Постанова

від 04.06.2015 по справі 807/636/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року м. Львів Справа № 876/9193/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представників позивача - Гординського Р.К., Леньо Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року по справі № 807/636/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Закарпаття-Авто» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Закарпаття-Авто» (далі - ПАТ «Закарпаття-Авто») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Ужгороді), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 28 лютого 2013 року № 0000221702 (248/17-02/05495458/1912), від 27 лютого 2013 року № 0000012201 (193/22-02/05495458/1605), від 27 лютого 2013 року № 0000022201 (194/22-02/05495458/1607), від 27 лютого 2013 року № 0000032201 (195/22-02/05495458/1608).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у м. Ужгороді подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 05 лютого 2013 року № 253/22-02/10/05495458, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковими.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просили відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 05 лютого 2013 року № 253/22-02/10/05495458, складеного за результатами виїзної планової перевірки ПАТ «Закарпаття-Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року № 0000012201 (193/22-02/05495458/1605), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 815159,00 грн., № 0000022201 (194/22-02/5495458/1607), яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 226513,50 грн., з яких на 151009,00 грн. за основним платежем та на 75504,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000032201 (195/22-02/5495458/1608), яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з плати за землю на суму 467428,71 грн., з яких на 373942,94 грн. за основним платежем та на 93485,77 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 28 лютого 2013 року № 0000221702 (248/17-02/05495458/1912), яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за податком на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн., з яких на 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві вказаних податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про наступні порушення:

підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.159, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 153.2.2 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, яке полягало у невключенні до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування умовних процентів за користування поворотною фінансовою допомогою, отриманою від ТзОВ «Дженерал Авто Груп» за договором поруки та від АТ «Українська автомобільна корпорація» за договором про переведення боргу, а також у завищенні валових витрат у зв'язку з включенням до їх складу завищеної вартості послуг охорони території, отриманих від філії «Рубіж-Авто» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація», яке володіє часткою статутного фонду позивача;

пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, яке полягало у завищенні суми податкового кредиту у зв'язку з включенням до його складу сум податку на додану вартість із вказаних вище господарських операцій з філією «Рубіж-Авто» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація» та суми 37413,00 грн. непідтвердженої відповідними податковими накладними;

пунктів 286.2, 286.4 статті 286 Податкового кодексу України, пункту 2 додатка 2 рішення Ужгородської міської ради від 24 лютого 2012 року № 447, яке полягало у заниженні орендної плати за землю у зв'язку з неврахуванням при здійсненні розрахунку зміни бази оподаткування протягом року;

підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, яке полягало у невключенні до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб-підприємців, як платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ в IV кварталі 2011 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ПАТ «Закарпаття-Авто» вимог податкового законодавства, а саме завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, податку на додану вартість, орендної плати та порушення порядку заповнення податкового розрахунку з податку на доходи фізичних осіб, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з зазначених податків, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Що стосується правомірності формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з підпунктами 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Кваліфікуючи заборгованість позивача перед ТзОВ «Дженерал Авто Груп», яке є правонаступником ТзОВ «УкрАвтоЗаз-сервіс», як поворотну фінансову допомогу, контролюючий орган виходив з того, що між позивачем та АК «Брокбізнесбанк» було укладено кредитний договір від 27 грудня 2007 року № 433/1 на суму 980000,00 дол. США.

На підставі договору поруки від 26 грудня 2008 року № 1/2008 ТзОВ «Дженерал Авто Груп» 31 січня 2009 року погасило кредит позивача перед АК «Брокбізнесбанк» у розмірі 7693471,38 грн.

Відповідно до угоди від 31 січня 2009 року, укладеної між позивачем як боржником та ТзОВ «Дженерал Авто Груп» як кредитором, загальні витрати кредитора у зв'язку з виконанням ним умов договору поруки склали 7693471,38 грн., які боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору в строк до 31 грудня 2009 року.

Додатковою угодою № 1 до зазначеної вище угоди від 10 грудня 2009 року продовжено кінцевий строк погашення боргу до 31 грудня 2012 року.

За змістом частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, забезпечення виконання зобов'язання у вигляді поруки не передбачає передачу поручителем боржнику у користування на визначений строк певної грошової суми.

