Постанова

від 09.06.2015 по справі 914/138/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 914/138/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Погребняка В.Я., суддів:Білошкап О.В., Жукової Л.В., розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на ухвалу та постановугосподарського суду Львівської області від 04.02.2015 року Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року у справі№ 914/138/15 господарського суду Львівської області за заявоюДержавної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до Приватного підприємства "ЛЄДО" пробанкрутство за участю представників сторін: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року у справі № 914/138/15 (суддя - Артимович В.М.) відмовлено в порушенні провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "ЛЄДО" (далі - ПП "ЛЄДО").

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року у справі № 914/138/15 (головуючий суддя - Гриців В.М., суддя - Давид Л.Л., суддя - Кордюк Г.Т.) ухвалу господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року у справі № 914/138/15 залишено без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі м. Львова) - без задоволення.

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року у справі № 914/138/15, ДПІ у Сихівському районі м. Львова звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року у справі № 914/138/15 і передати справу в господарський суд Львівської області.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ДПІ у Сихівському районі м. Львова посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 10, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.06.2015 року у справі № 914/138/15 клопотання ДПІ у Сихівському районі м. Львова про відновлення пропущеного процесуального строку задоволено. Відновлено ДПІ у Сихівському районі м. Львова строк для подачі касаційної скарги. Прийнято касаційну скаргу ДПІ у Сихівському районі м. Львова на ухвалу господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року у справі № 914/138/15 до провадження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України при вирішенні питання про можливість перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових актів попередніх судових інстанцій, виходить з такого.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Щодо господарського судочинства зазначені засади передбачені у розділах I, XII та XII-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У ч. 1 ст. 106 ГПК України закріплено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду, зокрема ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (пункт 10).

У ч. 1 ст. 111 13 ГПК України визначено, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали місцевого та апеляційного господарського суду у випадках, передбачених частиною першою статті 106 Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 4 1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону про банкрутство ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених ГПК України та цим Законом (ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство).

У касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство).

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону про банкрутство справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Проаналізувавши положення ст. ст. 4 1 , 4 2 , 106, 111 13 ГПК України та ст. ст. 2, 8, 9 Закону про банкрутство у взаємозв'язку з нормами ст. ст. 8, 55 та п. п. 2, 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, беручи до уваги правові висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 11.03.2011 року № 2-рп/2011 (абзац 11 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини), Рішенні Конституційного Суду України від 27.01.2010 року № 3-рп (абзац 6 пункту 3 мотивувальної частини) та Рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012 (абзаци 1 та 3 пункту 3.2. мотивувальної частини), колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу ДПІ у Сихівському районі м. Львова належить розглянути по суті.

02.06.2015 року до Вищого господарського суду України надійшла заява ДПІ у Сихівському районі м. Львова про відкликання касаційної скарги.

Відповідно до ст. 111 6 ГПК України особа, що подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією.

Згідно зі ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

Розглянувши матеріали поданої заяви, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила, що з доданої до заяви довіреності № 2471 від 11.02.2015 року не вбачається, що представник ДПІ у Сихівському районі м. Львова Біляк Н.М. наділена правом на подання відмови від касаційної скарги у відповідності до ст. 111 6 ГПК України, в зв'язку з чим вказана заява не може бути прийнята Вищим господарським судом України.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Львівської області від 21.01.2015 року прийнята до розгляду заява ДПІ у Сихівському районі м. Львова про порушення провадження у справі про банкрутство ПП "ЛЄДО".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року у справі № 914/138/15 відмовлено ДПІ у Сихівському районі м. Львова в порушенні провадження у справі про банкрутство ПП "ЛЄДО".

При цьому, суд першої інстанції, виходив з того, що заявником ДПІ у Сихівському районі м. Львова не надано суду документів, які б підтверджували наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство ПП "ЛЄДО", зокрема, доказів відкриття виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у порушенні справи про банкрутство ПП "ЛЄДО" з тих мотивів, що заявником не доведено наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство та відсутності хоча б однієї з підстав, передбачених ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство. Однак, суд апеляційної інстанції по-іншому обґрунтував відмову у порушенні даної справи про банкрутство.

Зокрема, як встановлено судом апеляційної інстанції 13.01.2015 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова звернулась до господарського суду Львівської області із заявою про порушення справи про банкрутство ПП "ЛЄДО" в порядку ст. 10 Закону про банкрутство.

В обґрунтування поданої заяви ДПІ у Сихівському районі м. Львова посилалась на те, що заборгованість ПП "ЛЄДО" перед бюджетом становить 1637068,37 грн.

На підтвердження безспірності вимог до боржника кредитором надано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 року у справі № 813/5564/14, якою задоволено позов ДПІ у Сихівському районі м. Львова та стягнуто з рахунків ПП "ЛЄДО" у банках, обслуговуючих цього платника податків, на користь бюджету 1059355,00 грн. податкового боргу та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року у справі № 813/4943/14, якою задоволено позов ДПІ у Сихівському районі м. Львова та стягнуто з рахунків ПП "ЛЄДО" у банках, обслуговуючих цього платника податків, на користь бюджету 577713,37 грн. податкового боргу.

У порядку, визначеному главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, кредитор виставив інкасові доручення № 965/10 від 22.10.2014 року, №1107/12 від 08.12.2014 року, № 1108/12 від 08.12.2014 року про списання на користь бюджету податкового боргу 582367,00 грн., 582367,00 грн. та 256685,75 грн. відповідно, які повернулись без виконання із відміткою про відсутність коштів.

Як докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку до заяви кредитор додав копії постанов Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року у справі № 813/4943/14 та від 22.09.2014 року у справі № 813/5564/14, інкасових доручень № 965/10 від 22.10.2014 року, № 1107/12 від 08.12.2014 року, № 1108/12 від 08.12.2014 року та відомості щодо майна боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

За визначенням ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство передбачено загальний перелік доказів, що додаються до заяви про порушення справи про банкрутство, у тому числі названо й рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили; відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора.

Разом з тим, ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство встановлено, що до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ст. 16 Закону про банкрутство перевірка обґрунтованості вимог заявника, з'ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні (ч. 1 ст. 16).

У підготовчому засіданні суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи (ч. 2 ст. 16).

Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження (ч. 3 ст. 16).

За наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу. Суд відмовляє в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо, зокрема, заявником не доведено наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство; відсутня хоча б одна з підстав, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону (ч.ч. 6, 7 ст. 16).

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами.

Згідно з п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст.ст. 95- 99 ПК України.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з абз. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачено главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, що передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. Відповідно до п. 12.4 зазначеної Інструкції судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.

За змістом абзаців 2 та 3 п. 95.3 ст. 95 ПК України контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Враховуючи, що стягнення з рахунків боржника - юридичної особи коштів у рахунок погашення податкового боргу здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених ПК України, а не Законом України "Про виконавче провадження", доказами їх підтвердження є рішення суду про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасовані доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету в рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою ПК України (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 року у справі № 920/629/14).

Відтак, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що ДПІ у Сихівському районі м. Львова, яка є контролюючим органом, не могла і не повинна була до заяви про порушення справи про банкрутство ПП "ЛЄДО" додавати докази відкриття виконавчого провадження з виконання судового рішення.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, додані до заяви про порушення справи про банкрутство ПП "ЛЄДО" постанови Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року у справі № 813/4943/14 та від 22.09.2014 року у справі № 813/5564/14, не набрали законної сили, про що зазначено у цих постановах. Натомість, інкасове доручення про стягнення коштів в дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу має бути видано лише на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що інкасові доручення № 965/10, №1107/12, № 1108/12 на виконання судових рішень подані банку відповідно 22.10.2014 року і 08.12.2014 року, а заява про порушення справи про банкрутство ПП "ЛЄДО" подана суду 14.01.2015 року - менш, ніж через три місяці з дати виставлення першого інкасового доручення. Однак, визначена ст. 95 ПК України особливість стягнення за рішенням суду коштів з рахунків платника податків у банках не заперечує і не спростовує приписів ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство щодо незадоволення визначених судом грошових вимог упродовж трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Перебіг трьохмісячного строку, визначеного ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство, починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, оформленого стягувачем (контролюючим органом) на підставі рішення суду, що набрало законної сили (постанова Вищого господарського суду України від 17.02.2015 року у справі № 925/1941/14, постанова Вищого господарського суду України від 26.05.2015 року у справі № 924/808/14).

Таким чином, встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність таких доказів унеможливлює порушення справи про банкрутство та правомірно залишив без змін ухвалу господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року про відмову у порушенні справи про банкрутство "ЛЄДО".

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 - 111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 04.02.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року у справі № 914/138/15 залишити без змін.

Головуючий: Погребняк В.Я. Судді: Білошкап О.В. Жукова Л.В.