Рішення

від 02.06.2015 по справі 918/414/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа № 918/414/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фермерського господарства "Осінь Буковини" (далі - Господарство) до товариства з обмеженою відповідальністю "УБ-КОМЕНСЕ" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 91 506 грн. 13 коп.,

за участі представників:

позивача: Николаїшена А.В. (керівника),

Раєвського І.А. за дов. від 25 травня 2015 року,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2015 року Господарство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов укладених між позивачем та Товариством договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року та від 17 листопада 2012 року, останньому був поставлений товар - саджанці плодових дерев на загальну суму 96 600 грн. 00 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаними угодами зобов'язання по оплаті вартості цього товару виконав лише частково, заборгувавши таким чином позивачу 51 510 грн. 00 коп., останній, посилаючись на статті 526, 549, 550, 625, 629, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173-175, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 24 344 грн. 00 коп. пені, три проценти річних у розмірі 2 053 грн. 00 коп. та 13 599 грн. 13 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 квітня 2015 року порушено провадження у справі № 918/414/15, розгляд якої було призначено на 19 травня 2015 року. Вказаною ухвалою у сторін було витребувано ряд документів, необхідних для повного та всебічного розгляду даної справи. Зокрема, позивача було зобов'язано надати суду оригінали (у судове засідання) і належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких діє позивач (статут, положення тощо), всі оригінали доданих до позовної заяви копій документів (у судове засідання), зокрема, оригінал укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року, або письмові пояснення із зазначенням поважних причин їх відсутності, уточнений розрахунок заявленої до стягнення суми пені з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а також дат часткових погашень відповідачем суми основного боргу за спірними договорами, оригінал (у судове засідання) і належним чином засвідчену копію договору, на виконання якого була складена видаткова накладна від 17 листопада 2012 року № 6, письмові пояснення та документи, які свідчать про прийняття товару, який передавався за вищезазначеною видатковою накладною, уповноваженою особою відповідача (довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо), документи, які підтверджують відображення спірних господарських операцій у податковій звітності позивача, акт звірки взаєморозрахунків між сторонами. Відповідача було зобов'язано надати суду оригінали (для огляду у судовому засіданні) і належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких діє відповідач, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відзив на позовну заяву, акт звірки взаєморозрахунків між сторонами , а також докази сплати суми боргу (пояснення причин несплати).

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін та неподанням ними витребуваних доказів, ухвалою суду від 19 травня 2015 року розгляд справи було відкладено на 2 червня 2015 року та повторно витребувано у них вищезазначені документи. Враховуючи те, що в порушення приписів ухвали від 29 квітня 2015 року позивач та відповідач не надали суду вищезазначені документи, ухвалою суду від 19 травня 2015 року явку уповноважених представників сторін у судове засідання було визнано обов'язковою.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Господарства про зменшення розміру позовних вимог, в якій останнє фактично відмовилося від позову в частині стягнення з Товариства 24 344 грн. 00 коп. пені (а.с. 60). Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Крім того, до початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання позивача, до якого було долучено оригінал, а також належним чином засвідчену копію його статуту (а.с. 36-55).

У судовому засіданні 2 червня 2015 року представники позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач явку свого повноважного представника у призначені судові засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що коли ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 34652, Рівненська область, Березнівський район, село Адамівка, вулиця Березнівська, будинок 2. Факт отримання Товариством вищезазначених судових документів підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 31, 63).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 19 травня 2015 року явку уповноважених представників сторін у судове засідання було визнано обов'язковою у зв'язку з неподанням ними витребуваних судом документів, відсутність яких унеможливлювала здійснення повного, всебічного та неупередженого розгляду даної справи. У той же час Господарство подало всі документи, необхідні для об'єктивного вирішення даного спору. Крім того, у судовому засіданні 19 травня 2015 року представники позивача надали суду всі необхідні усні пояснення по суті цього спору.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника відповідача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суд має право відкласти розгляд справи, вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК України або статтею 90 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 3.9.2, 3.9.3 Постанови.

