Рішення

від 09.06.2015 по справі 923/756/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб-сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 р. Справа № 923/756/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ", м. Харків

до дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Херсон

про стягнення 229689,76 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - представник Панченко І.В., довіреність від 23.02.2015р.;

від відповідача - представник Берднік К.Г., довіреність № 32 від 05.01.2015р..

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ" звернулось з позовом, в якому просить стягнути з дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованість у розмірі 229689,76 грн., з якої: 224557,01 грн. - сума інфляційних втрат та 5132,75 грн. - сума 3% річних. Судові витрати по справі позивач просить суд покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на умови договору поставки № 74/13 від 30.12.2013р., положення ст.ст. 610-612, 614, 622-625 ЦК України та ст.ст. 230-232, 343 ГК України.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.06.2015р. подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на ті обставини, що згідно з п.7.8. договору поставки № 74/13 від 30.12.2013 року загальний розмір відповідальності відповідача не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а тому вступаючи в договірні правовідносини позивач та відповідач добровільно визначили, що загальна сума відповідальності відповідача не може перевищувати 1%, а враховуючи, що сума порушених зобов'язань складає 1061392,80 грн., то сума відповідальності за порушення зобов'язань за договором поставки не може перевищувати 10613,93 грн. .

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, надавши аналогічні пояснення тим, які містяться у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що 30 грудня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ" (надалі - позивач) і дочірнім підприємством "Херсонський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - відповідач) був укладений договір поставки № 74/13 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача сіль садочну морську сирець (товар), а відповідач прийняти і оплатити товар (а.с. 13-17).

На виконання умов договору позивач поставив на відповідачу товар на загальну суму 1461392,80 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої договірні зобов'язання по оплаті поставленого товару повністю не виконав, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 1061392,80 грн., у зв'язку з чим, останній звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основного боргу та 3% річних.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.01.2015р. у справі № 923/1824/14 з відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу у розмірі 1061392,80 грн. та суму 3% річних.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015р. у справі № 923/1824/14 рішення господарського суду Херсонської області від 15.01.2015р. у справі № 923/1824/14 залишено без змін.

Надалі, у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань позивач, 16.03.2015р. звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з відповідача 3% річних за період з 12.12.2014 року по 11.03.2015 року та інфляційних втрат за період з червня 2014 року по лютий 2015 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.04.2015р. у справі № 923/408/15, яке набрало законної сили 27.04.2015р., стягнуто з відповідача на користь позивача 241190,58 грн. інфляційних втрат та 7676,92 грн. 3% річних.

Позивач зазначає, що відповідач у добровільному порядку рішення господарського суду Херсонської області від 15.01.2015р. у справі № 923/1824/14 не виконав, внаслідок чого позивач був змушений розпочати процедуру примусового виконання рішення суду.

29 квітня 2015 року відділом державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у м. Херсоні було стягнуто з відповідача суму у розмірі 276202,86 грн. Дана сума була зарахована в рахунок сплати суми основного боргу у розмірі 1061392,80 грн.

Станом на день звернення позивача з даним позовом до суду, сума основного богу у розмірі 785189,94 грн. (1061392,80 грн. - 276202,86 грн. = 785189,94 грн.) залишається позивачем не сплачена, що підтверджується бухгалтерською довідкою позивача.

Внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач на суму основного боргу у розмірі 1061392,80 грн. нарахував відповідачу за період з 12.03.2015р. по 28.04.2015р. 3% річних, які становлять 4100,17 грн., а також інфляційні втрати за березень 2015 року, які становлять 114630,42 грн.

Також на суму основного боргу у розмірі 785189,94 грн. позивач нарахував відповідачу за період з 29.04.2015р. по 14.05.2015р. 3% річних, які становлять 1032,58 грн., а також інфляційні втрати за квітень 2015 року, які становлять 109926,59 грн.

Таким чином виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього кодексу).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Частиною 2 статті 35 ГПК України зазначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання про наявність у позивача підстав для отримання інфляційних втрат та 3% річних, додатково нарахованих за період з 12.03.2015р. по 14.05.2015р., у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Факт невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати суми боргу у розмірі 1061392,80 грн. доведено судовим рішенням у справі № 923/1824/14, а тому в силу ст. 35 ГПК України не підлягає доведенню знову.

Позивач звернувся у даній справі з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу у розмірі 1061392,80 грн. та 785189,94 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч.1. ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Правова позиція щодо віднесення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних до складу грошового зобов'язання викладена в постанові Верховного Суду України від 08.11.2010 р. по справі № 4/719 та постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зокрема зазначено, що відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті грошових коштів в сумі 1061392,80 грн. та в сумі 785189,94 грн. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наведений позивачем, відповідно до періодів виникнення та оплати заборгованості, узгоджених сторонами в договорі, суд визнав його обгрунтованим.

Доказів сплати сум 3% річних у розмірі 5132,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 224557,01 грн., відповідачем суду не надано, а отже дані вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до умов п.7.8. договору сторони домовилися та підтверджують, що розмір штрафних санкцій покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця, що не звільняє останнього від основних зобов'язань за договором.

Отже, з умов даного пункту договору слідує, що саме розмір штрафних санкцій покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця.

Відповідач помилково ототожнює нарахування 3% річних та інфляційних втрат з нарахуванням штрафних санкцій, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, заперечення відповідача, які викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах та спростовуються вищезазначеним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, відносяться на відповідача.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представників сторін про дату складення повного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (73036, м. Херсон, вул. Поповича, 23, код ЄДРПОУ - 31918234) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ" (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, 92-А, код ЄДРПОУ - 38510779) суму інфляційних втрат у розмірі 224557,01 грн., суму 3% річних у розмірі 5132,75 грн. та суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 4593,81 грн.

Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.06.2015р.

Суддя С.В. Нікітенко