Рішення

від 04.06.2015 по справі 910/6884/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015Справа №910/6884/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САБ-АРМАТУРА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна"

про стягнення грошових коштів у розмірі 72 265,87 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Євчук О.Я. (дов.№1 від 11.11.2014)

від відповідача: Рибчинчук Д.А. (дов.№64 від 10.04.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САБ-АРМАТУРА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" про стягнення грошових коштів у розмірі 72 265,87 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 порушено провадження у справі №910/6884/15-г та призначено її до розгляду на 14.04.2015 року.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 19.05.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 19.05.2015 року.

15.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.

За наслідкам розгляду справи у судовому засіданні 19.05.2015 суд у задоволення клопотання представників сторін, продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголосив у судовому засіданні перерву до 04.06.2015 року.

До початку судового засідання 04.06.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Під час судового засідання 04.06.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини аналогічні тим, що викладені у відзиві.

На запитання суду щодо наявності додаткових обставин, що мають значення для справи представник позивача повідомив, що ним подані всі докази, які мають значення для вирішення справи по суті, судом досліджені всі обставини справи і на підставі зібраних доказів можливо прийняти рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "САБ-Арматура" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" виникли правовідносини щодо поставки товару.

На виконання відповідної домовленості, позивач поставив відповідачу за період з січня 2013 по лютий 2013 певний товар на загальну суму 60187,33 грн., що підтверджується видатковою накладною №2 від 14.01.2013 на суму 4192,40 грн. та №3 від 14.01.2013 на суму 4222,86 грн. із виставленим рахунком-фактурою №5 від 14.01.2013 на суму 8415,26 грн.; видатковими накладними №109 від 13.02.2013 на суму 3056,52 грн., №115 від 14.02.2013 на суму 13305,24 грн., №117 від 15.02.2013 на суму 3462,32 грн., №120 від 15.02.2013 на суму 31051,30 грн., №122 від 15.02.2013 на суму 896,69 грн. із рахунком-фактурою №152 від 11.02.2013 на суму 51772,07 грн., тобто загалом на суму 60187,33 грн.

Із наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень за період 22.06.2012 по 25.04.2014 вбачається, що відповідач частково оплатив поставлений йому товар на загальну суму 45000,00 грн., а саме сплатив 30000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №71 від 13.02.2013 та 15000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №86 від 19.02.2013 року.

Відтак, враховуючи, що відповідачем оплату за поставлений товар здійснювалась не у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із загальною претензією №б/н від 17.01.2014 про сплату утвореної перед позивачем заборгованості та 18.11.2014 направив відповідачу для погодження та підписання акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.11.2014 року.

Однак, вказаний акт відповідач залишив поза увагою та заборгованість за товар у повному обсязі так і не погасив, що спричинило звернення позивача із даним позовом до суду, у межах якого позивачем заявлено до стягнення з відповідача 55127,47 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 3411,66 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13726,74 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що ним здійснена оплата за поставлений товар на загальну суму 326783,84 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Приписами статті 202 ЦК України визначено поняття правочину як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. (ст.205 ЦК України).

За приписами частини 2 ст.206 ЦК України, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.

Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що між сторонами існували фактичні відносини по поставці товару, обумовлені вчиненим усно правочином, факт щодо погодження якого жодною із сторін під час розгляду спору судом не заперечувався.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, на виконання взаємної домовленості, позивачем поставлявся на протязі певного періоду відповідачу товар із наданням видаткових накладних та рахунків на оплату, а відповідачем зазначений товар приймався та частково оплачувався, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Зокрема, відповідач оплатив товар згідно рахунку №152 від 11.02.2013, на загальну суму 45000,00 грн., а саме 30000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №71 від 13.02.2013 та 15000,00 грн. відповідно до платіжного доручення №86 від 19.02.2013 року.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на вищевикладене, суд зауважує, що оскільки відповідач здійснив часткову оплату товару ще у лютому 2013 на суму 45000,00 грн., тобто до порушення провадження у справі, то суд дійшов висновку у цій частині 45000,00 грн. у позові відмовити.

Разом з тим, відповідно до прохальної частини позову та розрахуноку до нього, позивачем заявлено до стягнення суму у загальному розмірі 55127,47 грн. відповідно до видаткових накладних №2 від 14.01.2013 на суму 4192,40 грн., №3 від 14.01.2013 на суму 4222,86 грн., №109 від 13.02.2013 на суму 3056,52 грн., №115 від 14.02.2013 на суму 13305,24 грн., №117 від 15.02.2013 на суму 3462,32 грн., №120 від 15.02.2013 на суму 31051,30 грн., №122 від 15.02.2013 на суму 896,69 грн.

Отже, враховуючи зяавлену позивачем до стягнення суму основного боргу у розмірі 55127,47 грн. та сплачену відповідачем суму 45000,00 грн., неоплаченою залишилась частина боргу у розмірі 10127,47 грн.

Відтак, виходячи із існуючих між сторонами правових відносин, підтверджених діями обох сторін, зокрема позивачем поставкою товару, а відповідачем прийняттям та частковою оплатою зазначених товарів, суд, з урахуванням заявлених позовних вимог, дійшов висновку про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 10127,47 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховані до стягнення також штрафні санкції, а саме 3% річних у розмірі 3411,66 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13726,74 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, претензія про сплату заборгованості направлена позивачем на адресу відповідача 17.01.2014, а відтак нарахування 3% річних та інфляційних втрат має відбуватись, з урахуванням вищезазначеної норми законодавства, з 25.01.2014 по заявлений позивачем період, а саме 31.12.2014 року.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що нарахування інфляційної складової суми боргу та суд 3% річних має здійснюватись з 25.01.2014 по 31.12.2014 на суму боргу у розмірі 10127,47 грн., а відтак вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі розміром 2493,42 грн. та 3% річних також частково у розмірі 283,85 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме 10127,47 грн. основного боргу, 2493,42 грн. інфляційних втрат та 283,85 грн. 3% річних.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САБ-АРМАТУРА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" про стягнення грошових коштів у розмірі 72 265,87 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" (03191, місто Київ, вулиця Лятошинського композитора, будинок 14А; ідентифікаційний код 36791760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САБ-АРМАТУРА" (07453, Київська область, Броварський район, село Русанів, вулиця Ватутіна, будинок 29; ідентифікаційний код 36597198) 10127 (десять тисяч сто двадцять сім) гривень 47 копійок основного боргу, 2493 (дві тисячі чотириста дев'яносто три) гривні 42 копійки інфляційних втрат, 283 (двісті вісімдесят три) гривні 85 копійок 3% річних та 326 (триста двадцять шість) гривень 25 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.06.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 09.06.2015 року

Суддя К.В. Полякова