Справа № 815/7474/13-а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна промислово-комерційна компанія «Аркадія-95» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Миракод», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2013 року ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія «Аркадія-95» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000722310 від 23.01.2012 року та № 0000712310 від 23.01.2012 року.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що з квітня 2009 року по травень 2010 року Підприємством було укладено договори з контрагентом ТОВ «Миракод», на виконання яких позивачем отримано різноманітні послуги, зокрема участь у модернізації стенда для випробування демпфера втулки тягового гвинта, участь у модернізації мікропроцесорної системи установлення для випробування паливних насосів тощо. За результатами вказаних господарських відносин позивачем сформовано витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість. Фактичне виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявною у позивача первинною документацією, на підставі якої позивачем відображались у податковій звітності витрати та податковий кредит по взаємовідносинам із вказаним контрагентом. На час існування взаємовідносин позивача з ТОВ «Миракод», останнє мало цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платником податку на додану вартість та не було позбавлено права укладати будь-які угоди у відповідності до вимог чинного законодавства. Розрахунки за надані послуги проведено у безготівковій формі та підтверджуються відповідними платіжними документами. У зв'язку із цим висновки за актом перевірки № 34/23-80/22451005 від 27.12.2011 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія «АРКАДІЯ-95» з питань взаємовідносин з ТОВ «Миракод» за весь період діяльності» є необґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі вказаного акту перевірки, - неправомірними та підлягаючими скасуванню.
Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов, додаткового пояснивши, що ним надано всі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, потреби в заслуховуванні свідка чи експерта немає.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити з підстави, викладених у письмових запереченнях. У свою чергу, згідно заперечень, перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість встановлено безпідставне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Миракод» за весь період діяльності, без належного підтвердження первинними документами, оскільки договори, накладні та акти здачі-приймання робіт, які стали підставами для відображення у податковій звітності витрат та формування податкового кредиту, не мають юридичної сили та доказовості, так як не виписувались та не підписувались відповідальними за здійснення господарської операції і складання первинних документів особами. Зазначені порушення призвели до завищення валових витрат на загальну суму 1434633 грн., у тому числі: 2 квартал 2009 року - 376300 грн., 3 квартал 2009 року - 50800 грн., 4 квартал 2009 року - 693208 грн. 30 коп., 1 квартал 2010 року - 155075 грн., 2 квартал 2010 року - 159250 грн. та заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 358658 грн.; завищення податкового кредиту на загальну суму 286926 грн. 70 коп. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на цю суму, в тому числі: у червні 2009 року - 75260 грн., у липні 2009 року - 10160 грн., у жовтні 2009 року - 39666 грн. 67 коп., у листопаді 2009 року - 41665 грн., у грудні 2009 року - 57310 грн., у лютому 2010 року - 11790 грн., у березні 2010 року - 19225 грн., у квітні 2010 року - 31850 грн. (т.І, а.с. 205-207).
Представник третьої особи - ТОВ «Миракод» до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи, в силу ч.11 ст.35 КАС України, повідомлений належним чином.
Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 р., позовні вимоги ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія «Аркадія-95» задоволено. Суд визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 р. вищезазначені постанова Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду України від 18.11.2014 року скасовані, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.
Підставою для скасування рішень першої та апеляційної інстанції слугувало те, суди попередніх інстанцій, скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, формально підійшли до оцінки спірних господарських операцій та визначення достовірності первинної документації за такими операціями.
Вищезазначені висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, Вищого адміністративного суду України, в силу ч.5 ст.227 КАС України, є обов'язковими для суду першої при розгляді справи.
Дослідивши матеріали та обставини справи щодо фактичного отримання ТОВ «МПКК «Аркадія-95» (замовник) від ТОВ «Миракод» (виконавець) впродовж 2009 - 2010 років послуг з модернізації та випробувань устаткування на підставі укладених договорів, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що на підставі наказу № 2550 від 05.12.2011 р., виданого ДПА в Одеській області, відповідно до постанови старшого слідчого по особливо важливим справам СВ ПМ ДПА в Одеській області, згідно з пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, ч.5 ст.114 співробітником податкової служби проведено перевірку ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія «АРКАДІЯ-95» з питань взаємовідносин з ТОВ «Миракод» за весь період діяльності, за результатами якої складено акт № 34/23-80/22451005 від 27.12.2011 року (т. І, а.с. 11-17, 212).