Відтак, зобов'язання, які виникли між позивачем та ТзОВ «Дженерал Авто Груп» відповідно до умов договору поруки від 26 грудня 2008 року № 1/2008 щодо погашення заборгованості позивача перед АК «Брокбізнесбанк» за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 433/1, не можуть бути визнані поворотною фінансовою допомогою у розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Щодо кредиторської заборгованості ПАТ «Закарпаття-Авто» перед АТ «Українська автомобільна корпорація» в сумі 1270000,00 грн., яка на думку податкового органу, також повинна оподатковуватись як поворотна фінансова допомога, то слід зазначити, що така заборгованість утворилась в результаті виконання договору про переведення боргу від 01 вересня 2006 року, згідно з яким за згодою ЗАТ з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод», як кредитора, позивач, як первісний боржник, перевів на нового боржника - АТ «Українська автомобільна корпорація» зобов'язання здійснити оплату грошових коштів кредитору за основним договором в сумі 1446554,61 грн., відтак, вказана сума повинна бути сплачена новим боржником, а первісний боржник зобов'язувався компенсувати новому боржнику його витрати в розмірі 1446554,61 грн. за виплату кредитору грошових коштів.

Додатковим договором № 1 до зазначеного вище договору від 30 грудня 2011 року сторони домовились, що розрахунки між первісним боржником та новим боржником можуть здійснюватись шляхом видачі простих векселів, що припиняє грошові зобов'язання первісного боржника щодо платежу за цим договором на суму, на яку був виданий вексель та відповідно виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

До моменту проведення податковим органом перевірки, позивачем погашено заборгованість перед АТ «Українська автомобільна корпорація» в розмірі 176554,61 грн.

До моменту укладення договору про переведення боргу від 01 вересня 2006 року у позивача існувала заборгованість по майнових зобов'язаннях та договорах комісії та послуг. Натомість, з моменту укладення згаданого договору у позивача виникла заборгованість перед АТ «Українська автомобільна корпорація», яка носить грошовий характер. Кошти, які позивач зобов'язаний повернути АТ «Українська автомобільна корпорація», фактично є поворотною фінансовою допомогою та повинні оподатковуватись відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про протиправність нараховування податковим органом позивачу суми умовних процентів на заборгованість, право вимоги на яку відступлено АТ «Українська автомобільна корпорація» та їх включення до складу інших доходів.

Також податковим органом при проведенні перевірки було встановлено завищення валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з отриманням послуг охорони території від філії «Рубіж-Авто» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація» та від управління Державної служби охорони при УМВС України у Закарпатській області, які на думку податкового органу, є однорідними.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності (положення підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України)

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем, як замовником, та управлінням Державної служби охорони при УМВС України у Закарпатській області, як охороною, укладено договір від 28 лютого 2010 року № 210-д/102/Др, згідно з умовами якого позивач передає, а охорона приймає під спостереження засоби тривожної сигналізації, що знаходяться на об'єктах, перерахованих в дислокації-розрахунку та позначених у плані/схемі об'єкта, які є невід'ємною частиною договору, та у випадку її спрацювання негайно направляє наряд міліції охорони на об'єкт з врахуванням часу, передбаченого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2003 року № 1155.

Натомість, згідно з договором від 31 грудня 2008 року № 20, укладеним між позивачем, як замовником, та АТ «Українська Автомобільна Корпорація», як виконавцем, виконавець забезпечує охорону об'єктів, метою чого є попередження та припинення дій, спрямованих на здійснення крадіжок, пошкодження та привласнення майна на території об'єкта, а також заходів, спрямованих на попередження та припинення дій щодо незаконного проникнення на територію об'єкта охорони, заходи з дотримання встановленого на підприємстві пропускного режиму, а також окремі заходи, спрямовані на дотримання протипожежного режиму на об'єкті. Вартість послуг за даним договором визначено з вартості об'єкта охорони та становить 39915,00 грн. за календарний місяць.

