 46 621, 32 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Денисов В.О. - директор;

від відповідача: Чубар С.В. за довіреністю № 057/45 від 10.01.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансінвест» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» (далі - відповідач) про стягнення 46 621, 32 грн., з яких 34 188, 00 грн. основного боргу, 1 732, 48 грн. 3% річних та 10 700, 84 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/8179/15-г, розгляд справи призначено на 16.04.2015 р.

В судовому засіданні 16.04.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав додаткові документи для доручення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.04.2015 р. надав суду відзив на позову заяву № 057/985 від 16.04.2015 р., виходячи зі змісту якого відповідач підтвердив факт отримання від позивача товару, проте позовні вимоги вважає необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні, оскільки відповідач наразі перебуває у скрутному фінансовому становищі, виконує термінові замовлення по виготовленню бронетехніки для потреб збройних сил України, і стягнення штрафних санкцій в повному обсязі призведе до погіршення фінансового становища його підприємства, у зв'язку з чим суд відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України має право зменшити розмір штрафних санкцій.

В судовому засіданні 16.04.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.05.2015 р.

13.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, відповідно до яких він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що позивач не виставляв йому рахунки на оплату відносно спірної суми, у зв'язку з чим вважає, що строк виконання відповідного зобов'язання ще не настав.

У судовому засіданні 13.05.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача суму боргу визнав, при цьому звернув увагу на відсутність фінансування.

У судовому засіданні 13.05.2015 р. судом було оголошено перерву до 20.05.2015 р.

У судовому засіданні 20.05.2015 р. суд оголосив перерву до 27.05.2015 р.

У судовому засіданні 27.05.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений Договір поставки № 057/05/07, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, зазначений у Додатку № 1 до Договору (Специфікація № 1), а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити згідно даного договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено найменування товару - кисень рідкий технічний.

В силу п. 3.1. Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах FCA (м. Київ, вул. Бориспільська, 34а) відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 р.

Відвантаження товару проводиться в 7 денний строк з дня відправлення заявки покупцем, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної. На отриманий товар покупець повинен видати постачальнику довіреність (п. 3.2. Договору).

Згідно з п. 7.1.1. Договору на покупця покладено обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 5.1. Договору оплата здійснюється покупцем в сумі вартості поставленого товару, у відповідності з рахунком-фактурою на товар, з відстрочкою платежу 3-х банківських днів.

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця за банківськими реквізитами постачальника (п. 5.2. Договору).

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2013 р., в частині поставок продукції, а в частині оплати - до повного виконання.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу через його представника Онищенко О.С., яка діяла по довіреності № 466 від 22.05.2013 р. кисень рідкий технічний ДСТУ 6331-78 у кількості 6 т. на суму 17 028, 00 грн. згідно з видатковою накладною № 23 від 23.05.2013 р., а також через представника відповідача Ричок С.М., який діяв по довіреності № 619 від 11.07.2013 р. кисень рідкий технічний у кількості 3 т. на суму 9 324, 00 грн. згідно з видатковою накладною № 25 від 11.07.2013 р. та кисень рідкий технічний у кількості 8 т. на суму 24 864, 00 грн. згідно з видатковою накладною № 26 від 16.07.2013 р., а всього на загальну суму 51 216, 00 грн.

Факт отримання від позивача товару за вищевказаними видатковими накладними підтверджується так відповідачем у відзиві на позовну заяву № 057/985 від 16.04.2015 р.

Відповідачем в порушення умов Договору отриманий товар був оплачений лише частково в сумі 17 028, 00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія банківської виписки, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 34 188, 00 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не оплатив отриманий від позивача товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від № 14 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, згідно з п. 5.1. Договору сторони визначили, що оплата здійснюється покупцем в сумі вартості поставленого товару, у відповідності з рахунком-фактурою на товар, з відстрочкою платежу 3-х банківських днів.

Аналізуючи зміст вищевказаного пункту Договору, суд дійшов висновку, що рахунок-фактура у правовідносинах між сторонами визначено документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлену позивачем продукцію.

Так зазначений пункт Договору не містить приписів про те, що відстрочка платежу надається від дати отримання рахунку відповідачем, а отже необхідно керуватись тим, що за загальним правилом товар має бути оплачено після його прийняття і від цієї дати відповідно необхідно рахувати строк відстрочення платежу.

Крім того, слід зазначити, що під час розгляду справи судом встановлено, що факт поставки позивачем товару на загальну суму 51 216, 00 грн. підтверджується, зокрема, видатковими накладними № 23 від 23.05.2013 р., № 25 від 11.07.2013 р. № 26 від 16.07.2013 р., які з боку відповідача підписані без зауважень та заперечень.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положенню «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом встановлено, що надані в обґрунтування позовних вимог видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», містять всі обов'язкові реквізити, а відтак є первинними документами, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Відповідно до п. 6.1. Договору на кожну партію товару, що постачається, постачальник повинен надати покупцю разом із товаром наступні товаросупровідні документи, а саме: рахунок-фактуру, податкову накладну, видаткову накладну, сертифікат якості. При цьому, за умовами п. 6.2. Договору товаросупровідні документи повинні надаватись покупцю одночасно з відвантаженням товару.

Докази того, що при підписанні спірних видаткових накладних відповідач не отримав рахунок-фактур в матеріалах справи відсутні. Умовами договору не передбачено, що рахунок-фактури для оплати поставленої партії товару виставляється покупцю окремо, шляхом вручення чи надсилання.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 732, 48 грн. 3% річних та 10 700, 84 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р. та Вищий господарський суд України у постанові від 09.12.2014 р. у справі № 4/059-12).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 732, 48 грн., суд вважає його арифметично вірним.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 10 700, 84 грн. суд вважає його заниженим в силу обрання невірної методики розрахунку, однак в силу відсутності від позивача клопотання про вихід за межі позовних вимог, - задовольняє їх в цій частині саме в розмірі, заявленому позивачем.

При цьому, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відповідач наразі перебуває у скрутному фінансовому становищі, виконує термінові замовлення по виготовленню бронетехніки для потреб збройних сил України, і стягнення штрафних санкцій в повному обсязі призведе до погіршення фінансового становища його підприємства, у зв'язку з чим суд відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України має право зменшити розмір штрафних санкцій, з наступних підстав.

Так, у відповідності до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією на відміну від пені, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім цього, згідно п. 4.1. зазначеної Постанови Пленуму сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, правова природа інфляційних нарахувань та процентів річних полягає у захисті матеріальних прав та інтересів кредитора, та не має характеру штрафних санкцій, що в свою чергу виключає можливість застосування положення пункту 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України до вимог позивача про стягнення 1 732, 48 грн. 3% річних та 10 700, 84 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 34-А; код ЄДРПОУ 14302667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансінвест» (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 7, офіс 1; код ЄДРПОУ 36689854) 34 188 (тридцять чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 1 732 (одна тисяча сімсот тридцять дві) грн. 48 коп. 3% річних, 10 700 (десять тисяч сімсот) грн. 84 коп. інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2015 р.

Суддя В.С. Ломака