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 286926,70 грн., у тому числі: у червні 2009 року у сумі 75260 грн., у липні 2009 року у сумі 10160 грн., у жовтні 2009 року у сумі 39666,67 грн., у листопаді 2009 року у сумі 41665 грн., у грудні 2009 року у сумі 57 310 грн., у лютому 2010 року у сумі 11 790 грн., у березні 2010 року у сумі 19225 грн., у квітні 2010 року у сумі 31850 грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) встановлено заниження податку на прибуток ТОВ "МПКК "Аркадія-95" на загальну суму 358658 грн., у тому числі: у 2-му кв. 2009 року у сумі 94075 грн., у 3-му кв. 2009 року в сумі 12700 грн., у 4-му кв. 2009 року у сумі 173302 грн., у 1-му кв. 2010 року в сумі 38769 грн., у 2-му кв. 2010 року в сумі 39812 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000712310 від 23.01.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 448323 грн. (за основним платежем - 358 658 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 89665 грн.); № 0004322230 від 24.09.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 358658 грн. (за основним платежем - 286927 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 71732 грн.).
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованим, а позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд Вищим адміністративним судом України ухвалою від 15.04.2015 р. слугувало неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права. Зокрема, Вищий адміністративний суд України зазначив, що з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити форму, зміст, наявність або відсутність відповідних первинних документів, наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом, наявність в останнього умов для здійснення господарської діяльності, обладнання та виробничих потужностей, а також трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання, в т.ч. із можливим залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.
Так, суд касаційної інстанції виходив з того, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість та податку на прибуток є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Судом встановлено, що ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія «АРКАДІЯ-95» упродовж 2009 - 2010 років мало господарські відносини з ТОВ «Миракод» (виконавець), зокрема було замовником послуг з модернізації та випробувань устаткування на підставі договорів (№ 1(04)-09 від 06.04.2009 року, № 2(04)-09 від 06.04.2009 року, № 3(04)-09 від 17.04.2009 року, № 4(04)-09 від 21.04.2009 року, № 5(04)-09 від 21.04.2009 року, № 1(05)-09 від 11.05.2009 року, № 2(05)-09 від 15.05.2009 року, № 3(05)-09 від 15.05.2009 року, № 1(06)-09 від 02.06.2009 року, № 1(07)-2009 від 02.07.2009 року, № 2(07)-09 від 24.07.2009 року, № 1(08)-09 від 17.08.2009 року, № 2(08)-09 від 17.08.2009 року, № 1(09)-09 від 01.09.2009 року, № 1(10)-09 від 12.10.2009 року, № 2(10)-09 від 12.10.2009 року, № 1(11)-09 від 18.11.2009 року, № 2(11)-09 від 18.11.2009 року, № 1(12)-09 від 16.12.2009 року, № 3(07)-09 від 24.07.2009 року, № 1(01)-10 від 14.01.2010 року).
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними угодами позивачем надано акти здачі-приймання робіт та податкові накладні, з яких вбачається, що ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія» протягом 2009 - 2010 років отримало від ТОВ «Миракод» послуги з модернізації та випробувань устаткування згідно вищезазначених договорів.
Відповідно до копій актів здачі-прийняття робіт виконавцем було надано послуги замовнику на загальну суму 1721560 грн., у тому числі ПДВ 286926 грн. 70 коп. Оплату за отримані послуги було здійснено шляхом перерахування грошових коштів ТОВ «Миракод» усього у розмірі 1650820 грн.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зі змісту підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР вбачається, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).
Згідно з підпунктом 11.2.1. пункту 11.2. статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
У відповідності до пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закон № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закон № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закон № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону).
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закон № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Предметом доказування у цій справі, який пов'язаний із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 1 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4970766), докази, на які посилається позивач у справі (податкові накладні, акт виконаних робіт), є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справах цієї категорії становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.
У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Судом встановлено, що вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по справі № 1-325/11 ОСОБА_2, яка є засновником та директором ТОВ «Миракод», визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що в березні 2009 року ОСОБА_2 за пропозицією невстановленої особи, усвідомлюючи протиправність своїх дій, а саме, що дане підприємство створюється для прикриття незаконної діяльності інших юридичних та фізичних осіб та допускаючи, що в результаті незаконної діяльності цього фіктивного підприємства може бути завдано шкоди державним та іншим інтересам, умисно, з корисливих мотивів, не маючи наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність зареєструвала Статут ТОВ «Миракод». Підприємство було постановлено на податковий облік в органі ДПС та відкрито рахунок у банку. Таким чином, ОСОБА_2 стала фактичним засновником та директором ТОВ «Миракод» без мети здійснення заявленої в Статуті фінансово-господарської діяльності підприємства (т.І, а.с. 208-211).
Згідно з ст.23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи - голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.
Відповідно до ст.62 цього ж Закону у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
З урахуванням того, що ОСОБА_2 участі в діяльності підприємства не приймала, документи фінансово-господарської діяльності не підписувала, розрахунковим рахунком не керувала та не розпоряджалася, кошти з рахунків не знімала, невстановлені особи, використовуючи реквізити ТОВ «Миракод», від імені його номінального директора (ОСОБА_2.) провадили діяльність, яка полягала у створенні підприємствам-контрагентам умов для умисного ухилення від оплати податків шляхом здійснення безтоварних операцій.
