Постанова

від 02.06.2015 по справі 914/4404/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа № 914/4404/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л. Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: Майор І.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп-4" б/н та 26.02.15

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.15 (суддя Шпакович О.Ф.)

у справі № 914/4404/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд-1", м. Львів

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп-4", м. Миколаїв

про стягнення заборгованості у сумі 35 190, 00 грн.

ТОВ "Будівельна компанія "Комфортбуд-1" заявлено позов до ТОВ "БетонГруп-4" з вимогою про стягнення суми боргу (35 190, 00 грн.), який виник у зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати за найм транспортних засобів позивача упродовж листопада місяця 2010 - травня місяця 2012.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.02.2015 у справі № 914/4404/14 (суддя Шпакович О.Ф.) позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 35 190, 00 грн заборгованості.

Відповідач не погодився з прийнятим рішенням місцевого господарського суду та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому, скаржник посилається на нез'ясування місцевим господарським судом правових підстав заявлених позовних вимог та правової природи спірних правовідносин.

Також, апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції не вказано якими нормами закону передбачена можливість укладення догову оренди транспортного засобу у спрощеній формі.

Крім того, апелянт вказує на те, що судом не досліджено належність та допустимість поданих позивачем актів, які не відповідають вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, на думку скаржника, місцевим господарським судом допущено порушення норм процесуального права, оскільки його не було повідомлено про розгляд справи та не надіслана на його адресу жодного процесуального документа, що позбавило його можливості подати обґрунтований відзив на позов.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.15 у складі колегії суддів: головуючий суддя: Юрченко Я.О., судді Давид Л.Л., Данко Л.С. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 31.03.15.

Розпорядженням голови суду від 30.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Данко Л.С. у відпустці, у склад судової колегії внесено зміни, замість судді Данко Л.С. введено суддю Хабіб М.І.

30 березня 2015 року відповідачем подано додаткові пояснення по суті апеляційної скарги де додатково наведені обстави в обґрунтування поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.05.15.

Ухвалою суду від 19.05.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.06.15.

В дане судове засідання позивач участі свого уповноваженого представника не забезпечив. Однак, від ліквідатора товариства надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить судове засідання проводити без його участі, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї. Крім того, заперечив проти надання позивачем послуг по оренді транспортного засобу та вказував, що наявні в матеріалах справи акти надання послуг є недопустимими доказами в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України, відтак позов є безпідставним. Також стверджував, що акти наданих послуг у відповідача відсутні.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В матеріалах справ містяться акти надання послуг по оренді транспортних засобів на загальну суму 35 190, 00 грн. складені ТОВ «Будівельна компанія «Комфортбуд - 1» та ТОВ «Бетон Груп -4».

Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Комфортбуд - 1» посилаючись на зазначені акти, вказує на наявність між позивачем та відповідачем усної домовленості, згідно з якою позивачем, упродовж листопада 2010 року - травень 2012 року надавались відповідачу у найм транспортні засоби.

Як вказує позивач, ТОВ «БетонГруп - 4» не виконало взятих на себе зобов'язань та не оплатило орендну плату за отримані в оренду транспортні засоби.

Зважаючи на наведене, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення заборгованості.

Як зазначено вище, місцевим господарським судом позов задоволено в повному обсязі та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача борг в розмірі 35 190, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції зважаючи на наступне:

Відповідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відносини які виникли між сторонами підпадають під ознаки відносин оренди транспортного засобу. Дану обставину підтверджує також посилання в актах виконаних робіт на договір оренди транспортного засобу.

А відтак, у даному випадку слід керуватися вимогами закону, що регулюють правовідносини сторін під час укладення договору оренди транспортного засобу.

Статтею 180 ГК України передбачає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а якщо цей договір укладено за участю фізичної особи, то він підлягає нотаріальному посвідченню.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 ЦК України).

Як зазначено вище, позивач вказує, що письмовий договір між сторонами не укладався, часткової сплати заборгованості не було (а.с. 63).

Місцевий господарським суд в рішенні дійшов висновку, що сторонами на підставі усної домовленості укладено договір у спрощений спосіб з посиланням на ст. 181 ГПК України та ст. 207 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що абзац перший частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з яким сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, слід застосовувати разом із абзацом другим, де сказано, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, сторони не можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд не тільки тоді, коли в нормі сказано "сторони в договорі не можуть відступити від положень..." або міститься подібний вираз (наприклад, частина четверта статті 216 ЦК України), а і тоді, коли обов'язковість для сторін положень певної норми випливає з її змісту - тобто тоді, коли зі змісту норми можна зробити висновок, що норма є імперативною.

У даному випадку вимоги ст. 799 ЦК України щодо дотримання письмової форми договору оренди транспортного засобу є імперативними, а тому їх дотримання є обов'язковим.

В матеріалах справи відсутній договір оренди транспортного засобу укладений у письмовій формі на підставі якого між сторонами виникли відповідні правовідносини, а сторонами підтвержено відсутність такого договору.

Разом з цим, позивач вважає належним доказом надання послуг по оренді транспортного засобу акти надання послуг за період листопад 2010 року - травень 2012 року, на які він, як на первинні документи посилається при обґрунтуванні позову.

Оцінивши зазначені докази, суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Частинами 1-5 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено вимоги до первинних документів, а саме визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період

реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

В актах наданих послуг зазначено, що їх підписано представниками замовника (відповідача) та виконавцем на підставі документів (частина актів: договір ТЗ, частина договір автобетонозмішувача) про те, що виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги) як оренда ТЗ; оредна атобетонозмішувача.

Натомість, акти надання послуг, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні та встановлено їх відповідність копіям актів, які містяться в матеріалах справи, не відповідають вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема не містять вказівки на конкетну особу, яка їх підписала від імені відповідача, окремі акти надання послуг не мають підпису у графі «директор» від імені ТОВ «БетонГруп -4», зокрема: акт №935 від 30.09.11, акт №842 від 31.08.11, акт №747 від 31.07.11, акт №936 від 30.09.11, акт №843 від 31.08.11, акт №563 від 31.05.11, акт №421 від 30.04.11 (даний акт не містить також відбитку печатки ТОВ «Бетон Груп - 4» у графі «директор»).

Крім того, акти наданих послуг не містять конкретизованого об'єкту оренди та їх індивідуальних ознак, необхідних для ідентифікації об'єкта; також не містять місця їх складання.

Зважаючи на зазначені вище обставини акти надання послуг, які містяться в матеріалах справи та на які посилається позивач не підтверджують зміст проведення господарської операції у зв'язку з невідповідністю їх вимогам закону.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутній акт - прийому - передачі майна у користування, що свідчив би про фактичне прийняття та початок користування майном відповідачем.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, для вирішення питання про виникнення у відповідача обов'язку зі сплати орендних платежів мають значення докази, які підтверджують факт здійснення господарської операції з оренди, натомість позивачем не доведено належними та допустимими доказами зазначених обставин, а подані первинні документи, як вказано вище не відповідають вимогам закону та не можуть вважатися таким доказами.

Зважаючи на наведене, а також враховуючи не укладення сторонами, всупереч імперативним вимогам закону, договору оренди транспортного засобу у письмовій формі, а також належним чином оформлених актів надання послуг (первинних документів) та відсутність акту прийому - передачі майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність обставин на які посилається позивач, а відтак відсутність підстав для задоволення позову.

Крім цього суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2частини другої статті 111-10 ГПК).

Пункт 3.9.1. передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно вимог ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"… під місцезнаходженням юридичної особи розуміють адресу органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

В абз. 2 п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Відтак, дійсним місцезнаходженням позивача необхідно вважати саме ту адресу, яка зазначена в його установчих документах та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оскільки такі відомості є обов'язковими для юридичної особи.

Як вбачається із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців дійсним місцезнаходженням відповідача є Львівська область, Миколаївський район, м.Миколаїв, майдан Незалежності,буд.4.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом надіслано ухвалу про призначення відповідачу на іншу адресу, а саме: вул. Лисенка, 38, м.Миколаїв, у зв'язку з чим вказу ухвалу відповідачем не отримано, а лист повернено відправнику з відміткою «за даною адресою не проживає» та долучено до матеріалів справи.

Згідно з п.12 постанови пленуму ВГС України №7 від 07.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1-7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

Якщо порушення норм процесуального права не підпадає під ознаки, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, господарський суд оцінює порушення норм процесуального права, виходячи з конкретних обставин справи та приписів частини другої зазначеної статті ГПК.

Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК.

Зважаючи на все вищенаведене, враховуючи недоведеність позивачем обставин на які він посилаєть в обґрунтування позову, відсутність у справі належних підтверджуючих документів та порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у вигляді неповідомлення сторони (відповідача) належним чином про час та місцев судового розгляду, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції у даній справі з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Щодо поданої скаржником заяви про застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Відповідно до п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача є недоведеним належними та допустимими доказами, колегія суддів не вбачає підстав для застосування позовної давності.

Відтак, оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи та не були враховані місцевим господарським судом, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.15 у даній справі.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп-4" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.15 у справі №914/4404/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд-1" ідент.код 33169993; місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 121 в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 827,00 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд-1" ідент.код 33169993; місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 121 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Груп-4" ідент.код 37248743; місцезнаходження: 81600, Львівська область, м. Миколаїв, вул. Майдан Незалежності, 4 - 913, 50 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова підписана 08.06.2015

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Хабіб М.І.