Ухвала

від 26.05.2015 по справі 813/7521/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 р. Справа № 876/4486/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Курильця А.Р.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-Інтергал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія-Інтергал» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 08.08.2014 №№0000563910/11726, 0000573910/11727. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно реальності (безтоварності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонтрансгруп» (далі - ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Бенефіт» (далі - ТОВ-2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім ВЕТЕК» (ТОВ-3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грос Грейн» (далі - ТОВ-4), у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року у справі №813/7521/14 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в таких товари використані в господарській діяльності позивача - реалізовані на експорт. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно інформаційних баз податкового органу встановлено розбіжності по податковому кредиту з ТОВ-1 та ТОВ-4 у зв'язку із обнуленням податкового зобов'язання останніх на підставі відповідних актів їх перевірок, тому немає підстав вважати що товари, фактично отримані від таких. Економічна доцільність проведених господарських операцій з ТОВ-1 (жмих соняшнику органічний) та з ТОВ-4 (соняшникова олія (наливом), горох продовольчий, соя (насипом)) є умовною, оскільки досягнута за рахунок бюджетного відшкодування (податковий кредит). Не надано наказів та відрядних повісток на відрядження директора ТОВ Вдовіченка О.П. для отримання та передачі на комісію вказаних товарів та сертифікатів відповідності на такі товари. Відсутні взаєморозрахунки із зерновим: терміналом Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська торгова компанія»; складом Товариством з обмеженою відповідальністю «Вторметекспорт» (далі - ТОВ-6).

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 20.07.2007, взято на податковий облік 23.07.2007, станом на 25.07.2014 перебувало на обліку в СДПІ, 08.01.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) (а.с.37-38 т.1).

На підставі акта від 25.07.2014 №338/28-26-39-10/35286991 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань правомірності формування податкового кредиту та витрат по взаєморозрахунках з ТОВ-2 та ТОВ-3 за січень-лютий 2014 року, з ТОВ-1 за січень 2013 року, з ТОВ-4 за липень, жовтень 2012 року та березень 2013 року, та з питань достовірності нарахування та сплати ПДВ за лютий-березень 2014 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 3222109,50грн, в т.ч. за ІІІ квартал 2012 року в сумі 745020грн, ІV квартал 2012 року - 61612грн та за 2013 рік - 2415477,50грн;

- ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 3310829грн, в т.ч. за вересень, жовтень 2012 року в сумі 503333,33грн та 264887,67грн відповідно, січень, березень 2013 року -2540370грн та 2238грн відповідно (а.с.36-175 т.1).

Також у висновках Акту відзначено, що придбані ТОВ протягом січня-лютого 2014 року у ТОВ-2 та ТОВ-3 нафтопродукти: імпортні - попередньо ввезені на територію України Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикловаст»; вітчизняні - виробництва Публічного акціонерного товариства «Одеський НПЗ», а зустрічні звірки двох останніх відповідними податковими органами не проведені, а відтак висновок щодо товарності чи безтоварності таких операцій можливо зробити після отримання результатів таких звірок.

Отже, під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ-1 та ТОВ-4, використавши при цьому акти перевірок останніх, та зробивши висновки про безтоварність (нереальність) господарських операцій між ними.

08.08.2014 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000563910/11726, яким збільшено грошове зобов'язання із ПДВ у розмірі 4966243,50грн (основний платіж 3310829грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1655414,50грн);

№0001142301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4833164,25грн (основний платіж 3222109,50грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1611054,75грн)(а.с.30-31 т.1).

Таким чином, спірними ППР позивачу визначено грошові (податкові) зобов'язання по оспорених господарських операціях з ТОВ-1 та ТОВ-4. В цій частині висновків суду першої інстанції відповідачем і подана апеляційна скарга.

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін, скарга - без задоволення (а.с.176-212 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК).

У відповідності до п.198.2 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 останньої статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу(п.198.6 ст.198 ПК).

Згідно з п.201.10 ст.201 цього ж Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року №21-13а11 цей же Суд прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ-1 та ТОВ-4, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

ТОВ-1 договорами поставки від 29.01.2013 №29/01 та від 31.01.2013 №31/01, видатковими та податковим накладними, договором з ТОВ-5 від 29.01.2013 №290113-П, тристоронніми актами прийому-передачі, рахунками на оплату на кожну партію поставленого товару, зворотною накладною від 22.01.2013 №2 на повернення частини поставленого товару та тристороннім актом прийому передачі (повернення), розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, платіжними дорученнями та виписками з банку про оплату за придбаний товар (а.с.6-22, 135-136, 138-142 т.4);

ТОВ-4 договорами поставки від 20.07.2012 №ГГ-02/77, №ГГ-02/78, від 23.07.2012 №ГГ-02/79, від 20.09.2012 №ГГ-02/109 та від 29.01.2013 №ГГ-29/01-13, видатковими та податковим накладними, актами прийому-передачі на кожну партію поставленого товару, договором перевалки вантажу зерна через зерновий склад укладеним з ТОВ-6 від 31.01.2013 №1 з додатком, платіжними дорученнями та виписками з банку про оплату за придбаний товар (а.с.127-130, 143-146, 154-157, 176-175, 189-192, 227-378, 250-251 т.3, 137, 143-150 т.4).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна правильна оцінка.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари (сільськогосподарська продукція) використані ним у своїй господарській діяльності - експортовані:

Компаніям «DOENSFOODINGREDIENTSB.V.» (Нідерланди; далі - Компанія) та «B.V.GRAANHANDELP.VANSСHELVEN (Нідерланди; далі - Компанія-1) за межі митної території за участю комісіонерів Товариство з обмеженою відповідальністю «Продексим, ЛТД» (далі - ТОВ-7) та Дочірнє підприємством «Торговий дім «Херсон» компанії з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд груп Ел.Ел.Сі» (далі - ДП) відповідно;

Компанії «WESTMARKTRADELIMITED» (Шотландія; далі - Компанія-2) за межі митної території за участю комісіонера Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група»,

що підтверджується відповідними первинними документами, які належним чином були проаналізовані цим судом (а.с.131-142, 147-153, 158-175, 176-188, 193-226, 239-249 т.3, а.с.1-2, 23-46, 51-53, 55-103, 109-111т.4).

При цьому, в матеріалах справи наявні міжнародні ветеринарні сертифікати на макуху соняшника від 04.03.2013 серії Ш-29 №068458 та від 19.03.2013 серії Ш-29 №068469, видані Державним комітетом ветеринарної медицини, які видавалися при здійсненні експортних операцій (а.с.47-50, 104-108 т.4).

Також, довідками стверджується надходження валютної виручки:

Першого Українського Міжнародного банку від 26.03.2013 №1099 - від Компанії на рахунок ТОВ-7;

Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» від 04.03.2013 №138-4/16-15-1311 - від Компанії-1 на рахунок ДП (а.с.54, 112 т.4)

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у ТОВ-1 та ТОВ-4, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ТОВ-1 та ТОВ-4 на час укладення договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних(а.с.124-126 т.3, а.с.3-5, 133-134 т.4).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ-1 та ТОВ-4 господарські операції відповідали основному виду їх діяльності - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента-продавця.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1 та ТОВ-4, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок (зустрічних звірок) таких, де зроблено висновок, що господарські операції останніх нереальні внаслідок ряду обставин.

ТОВ-1 та ТОВ-4 належним чином у відповідні періоди задекларували податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операція із позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку таких результатів їх перевірок (звірок).

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок (зустрічних звірок) цих контрагентів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до відповідних перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Щодо ймовірної збитковості здійснених позивачем спірних операцій та відсутності в нього у зв'язку із цим відповідного економічного інтересу, то такі доводи апелянта (шляхом простого математичного співставлення) є надумані, оскільки як вірно звертав увагу позивач, відповідні товари (сільськогосподарська продукція) через комісіонерів була реалізована на експорт (ПДВ 0%, пп. «а» пп.195.1.1 п.195.1 ст.195 ПК), а відповідно до змісту пп.139.1.6 п.139.1 ст.139 ПК до складу витрат, понесених платником податку у зв'язку зі здійсненням певної господарської операції, не включаються суми ПДВ включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, а відтак у ТОВ наявний прибуток.

Зі змісту наведених законодавчих положень випливає, що при обчисленні прибутку платника, ПДВ сплачений постачальникові при придбанні товару, не повинен враховуватися та включатися до складу доходів та/або витрат.

Отже, у даному випадку факт реалізації товару на експорт за ціною, що є нижче ціни придбання у вітчизняного постачальника, не означає відсутність економічної вигоди та господарського результату від здійснених ТОВ операцій, позаяк при розрахунку доходу до вартості придбаного товару не враховується ПДВ, сплачений контрагентові у ціні цього товару.

Крім того, цей факт сам по собі не може розглядатися як об'єктивна ознака недобросовісності позивача, адже досягнення економічного результату за рахунок використання ним законного права, пов'язаного із звільненням на законній підставі від сплати податку, із застосуванням пільг в оподаткуванні, не може бути визнано необґрунтованим.

Господарська операція не може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника, лише на тій підставі, що прибутковість цієї операції зумовлена вчиненням ним дій, що свідомо передбачені законодавцем як підстава для отримання податкової вигоди.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя А.Р. Курилець

Повний текст виготовлений 29 травня 2015 року.