В даному випадку договори та акти виконаних робіт характеризуються дефектністю, оскільки підписані особою ОСОБА_2, яка заперечує свою участь в управлінні підприємством та вчинення будь-яких підписів.
Вирішуючи спір, суд враховує висновок Верховного Суду України у постанові від 05.03.2012 року (доступ - http://reyestr.court.gov.ua/Review/24068085) про те, що виписані податкові накладні, акти виконаних робіт та інші первинні документи, які створені від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення до валових витрат є безпідставним.
Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.
Доктрина ділової цілі («business purpose doctrine») вперше була застосована у справі Gregory v. Helvering, де Верховний суд США постановив, що будь-яка угода, вчинена із податковими мотивами (tax-motivated transaction) повинна мати ділову мету. Доктрина ділової мети застосовується в межах доктрини економічної сутності («economic substance doctrine»), сутність якої полягає в тому, що суд вправі відмовити платнику у наданні податкової вигоди, якщо операція, що вчиняється не призводить до інших, крім зниження податкового тягаря, змін економічного стану платника («economic position»).
Доктрина знайшла своє відображення і в судовій практиці Європейського Суду (справа Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 («Halifax»). До Європейського Суду Справедливості справа була передана судовою установою Великобританії, не впевненою у вірному застосуванні положень Шостої директиви ЄС, що регулювала на той час справляння ПДВ. Суд, розглядаючи справу, прийшов до таких висновків: мотив вчинення угод (в цьому випадку ухилення від оподаткування) не має значення для визначення того, чи є угода «реалізацією товарів і послуг» або «економічною діяльністю» в розумінні Шостої Директиви; Шоста Директива не допускає вирахування вхідного ПДВ, якщо відповідна угода являє собою «недобросовісну практику» («abusive practice»); якщо має місце «недобросовісна практика», угоди переглядаються для її виключення, а ПДВ обраховується відповідно до переглянутого варіанту угод. «Недобросовісна практика» має місце, якщо одночасно виконані дві умови: угоди призводять до одержання податкової вигоди, надання якої суперечить меті податкового законодавства; низкою об'єктивних факторів підтверджується, що істотною метою угод є одержання податкової вигоди.
При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).
Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
Вирішуючи спір, суд враховує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Суд враховує, що презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширеною на реальність господарських операцій. До загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.
Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Отже позивачем не надано первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Однак позивачем документально не доведено дотримання вимог, встановлених ч.1, ч.2, ст.3 Господарського кодексу України в частині реалізації господарської діяльності, ч.1 ст.55 Господарського кодексу України, в частині участі в господарських відносинах, реалізуючи господарську компетенцію.
За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Таким чином, суд погоджується із викладеними в акті перевірки висновками щодо порушення ТОВ «Міжнародна промислово-комерційна компанія «Аркадія-95» підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 286926,70 грн., у тому числі: у червні 2009 року у сумі 75260 грн., у липні 2009 року у сумі 10160 грн., у жовтні 2009 року у сумі 39666,67 грн., у листопаді 2009 року у сумі 41665 грн., у грудні 2009 року у сумі 57310 грн., у лютому 2010 року у сумі 11 790 грн., у березні 2010 року у сумі 19225 грн., у квітні 2010 року у сумі 31850 грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) встановлено заниження податку на прибуток ТОВ «МПКК «Аркадія-95» на загальну суму 358658 грн., у тому числі: у 2-му кв. 2009 року у сумі 94075 грн., у 3-му кв. 2009 року в сумі 12700 грн., у 4-му кв. 2009 року у сумі 173302 грн., у 1-му кв. 2010 року в сумі 38769 грн., у 2-му кв. 2010 року в сумі 39812 грн.
При таких обставинах суд вважає, що відповідач відповідно до ч.2 ст.71 КАС України довів правомірність своїх рішень, з приводу який поданий адміністративний позов.
На підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку про те, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Таким чином, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» з позивача належить стягнути решту суми (90%) судового збору пропорційно до відхиленої частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст.128, 158-163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна промислова комерційна компанія «Аркадія-95» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Миракод», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна промислово-комерційна компанія «Аркадія-95» (код ЄДРПОУ 22451005) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ: 38016923, р/р 31212206784005, ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, МФО 828011, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір в розмірі 4129,20 грн. (чотири тисячі сто двадцять дев'ять грн. 20 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Суддя
Суд | Одеський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.06.2015 |
Оприлюднено | 16.06.2015 |
Номер документу | 44809654 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський окружний адміністративний суд
Завальнюк І. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні