Постанова

від 09.06.2015 по справі 815/2456/15

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2456/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоазот Інвест» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.04.2015 р. № 0000122205, 0000132205.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі - Підприємство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 06.04.2015 р. № 2339/15-53-22-03/38573760, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіркою встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість за період вересень 2014 р. в сумі 23333,33 грн. та податку на прибуток за 2014 р. в сумі 21000 грн. Позивач зазначає, що формування податкових зобов'язань здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, а висновки про неправомірність включення до податкового кредиту ПДВ та валових витрат коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентам не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконними. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірні та підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов, додаткового пояснивши, що ними надано всі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, потреби в заслуховуванні свідка чи експерта немає.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином; заперечення проти адміністративного позову не надав.

Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 24.03.2015 р. № 000199/342, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, відповідно до наказу від 24.03.2015 р. № 378, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інфоазот Інвест» щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП «Ін Кар» за період вересень 2014 р., за результатами якої складено акт від 06.04.2015 р. № 2339/15-53-22-03/38573760.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Інфоазот Інвест» п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у вересні 2014 р. на суму 23333,33 грн.; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, оскільки безпідставно в декларації з податку на прибуток включено до складу витрат суми витрат по постачальника ПП «Ін Кар» на загальну суму 116666,65 грн., в т.ч. 2014 р., чим занижено податок на прибуток на суму 21000 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.04.2015 р. № 0000122205, яким Підприємству збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 23333 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 6833 грн.; № 0000132205, яким підприємству збільшено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 21000 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 5250 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

З огляду на матеріали справи, 28.09.2014 р. ТОВ «Інфоазот Інвест» (Замовник) уклало договір про надання послуг № 28 із ПП «Ін Кар» (Виконавець), відповідно до якого Виконавець взяв на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по хімічній очисці трубопроводів та резервуарів, що входять до складу технологічних систем складів рідкого аміаку, що розташовані за адресами: смт. Лисянка Черкаської області та 2 км. від с. Розсішки Христинівського Району Черкаської області (п.1 Договору).

Згідно з п.3.1 Договору Виконавець надає Послугу Замовнику при умові забезпечення Замовником безпечного доступу до трубопроводів та резервуарів, що входять до складу технологічних систем складів. Послуга має бути надана на протязі 15 робочих днів після дати отримання коштів на розрахунковий рахунок Продавця, в якості передплати (п.3.2 Договору). Передача-прийом наданої Послуги здійснюється шляхом візуального контролю якості очистки технологічних з наступним двостороннім підписанням актів виконаних робіт по кожному з складів.

Відповідно до п.7.3 Договору сторони не мають права передавати свої права і обов'язки з виконання Договору тертій стороні без письмової згоди іншої Сторони цього Договору.

На виконання зазначеного вище Договору директори підприємств підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 13 від 09.10.2014 р. (а.с. 36), номенклатура в якому - «хімочистка трубопроводів та резервуарів» (склад смт. Лисянка) вартістю 70000 грн., у т.ч. ПДВ 11666,67 грн. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 14 від 13.10.2014 р. (а.с. 37), номенклатура в якому - «хімочистка трубопроводів та резервуарів» (склад с. Росішки) вартістю 70000 грн., у т.ч. ПДВ 11666,67 грн.

Також ПП «Ін Кар» виписано податкову накладну № 2803 від 29.09.2014 р. на суму 140000 грн., у т.ч. ПДВ 23333,33 грн. (а.с. 39). Оплата отриманих послуг здійснена позивачем у повному обсязі (а.с. 38). Суми податку на додану вартість включені та відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ.

З огляду на акт, перевіркою не підтверджено виконання робіт, у зв'язку із податковою інформацією щодо ПП «Ін Кар», на якому працює одна особа - директор та бухгалтер ОСОБА_1; вартість власних основних засобів - 0,00 грн.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України).

Предметом доказування у цій справі, який пов'язаний із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість та операційних витрат, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та операційних витрат.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 1 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4970766), докази, на які посилається позивач у справі (податкові накладні, акт виконаних робіт), є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справах цієї категорії становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Вищий адміністративний суд України неодноразово звертав увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку (ухвала від 24.04.2014 р. № К/800/29370/13 по справі 2а-15323/12/2670). При цьому суд касаційної інстанції підкреслив, що якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Так, в основу вищезазначених висновків за актом перевірки від 06.04.2015 р. № 2339/15-53-22-03/38573760 покладена податкова інформація, яка в силу пп.83.1.2 п.83.1 ст.83 ПК України, є підставою для висновків під час проведення перевірок.

