Ухвала

від 25.05.2015 по справі 0308/15186/12, 2а-161/31/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року Справа № 876/2850/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Коцур В.К.,

за участі представників:

від апелянта: ОСОБА_1,

від третьої особи: ОСОБА_2,

прокурора: Панькевича Р.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2014 року у справі № 0308/15186/12 за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.12.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах недієздатної ОСОБА_4 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача - Державне земельне агентство у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у м. Луцьку Волинської області».

Додатковою постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2014 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_5 строку для звернення в суд з даним позовом та поновлено ОСОБА_5 строк звернення з позовом до суду про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у м. Луцьку Волинської області».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.05.2013 року вжито заходи забезпечення позову та заборонено ОСОБА_1 вчиняти будівельні роботи на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в м.Луцьку.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2014 року відмовлено ОСОБА_1 в скасуванні заходів забезпечення позову.

Ухвала суду мотивована тим, що по справі задоволено позов ОСОБА_5, визнано протиправним та скасовано рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 у м. Луцьку», а тому скасування заходів забезпечення позову є передчасним.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, її оскаржила третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову та скасувати заходи забезпечення позову в справі № 0308/15186/12, вжитті згідно з ухвалою Луцького міськрайонного суду від 14.05.2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи сестра позивача, недієздатна ОСОБА_4 є власником 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_1 у м. Луцьку.

Рішенням Луцької міської ради від 06 червня 2012 року № 25/105 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м. Луцьку, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документом, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, згідно з частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України, є державний акт, а право оренди землі, відповідно до частини 2 тієї ж статті, оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1, яка проживає в АДРЕСА_1 на підставі рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 є власником земельної ділянки площею 0, 0888 га. у межах згідно з планом, що розташована в м. Луцьку, АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…). З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Конституційний суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 ( справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спірні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, зверненні до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Пунктами 1, 7 частини 1 статті 3 КАС України також визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень .

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 та частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, необхідною ознакою належності справи до адміністративної юрисдикції є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій та повноважень, і ці функції та повноваження повинні здійснюватись ним саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу у власність земельної ділянки, яке реалізоване шляхом видачі державного акта на право приватної власності, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки між сторонами виник спір про право цивільне, характер спірних правовідносин не містить ознак публічно-правового характеру, а тому і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені законами України.

Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки обраний спосіб захисту прав не забезпечує їх реального захисту.

Такої правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах № 21-493а 14 від 11.11.2014 року та № 21-405а14 від 11.11.2014 року.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо таку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.202 КАС України (в редакції, діючій на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на спірні правовідносини колегія суддів прийшла до висновку, що в даній справі має місце спір про право, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 23.01.2014 року підлягає скасуванню та провадження у цій справі слід закрити.

Роз'яснити позивачу, що даний спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Крім цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заходи забезпечення позову, вжитті згідно ухвали Луцького міськрайонного суду від 14.05.2013 року в адміністративній справі № 0308/15186/12 (провадження № 2азз/161/1/14) скасовані відповідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 року в справі № 2848/14

Керуючись статтями 157, 160 ч.3, 167, 195, 196, 199, 202, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2014 року у справі № 0308/15186/12 скасувати та закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І.Довга

А.М.Ліщинський

Повний текст ухвали складений 30.05.2015 року.