Рішення

від 02.06.2015 по справі 910/8447/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015Справа №910/8447/15 За позовом Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні рішення"

про розірвання договору та стягнення 5 311 930,16 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Поповіченко О.М.(за довіреністю)

Від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 02.06.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача передплати за договором поставки № 130405 від 24.04.2013 у розмірі 4 988 562, 00 грн. та пені в розмірі 323 368, 16 грн. (загалом 5 311 930,16 грн.) та розірвання договору поставки № 130405 від 24.04.2013.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.04.2015 порушено провадження у справі №910/8447/15 та призначено до розгляду на 23.04.2015.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 23.04.2015 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, відповідач причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Позивач через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи в судовому засіданні 23.04.2015 було відкладено на 19.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 02.06.2015, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача та неподання ним витребуваних судом доказів.

В судове засідання 02.06.2015 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав суду усні пояснення по суті справи, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані істотним порушенням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 130405 від 24.04.2013, в частині поставки передплаченого товару обумовленого договором.

Відповідач, згідно викладеного у відзиві, заперечує проти вимог щодо розірвання договору, оскільки на його думку порушення строків поставки не є істотним порушенням умов договору та заперечує проти вимог щодо стягнення пені за період з 28.09.2013 по 28.03.2014, оскільки, на його думку, закінчився спеціальний строк позовної давності в один рік визначений для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником 24.04.2013 було укладено договір поставки № 130405 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві рухоме майно (обладнання), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити обладнання.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру, кількість, вартість обладнання (комплектів обладнання), яке підлягає поставці за договором, визначаються сторонами у специфікації (далі - специфікація), що викладається у додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно специфікації (додаток № 1 до договору) сторони узгодили поставку обладнання для модернізації АСУТП магістрального аміакопроводу Тольятті - Одеса, станція нижнього рівня ГПС (комплект) в кількості 9 штук вартістю 391 815, 00 грн. в т. ч. ПДВ, та обладнання для модернізації АСУТП, магістрального аміакопроводу Тольятті - Одеса, станція нижнього рівня НС (комплект) в кількості 1 штука вартістю 630 800, 00 грн. без ПДВ.

Пунктом 2.1. договору сторонами погоджено, що обладнання повинно бути повністю поставлене постачальником покупцю протягом 120 календарних днів з дали отримання постачальником попередньої оплати відповідає до п. 4.2. договору.

Загальна вартість договору складається із суми загальних цін обладнання, зазначених сторонами у специфікації та становить 4 988 562, 00 грн., в т.ч. ПДВ 831 427, 00 грн. (п. 3.2. договору).

Пунктом 4.2 договору встановлено порядок розрахунків між покупцем та постачальником, відповідно до якого, оплата за обладнання здійснюється в безготівковій формі у гривнях шляхом перерахування покупцем 100% передоплати постачальнику після підписання договорів та отримання рахунку - фактури.

Згідно п. 6.1.договору визначено, що місце поставки постачальником обладнання (передання обладнання покупцю) за договором є приміщення покупця за адресою: Одеська область, м. Южний, вул. Заводська, 3-а, корп. 217. Поставка обладнання здійснюється автотранспортом постачальника (п. 5.1. договору).

Строк договору починає свій перебіг у момент його підписання сторонами та закінчується після виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. п. 11.1, 11.2 договору).

Сторони, також, погодили в п. 11.5. договору, що якщо інше прямо не передбачено договором або чинним законодавством України, договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору.

Відповідно до п. 12.1. договору у випадку порушення постачальником строків передачі обладнання більш, ніж на 20 (двадцять) робочих днів Постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого вчасно обладнання, за кожен календарний день прострочення.

На виконання положень договору позивачем 29.05.2013 було перераховано на рахунок відповідача передплату за обладнання у сумі 4 988 562, 00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 821 від 30.05.2013 наявною в матеріалах справи.

За твердженням позивача, яке по суті не заперечується і відповідачем, у строк обумовлений договором обладнання обумовлене договором відповідачем позивачу поставлене не було. Доказів іншого матеріали справи не містять.

01.12.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1274, якою вимагав протягом 14 днів з дати направлення претензії поставити позивачу обладнання та оплатити штрафні санкції у розмірі 323 368, 16 грн. за період прострочення з 28.09.2013 по 28.03.2014. Відповідь на вказану претензію до позивача не надходила. Вказане твердження позивача відповідачем не спростовано.

За переконанням позивача, невиконання (порушення) відповідачем його зобов'язань за договором в частині поставки обумовленого договором товару (обладнання) є істотнім порушенням договору, оскільки значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував, як покупець при укладанні договору, що у відповідності до ст. 651 ЦК України є підставою для його розірвання за рішенням суду на вимогу позивача.

Предметом позову у справі є матеріально - правова вимога позивача до відповідача про розірвання договору поставки № 130405 від 24.04.2013 на підставі ст. 651 ЦК України та стягнення з відповідача 4 988 562, 00 грн. грошових коштів передплати по договору та 323 368, 16 грн. пені за прострочення поставки обладнання за період з 28.09.2013 по 28.03.2014.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 130405 від 24.04.2013 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до приписів ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Передача товару повинна здійснюватись у строк встановлений в договорі (ст. 663 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом, договір укладений сторонами містить взаємні зобов'язання сторін. Так, на позивача договором покладені, зокрема, зобов'язання по здійсненню 100 % передплати обумовленого договором товару (обладнання), а на відповідача зобов'язання по поставці обумовленого договором товару (обладнання) протягом 120 календарних днів з дати отримання попередньої оплати по договору.