Податковим органом отримано постанову старшого слідчого СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області капітана міліції Виходця Р.В. щодо проведення виїзної позапланової документальної перевірки ПП «Ін Кар», в ході якої було здійснено вихід за податковою адресою ПП «Ін Кар»: АДРЕСА_1, за результатами якого представників підприємства не встановлено.

Вирішуючи спір, суд враховує, що чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, визначено порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за місцем її знаходження, зокрема, ч.12 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Однак, податковий орган обмежився посиланням на акт перевірки іншого платника податків в частині незнаходження підприємства за юридичною адресою та без провадження передбачених пунктом 1.4.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальна служба України № 22 від 31.07.2014 р., процедур, констатував відсутність контрагента позивача за місцем реєстрації.

Поряд із тим, аналізом звітності з ПДВ ПП «Ін Кар» та аналізом Єдиного реєстру податкових накладних податковим органом встановлено, що послуги, які були реалізовані у вересні 2014 р. на адресу ТОВ «Інфоазот Інвест» не придбавалися.

Судом встановлено, що відповідно до п.7.3 Договору від 28.09.2014 р. № 28 сторони не мають права передавати свої права і обов'язки з виконання Договору третій стороні без письмової згоди іншої Сторони цього Договору.

В судовому засіданні представники позивача підтвердили, що такої згоди від ТОВ «Інфоазот Інвест» не надавалося, що виключає ймовірність виконання робіт за договором № 28 від 28.09.2014 р. залученими силами. У свою чергу, на ПП «Ін Кар» працює лише одна особа, яка виконує обов'язки директора та бухгалтера. Ким саме виконувались роботи за укладеним договором представники позивача пояснити не змогли.

Враховуючи, що за податковою інформацію ПП «Ін Кар» не має основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей тощо, а умовами Договору від 28.09.2014 р. № 28 передбачено право Виконавця залучити до виконання робіт субвиконавців лише за письмовою згодою із Замовником, та беручи до уваги відсутність такої письмової згоди ТОВ «Інфоазот Інвест», суд дійшов висновку про неналежність наданих позивачем копій актів прийомки виконаних робіт № 13 від 09.10.2014 р. та 14 від 13.10.2014 р., як доказів, які б безумовно підтверджували факти надання робіт. При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Суд також враховує, що роботи за номенклатурою «хімочистка трубопроводів та резервуарів» виконувались на складах в різних населених пунктах (смт. Лисянка та с. Розсіщки), які знаходяться в Черкаській області, тоді як ПП «Ін Кар», на якому працює одна особа - ОСОБА_1, зареєстровано в м. Одесі, що свідчить про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням відсутності технічного персоналу, часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання послуг (очистка чотирьох ємностей 100 м3 та двох ємностей 75 м3, 300 одиниць технологічних трубопроводів - в кожному населеному пункті).

Крім того, суд враховує, що неозброєним оком убачається, що підпис директора ПП «Ін Кар» на договорі від 28.09.2014 р. № 28 та актах виконаних робіт № 14 від 13.10.2014 р., № 13 від 09.10.2014 р. суттєво відрізняється від його підпису на податковій накладній від 29.09.2014 р. № 2803 та кошторисах від 28.09.2014 р. (а.с. 40, 41).

Відповідно до п.3.3 Договору від 28.09.2014 р. № 28 передача-прийом наданої Послуги здійснюється шляхом візуального контролю якості очистки технологічних (систем (прим.)) з наступним двохстороннім підписанням актів виконаних робіт по кожному зі складів.

Згідно з п.3.5 Договору результатом надання Послуги є звільнення понад 80% внутрішніх поверхонь технологічного обладнання від накопичених відкладень. Критерієм оцінки якості надання Послуги є відновлення пропускної спроможності технологічного обладнання.

З огляду на акти здачі-прийняття робіт № 13 від 09.10.2014 р. та № 14 від 13.10.2014 р. передача-прийом послуг здійснювалася між директорами ТОВ «Інфоазот Інвест» та ПП «Ін Кар», отже й візуальний (технічний) огляд результатів робіт здійснювався цими ж особами.

Відповідно до п.1.5 Розділу ІІІ «Вимоги безпеки до монтажу, експлуатації та ремонту резервуарів для зберігання синтетичного рідкого аміаку» Правил безпечної експлуатації наземних складів синтетичного рідкого аміаку, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 754 від 24.10.2014 р., порядок спорожнення, очищення, промивання, продування, огляду і ремонту резервуарів, трубопроводів та іншого устаткування визначається технологічним регламентом експлуатації складу синтетичного рідкого аміаку.