Проте суд не вбачає необхідності скористатися вищезазначеним правом на відкладення розгляду справи, оскільки у матеріалах даної справи наявні всі документи, необхідні для повного, всебічного та неупередженого її розгляду, у зв'язку з чим фактично відпала необхідність заслуховування пояснень представника Товариства.

За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для подання письмових пояснень і додаткових документів, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів, необхідних для повного й всебічного розгляду даного спору, суд не вбачає підстав для відкладення цієї справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника Товариства.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2012 року між Товариством та позивачем був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останній взяв на себе обов'язок передати у власність покупця товар - саджанці плодових дерев у кількості 4300 кг за ціною 15 грн. 00 коп. за одиницю, а відповідач, у свою чергу, - прийняти та оплатити його вартість (а.с. 18).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

За умовами пункту 2.1 даного договору відпуск саджанців здійснюється продавцем при сприятливих умовах після попереднього усного узгодження сторін.

Відповідно до пункту 2.2 цієї угоди вивіз саджанців здійснюється за рахунок і транспортом покупця.

За змістом пункту 3.1 договору оплата товару проводиться згідно виставленого рахунку протягом 10 банківських днів з моменту передачі товару.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач згідно видаткової накладної від 16 листопада 2012 року № 5 поставив відповідачу саджанці плодових дерев у кількості 4260 кг на загальну суму 63 900 грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ). Зазначений факт підтверджується наявною у матеріалах даної справи копією вищенаведеної видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками цих суб'єктів господарювання, а також копією відповідної довіреності на отримання даних товарно-матеріальних цінностей від 16 листопада 2012 року № 26 (а.с. 19, 28).

Крім того, у своїй позовній заяві Господарство посилалося на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року. На підтвердження вказаних вимог позивачем до матеріалів його позовної заяви було долучено оригінал вищезазначеного правочину (а.с. 20).

Однак при дослідженні оригіналу вказаного договору судом було встановлено, що останній було підписано керівником Господарства, а також скріплено печаткою позивача. Проте судом також було встановлено, що цей правочин не містить власноручного підпису уповноваженого представника Товариства та відбитку печатки відповідача. Натомість у тексті даної угоди наявна лише фотокопія печатки Товариства та підпису його керівника.

Пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 даної статті встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

У судовому засіданні 2 червня 2015 року представники позивача повідомили, що у Господарства наявний лише один примірник договору купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року. Цей примірник був долучений позивачем до матеріалів позовної заяви. Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні інші докази фактичного виконання Товариством умов даної угоди.

На підтвердження виконання Господарством умов вказаного правочину в частині поставки передбаченого ним товару, позивач посилався на видаткову накладну від 17 листопада 2012 року № 6 (а.с. 21). За змістом даної накладної Товариству були поставлені саджанці плодових дерев на загальну суму 32 700 грн. 00 коп.

Разом з тим, при дослідженні даної накладної судом встановлено, що цей товаророзпорядчий документ був складений не на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року, на який посилалося Господарство у своєму позові, а в рамках договору від 30 жовтня 2012 року.

Також судом було встановлено, що у вищенаведеній накладній міститься лише підпис особи, яка приймала поставлений товар. Проте відомості про прізвище, ім'я та по-батькові цієї особи, її посадове становище, а також про наявність правовідносин з відповідачем, у тексті наведеної накладної відсутні.

Слід зазначити, що у даній накладній містяться відомості про те, що спірний товар передається уповноваженому представнику відповідача за довіреністю від 26 листопада 2012 року № 26. Однак зі змісту цієї довіреності, яка міститься у матеріалах справи (а.с. 28), вбачається, що остання була видана на отримання саджанців плодових дерев у кількості 4260 кг, тобто тієї кількості саджанців, що була зазначена у видатковій накладній від 16 листопада 2012 року № 5, складеній на підставі підписаного між сторонами договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що поставка спірного товару відбулася лише за видатковою накладною від 16 листопада 2012 року № 5 на суму 63 900 грн. 00 коп., підписаною на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Господарства про стягнення з Товариства заборгованості на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року, є необґрунтованими, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

У той же час про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Господарством умов даної угоди.

