Ухвала

від 09.06.2015 по справі 826/1649/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1649/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РС-Буд» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «РС-Буд» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.01.2015 №0000072203 та №0000082203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши наявність належного підтвердження понесених позивачем витрат по господарським операціям із контрагентом - ТОВ «ТД «Промторгсоюз».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ТД «Промторгсоюз», за підсумками якої складено акт від 29.12.2014 №55/26-57-22-03-10/36702796 та виявлено порушення пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2011 рік на суму 58 434,00 грн, п. 44.1 ст. 44 п. 198.6 ст. 139, п. п. 201.1, 201.6 , 201.10 ст. 201 цього Кодексу, що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на загальну суму 50 813,00 грн, в тому числі за жовтень 2011 року - на суму 7 896,00 грн, за листопад 2011 року - на суму 5 198,00 грн, за грудень 2011 року - на суму 37 718,00 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2015 №0000072203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 73 043,75 грн, з них 58 435,00 грн - за основним платежем, 14 608,75 грн - за штрафними санкціями, №0000082203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 56 577,00 грн, з них 37 718,00 грн - за основним платежем, 18 859,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається з матеріалів справи, спірні грошові зобов'язання визначені платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «ТД «Промторгсоюз», результати яких відображені в податковій звітності першого. Так, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних, виписаних згаданим контрагентом, а також частину витрат за угодою із контрагентом - на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток. На обґрунтування своєї позиції контролюючий орган посилається на те, що до податкової перевірки позивачем не надано доказів транспортування придбаного у контрагента товару (товарно-транспортних накладних), на відсутність відомостей про наявні у ТОВ «ТД «Промторгсоюз» основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, а також на матеріали досудового розслідування кримінального провадження №32014110000000029 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «УК Транссервіс» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, в ході якого засновник ТОВ «ТД «Промторгсоюз» заперечував свою участь у господарській діяльності цього підприємства.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що 03 жовтня 2011 року між ТОВ «ТД «Промторгсоюз» як постачальником, та позивачем, як покупцем, укладено договір поставки № 10/031, за умовами якого постачальник зобов'язується передати позивачу у власність товари у кількості та асортименті, що вказані у замовленні покупця, а покупець - прийняти та оплатити товари на умовах, передбачених цим договором. За умовами поставки, передбаченими цим договором, поставка товару може здійснюватись партіями, шляхом доставки на склад покупця або само вивозом з оптових складів. Про поставку відповідної партії сторони оформляють видаткову накладну, яка є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження виконання умов указаного договору позивачем надано видаткові накладні № 93301 від 13.10.2011, № 102001 від 20.10.2011, № 111002 від 10.11.2011, № 111003 від 10.11.2011, № 113018 від 30.11.2011, № 122000 від 20.12.2011, № 122203 від 22.12.2011, за якими відбулась поставка будівельних матеріалів в асортименті.

Оплата за поставлений товар підтверджується виписками по банківському рахунку позивача в ПАТ «Ерсте Банк».

За фактом оплати товару контрагентом виписано позивачу податкові накладні № 602 від 06.10.2011, № 2001 від 20.10.2011, № 3101 від 31.10.2011, № 1002 від 10.11.2011,№ 1003 від 10.11.2011, № 3018 від 30.11.2011, № 1501 від 15.12.2011, № 1603 від 16.12.2011, № 1604 від 16.12.2011, № 1905 від 19.12.2011, № 2003 від 20.12.2011.

Зазначені податкові накладні були внесені позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

Зміст акта перевірки свідчить про те, що вищевказані господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку.

Витрати на придбання товару за вищевказаним договором віднесені позивачем на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сплачені суми податку на додану вартість - до податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судова колегія враховує, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до видів діяльності (за КВЕД) позивача відноситься, зокрема, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, а його контрагента - посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами. Тобто, господарські операції за договором поставки від 03 жовтня 2011 року № 10/031 узгоджуються зі звичайною діяльністю його сторін.

Окрім того, позивачем надано суду докази (видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товару) подальшої реалізації придбаного у ТОВ «ТД «Промторгсоюз» товару іншим контрагентам, а саме: ТОВ «Фірма Руна», ТОВ «Рутенія Плюс» та фізичним особам - споживачам - ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Попри наведене, позивач надав суду, як доказ наявності в нього умов для зберігання придбаного товару - договір оренди № 29/03-1 від 29 березня 2011 року нежитлового приміщення та складського приміщення за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 26, укладений із ЗАТ «АТП 13060»

Отже, дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТД «Промторгсоюз» належно підтверджене первинними та іншими документами, такі операції узгоджуються зі звичайною для цих підприємств господарською діяльністю і спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Відтак, у суду відсутні підстави для висновків про те, що показники об'єктів оподаткування з податків на прибуток та на додану вартість відображені позивачем неправомірно.

Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних відхиляється судом, адже товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних документів, що підтверджують господарські операції щодо поставки товару, натомість вони можуть посвідчувати лише факт господарських взаємовідносин між замовником послуг з перевезення певного товару та перевізником.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «ТД «Промторгсоюз» умов для здійснення господарської діяльності, в т.ч. неможливості залучення до її виконання третіх осіб. Тому, відповідні посилання податкового органу є необґрунтованими.

Судова колегія не враховує також посилання податкового органу на матеріалами, зібрані в рамках досудового розслідування кримінального провадження №32014110000000029 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «УК Транссервіс» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене, будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

У кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його безпосереднього контрагента.

Колегія суддів зазначає, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.