Відповідно до п.1.11 Розділу ІІІ цього ж Порядку для забезпечення надійної і безпечної експлуатації резервуарів для зберігання рідкого аміаку необхідно проводити діагностування відповідно до вимог ДСТУ 4046-2001 «Обладнання технологiчне нафтопереробних, нафтохiмiчних та хiмiчних виробництв. Технiчне дiагностування. Загальнi технiчнi вимоги» і ДСТУ 4227-2003 «Настанови щодо проведення акустико-емісійного діагностування об'єктів підвищеної небезпеки» та /або встановлювати на них системи безперервного акустико-емісійного моніторингу.

Згідно з п.5.6 цього ж Порядку роботи, під час виконання яких можливе ураження аміаком, необхідно проводити не менше ніж двома працівниками, які зобов'язані підтримувати постійний зв'язок один з одним. Допускається виконання роботи щодо прийому та видачі аміаку одним працівником у разі стаціонарного з'єднання аміакопроводу з резервуаром. Змивання невеликих витоків рідкого аміаку водою допускається за умови співвідношення води й аміаку не менше ніж 10:1.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази в обґрунтування отриманої послуги з очищення технологічного обладнання під зберігання рідкого аміаку на складах не підтверджують такого факту. Натомість, складені сторонами договору документи свідчать про документування робіт, які мають супроводжуватись складанням й іншої документації: технологічним регламентом експлуатації складу синтетичного рідкого аміаку, який передбачає порядок спорожнення, очищення, промивання, продування, огляду і ремонту резервуарів, трубопроводів та ін. При цьому огляд резервуарів проводиться в строки, встановлені в паспорті, відповідно до вимог Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 687.

В даному ж випадку, директори двох підприємств склали акти довільної форми щодо проведення огляду (тобто контролю технічного стану, що здійснюється переважно з використанням органолептичних методів і засобів вимірювальної техніки, номенклатуру яких встановлено організаційно-методичними документами) устаткування підвищеної небезпеки. При цьому до суду не надано технічні та експлуатаційні документи, які містять дані про устаткування.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

Доктрина ділової цілі («business purpose doctrine») вперше була застосована у справі Gregory v. Helvering, де Верховний суд США постановив, що будь-яка угода, вчинена із податковими мотивами (tax-motivated transaction) повинна мати ділову мету. Доктрина ділової мети застосовується в межах доктрини економічної сутності («economic substance doctrine»), сутність якої полягає в тому, що суд вправі відмовити платнику у наданні податкової вигоди, якщо операція, що вчиняється не призводить до інших, крім зниження податкового тягаря, змін економічного стану платника («economic position»).

Доктрина знайшла своє відображення і в судовій практиці Європейського Суду (справа Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 («Halifax»). До Європейського Суду Справедливості справа була передана судовою установою Великобританії, не впевненою у вірному застосуванні положень Шостої директиви ЄС, що регулювала на той час справляння ПДВ. Суд, розглядаючи справу, прийшов до таких висновків: мотив вчинення угод (в цьому випадку ухилення від оподаткування) не має значення для визначення того, чи є угода «реалізацією товарів і послуг» або «економічною діяльністю» в розумінні Шостої Директиви; Шоста Директива не допускає вирахування вхідного ПДВ, якщо відповідна угода являє собою «недобросовісну практику» («abusive practice»); якщо має місце «недобросовісна практика», угоди переглядаються для її виключення, а ПДВ обраховується відповідно до переглянутого варіанту угод. «Недобросовісна практика» має місце, якщо одночасно виконані дві умови: угоди призводять до одержання податкової вигоди, надання якої суперечить меті податкового законодавства; низкою об'єктивних факторів підтверджується, що істотною метою угод є одержання податкової вигоди.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Вирішуючи спір, суд враховує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд враховує, що презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширеною на реальність господарських операцій. До загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже позивачем не надано первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Однак позивачем документально не доведено дотримання вимог, встановлених ч.1, ч. 2, ст. 3 Господарського кодексу України в частині реалізації господарської діяльності, ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України, в частині участі в господарських відносинах, реалізуючи господарську компетенцію.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, суд погоджується із викладеними в акті перевірки від 06.04.2015 р. № 2339/15-53-22-03/38573760 висновками про порушення ТОВ «Інфоазот Інвест» п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у вересні 2014 р. на суму 23333,33 грн.; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 21000 грн.

На підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку про те, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» з позивача належить стягнути решту суми (90%) судового збору пропорційно до відхиленої частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст.128, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоазот Інвест» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішеньвідмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоазот Інвест» (код ЄДРПОУ 38573760) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ: 38016923, р/р 31212206784005, ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, МФО 828011, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір в розмірі 1644,30 грн. (одну тисячу шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя

---

І.В. Завальнюк