Рішення

від 04.06.2015 по справі 910/9791/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015Справа №910/9791/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний Лан»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні аграрні технології»

Про стягнення 894 131,83 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Решодько І.М. представник за довіреністю № б/н від 08.01.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівний Лан» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні аграрні технології» (далі - відповідач) про стягнення 894 131,83 грн., а саме: 823 250,00 грн. - основного боргу, 70 881,83 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання, щодо поставки товару та не повернув перераховану позивачем передоплату за товар в розмірі 823 250,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.15. порушено провадження у справі № 910/9791/15 та призначено її до розгляду на 19.05.15.

19.05.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 04.06.15.

В судовому засіданні 04.06.15. позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 04.06.15. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на викладене вище та на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/9791/15.

В судовому засіданні 04.06.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.12. між позивачем (далі - Покупець) та відповідачем (далі - Постачальник) (найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Новітні аграрні технології") був укладений Договір про постачання товару № 45/10/11-МД (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцеві товар, згідно Договору, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Найменування, асортимент, кількість товару, вид упаковки, ціна зазначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 2.1, п. 4.1 Договору).

Відповідно до п. п. 3.2, 3.4 Договору Постачальник передає товар протягом 30 днів, від дати надання транспортної інструкції Покупцем в письмовій (електронній) формі, за умови, якщо не була надана відмова в строки, передбачені п. 3.5 Договору.

Згідно п. 3.5 Договору якщо Постачальник протягом 7 робочих днів з моменту отримання транспортної інструкції Покупця не надав останньому відмову в прийнятті такої транспортної інструкції до виконання, вважається, що транспортна інструкція покупця узгоджена сторонами і постачальник прийняв її до виконання.

Специфікацією № 1 від 15.02.12. сторони погодили найменування, кількість, ціну та вартість товару.

Відповідно до п. 1 специфікації Покупець зобов'язується здійснити передоплату в розмірі 100% від загальної вартості товару (1 673 200,00 грн.) протягом 3 банківських днів з моменту укладання цієї специфікації або згідно виставлених рахунків-фактур, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 4 специфікації поставка товару Продавцем Покупцеві відбувається згідно з транспортною інструкцією та з моменту 100% передоплати за товар.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (13.02.12.) та діє до 31.12.12., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач здійснив передоплату товару в розмірі 1 673 200,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача, що наявні в матеріалах даної справи.

Відповідач, в свою чергу, відповідно до наданих позивачем видаткових накладних, здійснив поставку товару на суму 849 950,00 грн., тобто частково.

За твердженням позивача, відповідач поставки оплаченого товару в повному обсязі не здійснив, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду з вимогами повернути передплату за непоставлений товар.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції в даній справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару у визначені строки, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним продукції на загальну суму 823 250,00 грн. згідно з умовами укладеного між ними Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини.

Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки продукції, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі в частині стягнення основного боргу в розмірі 823 250,00 грн.

Далі, позивач на підставі статті 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 70 881,83 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки застосовується виключно до грошових зобов'язань, в той час, як стягнення з постачальника суми передоплати за товар, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року у справі №3-30гс13).

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новітні аграрні технології" (02160, м. Київ, Харківське шосе, буд. 8-А, оф. 2, ідентифікаційний код 37396647) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний Лан» (64319, Харківська область, Ізюмський район, село Капитолівка, вул. Леніна, б. 39; ідентифікаційний код 34793771) 823 250 (вісімсот двадцять три тисячі двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. - основного боргу, 16 465 (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.06.15.

Суддя Т.М. Ващенко