Постанова

від 12.06.2015 по справі 826/4297/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 червня 2015 року № 826/4297/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Твич" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0004442201 від 20.10.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Твич" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20.10.2014 № 0004442201.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість позивачу нараховані за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань взаємовідносин з ТОВ "Шапаш" за період з 01.04.2015 по 30.04.2014. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Твич" та ТОВ "Шапаш" вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались правочином, оскільки фінансово-господарська діяльність постачальника ТОВ "Шапаш", здійснювалась поза межами правового поля.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ "Шапаш", які мали реальний характер, що підтверджується належно оформленими документами бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 08.04.2015 надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки від 06.10.2014 № 2436/26-53-22-01-21-39118195.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 19.09.2014 по 29.09.2014 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Твич" (код ЄДРПОУ 39118195) з питань взаємовідносин з ТОВ "Шапаш" (код ЄДРПОУ 38308719) за період з 01.04.2015 по 30.04.2014.

За результатами перевірки складено акт від 06.10.2014 №2436/26-53-22-01-21-39118195, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2014 року на суму 1 630 928,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки та з урахуванням результатів розгляду заперечень на акт податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.10.2014 №0004442201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2038660,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 20.10.2014 №0004442201 позивач оскаржив його в адміністративному порядку, відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України.

Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.12.2014 № 2957/10/26-15-10-08 та Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 №3732/6/99-99-10-01-01-25 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 20.10.2014 № 0004442201, а скарги ТОВ "Твич" - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Твич"не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 20.10.2014 № 0004442201, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Згідно із підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валових витрат для цілей визначення об'єктом оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що ТОВ "Твич", у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ "Шапаш" за договором поставки від 01.01.2014 № 27.

За умовами даного договору, продавець продає товар, а покупець зобов'язується оплатити даний товар на умовах даного договору. Перелік товару, його кількість, ціна визначаються в додатках (накладних) до цього договору.

Товар передається покупцю на складі продавця, якщо сторони не передбачили інше в додатках до договору.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору поставки від 01.01.2014 № 27, сторони погодили, що доставка товару зі складу продавця на склад покупця в період з 01.04.2014 по 06.04.2014 включно, здійснюється силами та засобами продавця.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду накладні на товар, податкові накладні та платіжні доручення проведені банком щодо оплати придбаного товару.

Позивач стверджує, що переміщення товару за договором № 27 від 01.04.2014 року здійснювалося в межах однієї будівлі між складами, оскільки і ТОВ "Твич", в ТОВ "Шапаш" орендували нежилі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 Б, Б'.

Відтак, позивач надав договір від 24.03.2014 № 24/03/14-Т, укладений ТОВ "Твич" з ТОВ "Корвет-ТМ" щодо оренди нежилої площі, на 1-му поверсі торгового центру за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 Б, Б', загальною площею 150,00 кв. м., з яких: 20,00 кв. м. - під офіс, 30,00 кв. м. - під склад, 100,00 кв. м. - для здійснення торгівельної діяльності.

Крім того, позивач надав договір від 25.09.2012 № 25/09/12, укладений ТОВ "Шапаш" з ТОВ "Корвет-ТМ" щодо оренди нежилої площі, на 1-му поверсі торгового центру за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 Б, Б', загальною площею 500,00 кв. м., з яких: 400,00 кв. м. - під розміщення торгівельного залу, 30,00 кв. м. - під складські прміщення.

Також, позивач надав договір між ТОВ "Твич" та ТОВ "Агентство екологічних дослідень" від 07.04.2014 № 01/04/14 О щодо оренди обладнання: устаткування та технічні засоби, необхідні для організації роботи магазину оптової та роздрібної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються твердження позивача, що переміщення товару за договором № 27 від 01.04.2014 року здійснювалося в межах однієї будівлі між складами ТОВ "Твич" та ТОВ "Шапаш".

Крім того, позивач надав суду докази щодо підтвердження реальності здійснення господарської діяльності ТОВ "Шапаш", зокрема, податкова звітність ТОВ "Шапаш"; податкові та видаткові накладні, які підтверджують придбання ТОВ "Шапаш" товарів, які в подальшому були реалізовані позивачу.

Більше того, в судове засідання 30.04.2015 позивач приносив для огляду касові стрічки, якими підтверджується продаж ТОВ "Твич" товару, в тому числі і придбаного у ТОВ "Шапаш", кінцевому споживачу. Однак, дані стрічки не оглядалися судом в силу положень частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідач не ставив під сумнів даний факт.

Таким чином, під час розгляду адміністративної справи встановлено, що придбані ТОВ "Твич" товари у ТОВ "Шапаш" були використані у господарській діяльності ТОВ "Твич" з метою отримання прибутку, що підтверджується вище переліченими доказами.

В той же час, суд не приймає посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Шапаш", оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шапаш", а висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20.10.2014 № 0004442201 підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов - задовольнити повністю .

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20.10.2014 № 0004442201.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов