Постанова

від 02.06.2015 по справі 802/1203/15-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 червня 2015 р. Справа № 802/1203/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:                              Вергелеса Андрія Валерійовича,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Водолії"

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Водолії" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості 2 осіб, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством. Підтвердженням невиконання нормативу є самостійно поданий відповідачем звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік.

Представник позивача в судове засідання не з'явилась. Проте надала заяву (вх. №13723 від 02.06.2015р.) про розгляд справи в порядку письмового провадження, без її участі. При цьому зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 статті 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд вважає за можливе провести розгляд справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік” Форми №10-ПІ поданого ТОВ "Водолії" 27.02.2015 р. на підприємстві протягом 2014 року середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 157 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 6 осіб, фактично працюючих інвалідів – 4 особи, фонд оплати праці штатних працівників в 2014 році складав 2729 грн. 80 коп., середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача становила у 2014 році 17387 грн. 26 коп.

Також відповідачем самостійно у звіті (Рядок 6 звіту) розраховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2014 рік в сумі 34774 грн. 52 коп. (а.с. 5).

Вирішуючи спір по суті, суд зважає на таке.

Дані правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 року.

Працевлаштування - це комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини 3 статті 18-1 цього Закону, пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Визначаючись щодо позовних вимог, судом враховано той факт, що листом Лівобережного міжрайонного центру зайнятості від 13.03.2015 року № 04-24/968 (а.с. 9), повідомлено відділення Фонду, що відповідач не подав звіти про наявність вакансій Форми 3-ПН стосовно робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

З аналізу наведених положень випливає, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів, а у разі недотримання вимог чинного законодавства сплачувати адміністративно-господарські санкції.

У зв'язку з зазначеним, суд дійшов висновку, що у 2014 році відповідачем не виконано обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда, чим порушено вимоги чинного законодавства України.

Крім того, відсутність поданих відповідачем звітів не спричинила обов'язку у центру зайнятості направляти інвалідів.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Адміністративно-господарські санкції відповідач повинен був сплатити самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, однак до цього часу сума заборгованості до Державного бюджету сплачена не була.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в розмірі 486 грн. 78 коп.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не вжито всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 2 робочих місць.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач не забезпечив виконання абз. 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" та не вжив всіх залежних від нього заходів по недопущенню порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається бездіяльність відповідача, а також його вина у не працевлаштуванні інвалідів внаслідок не подачі щомісячної звітності до центру зайнятості у 2014 році, що є складовими господарського правопорушення. ТОВ "Водолії" не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, з вищенаведених правових норм вбачається обов'язок роботодавця самостійно розраховувати та сплатити штрафні санкції, а судовий процес стягнення є вимушеною процедурою у випадку не сплати штрафних санкцій добровільно.

Відповідно до статей 11, 71 та 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Водолії" (код ЄДРПОУ 32833323) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач Держбюджет м. Вінниці, р/р № 31214230700002, код 38054707, банк одержувача: ГУДКСУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2014 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 34774 грн. 52 коп. та пеню в розмірі 486 грн. 78 коп., а всього 35261 грн. 30 коп. (тридцять п'ять тисяч двісті шістдесят одна грн. 30 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя           Вергелес Андрій Валерійович