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Товариство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконало лише частково, сплативши позивачу 45 090 грн. 00 коп. Так, 30 жовтня 2012 року відповідач сплатив на розрахунковий рахунок Господарства 8 515 грн. 00 коп., 6 листопада 2012 року - 15 575 грн. 00 коп., 5 грудня 2012 року - 11 000 грн. 00 коп., 25 березня 2013 року - 10 000 грн. 00 коп. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи оригіналами квитанцій, які свідчать про здійснення Товариством даних погашень (а.с. 23). Вказані грошові кошти були направлені Товариством на погашення заборгованості перед позивачем саме за договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року, про що свідчать відповідні відомості про призначення даних платежів, відображені у наведених квитанціях.

Відтак судом встановлено, що заборгованість Товариства перед позивачем, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань щодо оплати товару, поставленого Господарством за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року, складає 18 810 грн. 00 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року, яка складає 18 810 грн. 00 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Господарства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Відтак, позовні вимоги Господарства про стягнення з Товариства 51 510 грн. 00 коп. основного боргу підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 18 810 грн. 00 коп. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 32 700 грн. 00 коп. основного боргу слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач також просив суд стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 2 053 грн. 00 коп., нарахованих у період з 1 грудня 2012 року по 1 лютого 2015 року на відповідні суми основного боргу з урахуванням проведених відповідачем часткових погашень, з яких: 91 грн. 30 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 1 грудня 2012 року по 25 березня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 96 600 грн. 00 коп., 155 грн. 80 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 25 березня 2013 року по 30 жовтня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 86 600 грн. 00 коп., 4 грн. 50 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 30 жовтня 2013 року по 6 листопада 2013 року на суму основного боргу в розмірі 78 085 грн. 00 коп., 14 грн. 90 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 6 листопада 2013 року по 5 грудня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 62 510 грн. 00 коп., 1 786 грн. 60 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 5 грудня 2013 року по 1 лютого 2015 року на суму основного боргу в розмірі 51 510 грн. 00 коп.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум трьох процентів річних (а.с. 27), Господарство просило суд стягнути з Товариства дані компенсаційні виплати, нараховані, зокрема, у зв'язку з простроченням останнім оплати продукції, поставленої за видатковою накладною від 17 листопада 2012 року № 6 на суму 32 700 грн. 00 коп., складеною на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Товариства суми основного боргу за продукцію, поставлену відповідачу за видатковою накладною від 17 листопада 2012 року № 6 на суму 32 700 грн. 00 коп., складеною на підставі вищезазначеного договору, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків за вказаною угодою, також є необґрунтованою.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних виплат.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

У той же час при обрахунку заявленої до стягнення суми трьох процентів річних дні фактичних часткових погашень Товариством суми заборгованості були помилково включені позивачем у період часу, за який здійснюється стягнення вказаних компенсаційних виплат.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтована до стягнення з Товариства сума трьох процентів річних у зазначений позивачем період, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року, складає 2 321 грн. 61 коп., з яких: 598 грн. 73 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 1 грудня 2012 року по 24 березня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 63 900 грн. 00 коп., 970 грн. 20 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 25 березня 2013 року по 29 жовтня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 53 900 грн. 00 коп., 26 грн. 11 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 30 жовтня 2013 року по 5 листопада 2013 року на суму основного боргу в розмірі 45 385 грн. 00 коп., 71 грн. 05 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 6 листопада 2013 року по 4 грудня 2013 року на суму основного боргу в розмірі 29 810 грн. 00 коп., 655 грн. 52 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 5 грудня 2013 року по 1 лютого 2015 року на суму основного боргу в розмірі 18 810 грн. 00 коп. Власний розрахунок суду цих компенсаційних виплат міститься у матеріалах даної справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

До початку розгляду даної справи по суті судом було роз'яснено представникам позивача їх права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема право на збільшення розміру позовних вимог. Проте вказані представники не скористалися цим правом.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування спірних сум трьох процентів річних, зокрема, щодо зміни періодів та розмірів їх нарахування, суд позбавлений можливості вийти за межі періодів та нарахованих граничних сум, визначених Господарством у позовній заяві.

Відтак, оскільки заявлений до стягнення розмір даних компенсаційних виплат за обрахований Господарством період не перевищує розрахованого судом обґрунтованого до стягнення з відповідача їх розміру, позовна вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 2 053 грн. 00 коп. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також на підставі статті 625 ЦК України позивач згідно наданого власного розрахунку (а.с. 25-26) просив суд стягнути з відповідача 13 599 грн. 13 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з грудня 2012 року по лютий 2015 року.

Водночас, як вбачається з вищезазначеного розрахунку даних компенсаційних виплат, Господарство просило суд стягнути з Товариства інфляційні втрати, нараховані у період з 1 грудня 2012 року по 1 лютого 2015 року у зв'язку з простроченням відповідачем оплати продукції, поставленої йому за договорами купівлі-продажу від 29 жовтня 2012 року та від 17 листопада 2012 року.

За таких обставин, враховуючи встановлену відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу від 17 листопада 2012 року, суд дійшов висновку про те, що обґрунтований розмір інфляційних втрат за визначений Господарством період їх нарахування, який підлягає стягненню з Товариства, складає 5 781 грн. 46 коп. (розрахунок суду додається).

Відтак, позовна вимога Господарства про стягнення з Товариства 13 599 грн. 13 коп. інфляційних втрат підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача даних компенсаційних виплат у розмірі 5 781 грн. 46 коп. У той же час у задоволенні вимоги позивача про стягнення з Товариства 7 817 грн. 67 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

У своїй позовній заяві Господарство також просило суд стягнути з відповідача 24 344 грн. 00 коп. пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Проте, як було зазначено вище, до початку судового засідання 2 червня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява Господарства про зменшення розміру позовних вимог, в якій останнє фактично відмовилося від позову в частині стягнення з Товариства 24 344 грн. 00 коп. пені. Дана заява була підтримана представниками позивача у судовому засіданні 2 червня 2015 року, про що у протоколі цього судового засідання містяться відповідні відомості (а.с. 67).

Частиною 4 статті 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За частиною 1 статті 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін (частина 2 статті 78 ГПК України).

Згідно з частиною 6 статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що коли у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 Постанови.

Крім того, суд, керуючись частиною 2 статті 78 ГПК України, додатково роз'яснює позивачу правові наслідки відмови від позову, якими є недопущення повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що відмова позивача від позовних вимог у даній справі в частині стягнення з Товариства 24 344 грн. 00 коп. пені підписана уповноваженою на це особою, не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення даної заяви Господарства та припинення провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача нарахованої до стягнення суми цієї штрафної санкції на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України.

Відтак, даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 вищезазначеної статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).

Оскільки позовні вимоги Господарства про стягнення з Товариства грошових коштів у загальному розмірі 91 506 грн. 13 коп. носять майновий характер, позивач на підставі вищезазначеної статті Закону мав сплатити судовий збір у розмірі 1 830 грн. 12 коп.

Проте з наявних у матеріалах справи квитанцій від 26 лютого 2015 року № 191 та від 22 квітня 2015 року № 128 (а.с. 9-10) вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України судовий збір у загальному розмірі 1 832 грн. 00 коп.

Відтак, переплачена сума судового збору в розмірі 1 грн. 88 коп. підлягає поверненню позивачу.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "УБ-КОМЕНСЕ" (34652, Рівненська область, Березнівський район, село Адамівка, вулиця Березнівська, будинок 2, ідентифікаційний код: 36462949) на користь фермерського господарства "Осінь Буковини" (60022, Чернівецька область, Хотинський район, село Шилівці, ідентифікаційний код: 35605925) 18 810 (вісімнадцять тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. основного боргу, 2 053 (дві тисячі п'ятдесят три) грн. 00 коп. трьох процентів річних, 5 781 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят одну) грн. 67 коп. інфляційних втрат, а також 532 (п'ятсот тридцять дві) грн. 89 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині позовних вимог фермерського господарства "Осінь Буковини" до товариства з обмеженою відповідальністю "УБ-КОМЕНСЕ" про стягнення 24 344 грн. 00 коп. пені припинити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду повернути фермерському господарству "Осінь Буковини" (60022, Чернівецька область, Хотинський район, село Шилівці, ідентифікаційний код: 35605925) 1 (одну) грн. 88 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 8 червня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко