Ухвала

від 08.06.2015 по справі 911/5231/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"08" червня 2015 р. Справа №911/5231/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Доманської М.Л.

Гарник Л.Л.

за участю секретаря Дідур С.В.,

та представників:

від апелянта - Бойко Б.М. - дов. №1034/9/10-36-10-03 від 30.12.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ГУ ДФС) у Київській області

на постанову господарського суду Київській області від 05.01.2015р.

у справі №911/5231/14 (суддя Скутельник П.Ф.)

за заявою голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою

відповідальністю (далі - ТОВ) «КОНТЕНТ АГЕНТ»

до ТОВ «КОНТЕНТ АГЕНТ»

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ :

Постановою господарського суду Київській області від 05.01.2015р. у справі №911/5231/14 ТОВ «КОНТЕНТ АГЕНТ» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута Козмуца Сергія Анатолійовича.

Не погоджуючись з винесеною постановою, ГУ ДФС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та припинити провадження у справі.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.06.2015р., зобов'язано апелянта надати суду докази наявності до боржника кредиторських вимог.

08.06.2015р. у судовому засіданні представник апелянта пояснив, що у ГУ ДФС у Київській області немає кредиторських вимог до боржника - ТОВ «КОНТЕНТ АГЕНТ».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ГУ ДФС у Київській області, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області на постанову господарського суду Київській області від 05.01.2015р. у справі №911/5231/14 підлягає припиненню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

Як вбачається з матеріалів справи, голова ліквідаційної комісії ТОВ «КОНТЕНТ АГЕНТ» звернувся до місцевого суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника з підстав наявності кредиторської заборгованості в сумі 80 000 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.12.2014 року було порушено провадження у справі №911/5231/14 про банкрутство ТОВ «КОНТЕНТ АГЕНТ» та призначено розгляд справи на 05.01.2015р.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.95 Закону, особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.

Нормами ст.91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

У відповідності до ст.1 Закону, учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Як встановлено статтею 1 Закону, сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Цією статтею також визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до боржника, що ліквідується в порядку ст.95 Закону, визначені положеннями ч.3 ст.95 Закону, які передбачають, що кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.

Отже, у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником (в порядку ст.95 Закону), особа може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство, лише після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.

У зв'язку з наведеним, органи державної податкової служби та інші державні органи є кредиторами неплатоспроможних боржників, якщо вони мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, що узгоджується з нормою ч.1 ст.210 Господарського кодексу України. Однак, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство.

В матеріалах справи не міститься доказів звернення податкового органу до суду першої інстанції з заявою про визнання кредиторських вимог у даній справі, а також відсутня наявність порушення прав апелянта на здійснення податкової перевірки боржника платника податків.

Таким чином, скаржник - ГУ ДФС у Київській області не набуло статусу ані кредитора у справі, ані учасника провадження у даній справі.

В апеляційній скарзі апелянт жодним чином не посилається на наявність у боржника заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові). Окрім цього, в скарзі відсутнє посилання на будь-які докази, з їх наданням, що підтверджують такі вимоги.

Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства, апеляційним судом встановлено, що ГУ ДФС у Київській області не зверталось до суду із кредиторськими вимогами до боржника, у своїй апеляційній скарзі, також, не вказує про існування у боржника податкової заборгованості. Крім того, про початок самоліквідації та порушення справи про банкрутство апелянт був завчасно та в установленому порядку повідомлений, скарг на дії ліквідатора від учасників процесу та, безпосередньо, від податкової інспекції до суду не надходило. Доказів того, що господарський суд першої інстанції при прийнятті оскарженого судового акту вирішив питання про права та обов'язки ГУ ДФС у Київській області, останнім також не надано.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011р. №7, з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про перегляд судових рішень в апеляційному порядку господарським судам України роз'яснено, що, у разі помилкового порушення апеляційного провадження, зокрема за апеляційною скаргою поданою особою, яка не мала права її подавати, господарський суд апеляційної інстанції припиняє таке провадження на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до абз.1,3 п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) та залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п.5-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 № 7 у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на вищевикладене та на те, що ГУ ДФС у Київській області не набуло статусу учасника провадження у даній справі про банкрутство, права апелянта оскаржуваною постановою не порушені, питання про права і обов'язки апелянта стосовно сторін у справі судом першої інстанції в даному випадку не вирішувались, апелянт не має права на оскарження прийнятої судом першої інстанції постанови від 05.01.2015р. у даній справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області має бути припинено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 80, 86, 91, 98, 99 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

У Х В А Л И В :

1.Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області на постанову господарського суду Київській області від 05.01.2015р. у справі №911/5231/14 припинити, залишивши апеляційну скаргу без розгляду.

2.Справу №911/5231/14 повернути до господарського суду Київської області.

3.Ухвала може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з моменту її винесення.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді М.Л. Доманська

Л.Л. Гарник