Аналіз зазначених договір дає підстави для висновку, що в першому договорі передбачена охорона у вигляді спостереження засобів тривожної сигналізації та вчинення відповідних дій після її спрацювання, а у другому - цілодобова охорона на самому об'єкті, спрямована на попередження та припинення протиправних дій щодо майна замовника, що свідчить про неоднорідність послуг охорони, що надаються позивачу управлінням Державної служби охорони при УМВС України у Закарпатській області та філією «Рубіж-Авто» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація».

Також, суд вважає за необхідне зазначити про протиправність застосування податковим органом до операцій позивача з придбання у філії «Рубіж-Авто» ПАТ «Українська Автомобільна Корпорація» як пов'язаної особи послуг охорони об'єкта рівня звичайної ціни з огляду на наступне.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни визначені до 01 січня 2011 року нормами пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 01 січня 2011 року статтею 39 Податкового кодексу України, аналіз яких дає підстави для висновку, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Кодексом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Натомість, з акту перевірки неможливо встановити яким методом податковим органом було визначено звичайну ціну та з яких джерел отримано інформацію про невідповідність визначеної сторонами договірної ціни рівню звичайної ціни.

Крім цього, контролюючим органом безпідставно зменшено задекларовану позивачем суму податкового кредиту за вересень 2012 року на суму 37413,00 грн. у зв'язку з її непідтвердженням відповідними податковими накладними, оскільки в матеріалах справи наявна копія податкової накладної від 31 жовтня 2012 року №155/0014 на суму податку на додану вартість 37413,33 грн. отримана позивачем в жовтні 2012 року та правомірно включена до податкового кредиту за жовтень 2012 року шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 764914,88 грн. та збільшення позивачу податку на додану вартість в розмірі 226513,50 грн.

Що стосується правомірності донарахування позивачу плати за землю податковим повідомленням-рішенням від 27 лютого 2013 року № 0000032201 (195/22-02/5495458/1608), то слід зазначити наступне.

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з пунктом 286.4 статті 286 Податкового кодексу України за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

04 жовтня 2007 року між управлінням майна міста Ужгородської міської ради та ВАТ «Закарпаття-Авто» укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивачу надано в строкове платне користування земельну ділянку під майновим комплексом та для його обслуговування, яка знаходиться в м. Ужгород по вул. Краснодонців, 20, загальною площею 29366 кв.м, з визначеною нормативно грошовою оцінкою земельної ділянки в розмірі 5815236,81 грн.

Додатковою угодою від 29 березня 2010 року про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 04 жовтня 2007 року, зокрема, встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 7293046,10 грн.

Виходячи з викладеного, позивач як землекористувач правомірно розрахував і сплатив земельний податок у розмірі 1 відсотка грошової оцінки земельної ділянки, як це передбачено пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача на заниження позивачем орендної плати за вказану земельну ділянку у зв'язку з незастосуванням при її визначенні рішення Ужгородської міської ради від 24 лютого 2012 року № 447, яким встановлено тимчасову методику розрахунку орендної плати за 1 кв.м земельної ділянки із земель, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради, є безпідставним, з огляду на те, що встановлення іншого розміру плати за землю, ніж встановлений Податковим кодексом України, до повноважень міської ради не відноситься, а тому, приймаючи це рішення остання діяла з перевищенням владних повноважень. Крім того, вказане рішення міської ради є підзаконним нормативним актом, яке суперечить приписам Податкового кодексу України, а отже, виходячи із пріоритету дії законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме останній.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, у постанові від 12 листопада 2013 року по справі № 21-285а13.

Отже, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 27 лютого 2013 року № 0000032201 (195/22-02/5495458/1608) є протиправним та підлягає скасуванню.

Також судом першої інстанції зроблено вірний висновок про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з невключенням до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб-підприємців, як платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ в IV кварталі 2011 року, оскільки з акту перевірки неможливо встановити в чому конкретно полягало порушення та в ньому відсутнє посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку в підтвердження наявності факту порушення.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року № 0000012201 (193/22-02/05495458/1605) в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 50244,12 грн., що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року по справі № 807/636/13-а в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року № 0000012201 (193/22-02/05495458/1605) в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 50244,12 грн. - скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст постанови виготовлено 09 червня 2015 року.