Рішення

від 28.05.2015 по справі 910/7878/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2015Справа №910/7878/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСІМЕД ПЛЮС"

до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО"

про стягнення заборгованості у розмірі 17 057,91 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Голіней Н.В. (дов.№б/н від 19.03.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКСІМЕД ПЛЮС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" про стягнення заборгованості у розмірі 17 057,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 порушено провадження у справі №910/7878/15-г та призначено її до розгляду на 12.05.2015 року.

За наслідком розгляду справи у судовому засіданні 12.05.2015 суд відклав розгляд справи на 28.05.2015 року.

26.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Відповідач уповноваженого представника для участі у судовому засіданні повторно не направив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Відзиву на позов відповідач також не надавав, тому справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКСІМЕД ПЛЮС» (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «ГАРАНТ ОМ (Замовник) укладено Договір про надання медичних послуг №62/1/2014МА (в подальшому Договір).

Згідно з п.п.1.1. Договору Виконавець зобов'язується надати медичні послуги Пацієнтам, а Замовник зобов'язується оплачувати ці Послуги відповідно до Договору.

Пунктом 1.3.Договору встановлено, що детальний перелік медичних послуг та тарифи прописані в узгодженому Сторонами прейскуранті цін та можуть бути змінені лише за взаємною письмовою згодою Сторін (Додаток №1 до Договору).

Зобов'язання виконавця визначені п.2.2.Договору, зокрема виконавець зобов'язується надавати пацієнтам медичні послуги своєчасно, належної якості, у відповідності до у та тарифів медичних послуг, зазначених в Прейскуранті цін (Додаток №1 до Договору), та в обсягах, визначених Замовником відповідно до даного Договору (п.2.2.1.Договору).

За пунктом 2.2.3.Договору, виконавець зобов'язується надавати замовнику Акти виконаних робіт, рахунки для оплати медичних послуг, відповідно до умов Розділу 4 даного Договору.

На виконання умов Договору позивач надав за період з 16.04.2014 по 15.08.2014 (включно) медичні послуги на загальну суму 12 485,00 грн., що підтверджується Актами про надані медичні послуги, які підписані та скріплені печатками обох сторін, а саме:

- Акт про надані медичні послуги за період з 16.04.2014 року по 30.04.2014 року на суму 4 255,00 грн.;

- Акт про надані медичні послуги за період з 01.05.2014 року по 15.05.2014 року на суму 430, 00 грн.;

- Акт про надані медичні послуги за період з 16.05.2014 року по 31.05.2014 року на суму 250,00 грн.;

- Акт про надані медичні послуги за період 01.06.2014 року по 15.06.2014 року на суму 860,00 грн.;

- Акт про надані медичні послуги за період з 01.07.2014 року по 15.07.2014 року на суму 5 235,00 грн.;

- Акт про надані медичні послуги за період з 16.07.2014 року по 31.07.2014 року на суму 1135,00 грн.;

- Акт про надані медичні послуги за період з 01.08.2014 року по 15.08.2014 року на суму 320,00 грн., а також відповідними до них рахунками на оплату.

Умовами п.4.3., п.4.5. Договору передбачено, що оплата вартості наданої пацієнта медичної вимоги здійснюється шляхом прямого банківського переводу грошових коштів на рахунок виконавця, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання Замовником завірених підписом та печаткою виконавця двох екземплярів актів виконаних робіт та рахунків-фактур.

Відповідач, натомість, оплату за надані позивачем послуги не здійснив, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 12 485,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 11.01.2014 позивач направив на адресу відповідача претензію про стягнення заборгованості за договором про надання медичних послуг №62/1/2014 МА від 03.02.2014 року на суму 12 485, 00 грн.

У відповідь на претензію відповідачем надано лист № 4848-1/63 від 09.12.2014, в якому відповідач фактично визнав наявну перед позивачем заборгованість у розміри 12 485,00 грн. та гарантував її сплату з січня 2015 року.

У свою чергу, позивач надіслав відповідачу лист № 130 від 15.12.2014 із вимогою терміново погасити борг, проте, оскільки відповідач так і не виконав своїх зобов'язань за Договором, тобто отримані послуги не оплатив, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Також, позивач направляв для погодження та підписання акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2014, який відповідач підписав та підтвердив наявну перед позивачем заборгованість у розмірі 12 485,00 грн.

Також, враховуючи порушення відповідачем договірних зобов'язань, позивачем нараховані до стягнення пеня у розмірі 1 597, 93 грн., 259,08 грн. 3% річних та 2715,90 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір №62/1/2014МА від 03.02.2014 за своє правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із наявних у матеріалах справи документах вбачається, що позивач надавав обумовлені Договором №62/1/2014МА від 03.02.2014 послуги, що підтверджується, зокрема, актами про надані медичні послуг за період з 16.04.2014 по 15.08.2014 (включно) на загальну суму 12 485,00 грн., які підписані та скріплені печатками обох сторін, а також відповідними рахунками на оплату цих послуг.

Відповідач, натомість, оплату за надані позивачем послуги не здійснив, проте щодо отримання ним даних послуг жодних заперечень не висловив, та у листі від 09.12.2014 наголосив, що оплату заборгованості у розмірі 12 485,00 грн. розпочне здійснювати з січня 2015 року.

Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2014 та фактично визнано наявну перед позивачем заборгованість у розмірі 12 485,00 грн.

За таких обставин, у зв'язку із вищенаведеним, суд зазначає, що заборгованість відповідача за надані медичні послуги у розмірі 12 485,00 грн. позивачем документально підтверджена та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем пені у розмірі 1 597, 93 грн., 259,08 грн. 3% річних та 2715,90 грн. інфляційних втрат, суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.7.2.Договору, замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату рахунків виконавця (п.4.3.) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, зазначає, що дана вимога підлягає задоволенню частково у розмірі 1592,16 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі розміром 1934,74 грн. за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягає задоволенню у розмірі 259,08 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСІМЕД ПЛЮС" до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" про стягнення заборгованості у розмірі 17 057,91 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3; ідентифікаційний код 16467237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСІМЕД ПЛЮС" (02002, місто Київ, вулиця Р.Окіпної, будинок 7, н/п 1; ідентифікаційний код 37652720) 12485 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок основного боргу, 1592 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто дві) гривні 16 копійок пені, 1934 (одну тисячу дев'ятсот тридцять чотири) гривні 74 копійки інфляційний втрат, 259 (двісті п'ятдесят дев'ять) гривень 08 копійок 3% річних та 1742 (одну тисячу сімсот сорок дві) гривні 71 копійку витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 28.05.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 02.06.2015 року

Суддя К.В. Полякова