Судом встановлено, що зобов'язання обумовлені договором відповідачем не виконані, обладнання ані в строк визначений договором (до 28.08.2013 включно), ані пізніше (станом на момент винесення рішення у справі) не поставлено. Доказів іншого матеріали справи не містять. Крім того відсутні докази здійснення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на фактичне виконання умов договору, що могли б свідчити про намір відповідача реалізувати укладений договір.

Оскільки позивач в результаті порушення відповідачем умов договору в частині поставки обладнання не отримав обладнання на яке розраховував при укладанні договору (значною мірою був позбавлений того, на що розраховував), суд дійшов висновку про істотність порушення допущенного відповідачем.

Відтак, заявлені позовні вимоги щодо розірвання договору ґрунтуються на законі, доведені матеріалами справи і відповідно є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюються або припиняються з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частина 5 ст. 188 ГК України встановлює, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за загальним правилом, датою розірвання договору за рішенням суду є дата набрання таким рішенням законної сили.

Доводи відповідача стосовно того, що порушення строків поставки не може вважатися істотнім порушенням договору відхиляються судом з підстав нижчевикладених.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Також, критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону (ч. 2 ст. 651 ЦК України) має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суд повинен встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Судом встановлено, що позивачем було повністю внесено 100 % передплату за обладнання ще в травні 2013 року, яка склала майже 5 мільйонів гривень, при цьому, оплачений товар навіть частково поставлений йому не був. Прострочення строків поставки товару становить на момент винесення рішення по справі майже 2 роки.

Стаття 225 ГК України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого , пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Враховуючи рівень інфляційних процесів в країні за 2013 - 2015 роки станом на момент винесення рішення у справі вартість обладнання обумовленого договором зросла, а вартість грошових коштів внесених в якості передплати за договором знизилась, що позбавляє позивача (не дозволяє йому) на сьогоднішній день тримати очікуване при укладанні договору. При цьому, за переконанням суду, різниця між очікуваним при укладанні договору і тим, що в дійсності отримав позивач є дійсно істотною, оскільки позивач не отримав жодного обладнання.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов'язання за договором по поставці товару в обумовлені строки не виконав - не поставив товар, і доказів, які б відповідали вимогам ст. 34 ГПК України, і підтверджували інше матеріали справи не містять. Таким чином, у позивача виникло на підставі закону (ст. 693 ЦК України) право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відтак, заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4 988 562, 00 грн. передплати за непоставлений товар ґрунтуються на законі, доведені матеріалами справи і відповідно є такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 323 368, 16 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки передачі обладнання, відповідно до п. 12.1. договору за загальний період з 28.09.2013 по 28.03.2014.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Як встановлено судом, при укладанні договору сторони передбачили в п. 12.1. договору правові наслідки у випадку порушення строків поставки більш, ніж на 20 робочих днів, у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого вчасно обладнання за кожний день прострочення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оскільки відповідачем були порушені строки поставки обладнання більш, ніж на 20 робочих днів, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь пені у відповідності до п. 12.1. договору є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях закону та договору. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 12.1. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 323 368, 16 грн. підлягають задоволенню.

Відповідач проти заявленої позивачем вимоги про стягнення з нього пені нарахованої за період з 28.09.2013 по 28.03.2014 заперечує з огляду на закінчення спеціального строку позовної давності в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки і просить відмовити в задоволенні відповідних позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи викладені норми та положення договору, позивач звернувся до суду для захисту свого порушено права з пропуском спеціального строку позовної давності, адже відповідно до умов договору строк виконання зобов'язань відповідача по поставці обладнання сплив 29.08.2013, відповідно однорічний строк позовної давності до вимог про стягнення пені сплив 29.08.2014, а позов подано до суду 03.03.2015.

Згідно ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачем у справі по суті заявлено про застосування строків позовної давності, при цьому позивачем не наведено суду жодних поважних причин пропуску строку позовної давності, що відповідно до ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 323 368, 16 грн. пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню тільки в частині розірвання договору та стягнення 4 988 562, 00 грн. грошових коштів передплати за непоставлений товар. Відповідно позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, з огляду на часткове задоволення майнових позовних вимог, покладається в частині немайнових вимог - на відповідача, в частині майнових вимог - на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки № 130405 від 24.04.2013 укладений між Українським державним підприємством "Укрхімтрансаміак" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової,15; ідентифікаційний код 31517060) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплексні рішення" (01030, м. Київ, вул. І. Франка, буд. 9, кв. 40; ідентифікаційний код 30723248).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні рішення" (01030, м. Київ, вул. І. Франка, буд. 9, кв. 40; ідентифікаційний код 30723248) на Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової,15; ідентифікаційний код 31517060) грошові кошти передплати за непоставлений товар у розмірі 4 988 562 (чотири мільйони дев'ятсот вісімдесят вісім тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп. та 69 849 (шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 19 коп. витрат по оплаті судового збору.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Дата підписання повного тексту рішення - 09.06.2015.

Суддя Л. Д. Головатюк