Рішення

від 09.06.2015 по справі 904/4225/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.06.15р. Справа № 904/4225/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТЕНЕРГОМАШ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА-КРИВБАС", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Метенергомаш", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Кривбас", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 12565,25грн. основної заборгованості; 13691,71грн. пені; 2473,85грн. інфляційних втрат; 263,29грн. трьох відсотків річних.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 23.03.2015р. ухвалою суду від 19.05.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 08.06.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 29.05.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 27.05.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 03.06.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 28.05.2015р.

08.06.2015р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 08.06.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Метенергомаш" (далі по тексту - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Нива-Кривбас" (далі по тексту - відповідач) укладено договір доручення №5 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується:

- за обумовлену плату та в зазначений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів (далі по тексту - товар), що переміщуються через державний кордон України, представляти інтереси замовника в митних органах України, надавати та отримувати необхідні документи пов'язані з митним оформленням товарів, обліком замовника у митних органах України, сплачувати податки та митні збори та інші платежі, проводити ідентифікаційні огляди товарів замовника, бути присутнім при митному огляді товарів (підпункт 1.1.1 договору);

- по організації обслуговування та зберігання автотранспортних засобів на території зони митного контролю (підпункт 1.1.2 договору);

- по зберіганню товарів на складі тимчасового зберігання вантажів, митному складі та комерційному складі (підпункт 1.1.3 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що за надання послуг відповідно до пункту 1.1 цього договору, замовник сплачує виконавцю винагороду в сумі згідно з тарифами зазначеними в додатку №1 до чинного договору, що є його невід'ємною частиною.

Пунктом 5.2 договору визначено, що оплата послуг виконавцю проводиться в національній валюті України шляхом безготівкового розрахунку на рахунок банківської установи виконавця, не пізніше трьох банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом року. Якщо сторони по закінченню строку дії договору не повідомили про продовження письмово він вважається продовженим на кожний наступний рік (пункт 9.4 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 12565,25грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи актами надання послуг, які підписано представниками сторін і підписи яких скріплено печатками, а саме:

- акт надання послуг №1553 від 22.05.2014р. на суму 696,00грн.;

- акт надання послуг №2596 від 19.08.2014р. на суму 11869,25грн.

Враховуючи, що відповідач в обумовлені договором строки не розрахувався за отримані від позивача послуги останній звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 12565,25грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме актами надання послуг, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати послуг є таким, що настав.

Доказів оплати послуг в сумі 12565,25грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарський суд констатутує, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено більший, ніж шість місяців період часу, за який нараховується пеня.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 5.3 договору встановлено, що при несвоєчасній оплаті замовником послуг виконавця, в разі відсутності попередньої письмової домовленості про перенесення строку платежу, замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5% від суми, яка підлягає сплаті, за кожний день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 26.05.2014р. по 23.03.2015р. на загальну суму 13691,71грн. за кожним актом виконаних робіт окремо.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його невірним.

Акт надання послуг №1553 від 22.05.2014р. на суму 696,00грн. підписано 22.05.2015р.; строк оплати - протягом трьох банківських днів, а не календарних.

Отже пеню можливо нараховувати з 28.05.2014р., протягом 6 місяців та у розмірі не більше подвійної ставки НБУ.

Таким чином, за період з 28.05.2014р. до 28.11.2014р. стягненню підлягає пеня у розмірі 82,85грн.

Акт надання послуг №2596 від 19.08.2014р. на суму 11869,25грн. підписано 19.08.2014р.

Пеню можливо нараховувати з 23.08.2014р., протягом 6 місяців та у розмірі не більше подвійної ставки НБУ.

Таким чином, за період з 23.08.2014р. до 23.01.2015р. стягненню підлягає пеня у розмірі 1313,10грн.

Отже, вимога про стягнення пені є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 1395,95грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 263,29грн. за період з 23.08.2014р. до 23.03.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 2473,85грн. за період з травня 2014 року по лютий 2015р.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його невірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 219,98грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його невірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 2460,62грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1048,70грн., з урахуванням того, що 57,40% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-Кривбас" (50004, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Цини, 26Г; ідентифікаційний код 38788676) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Метенергомаш" (50025, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Модрівська, буд.89А; ідентифікаційний код 31224470) 12565,25грн. (дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять грн. 25 коп.) основної заборгованості; 1395,95грн. (одна тисяча триста дев'яносто п'ять грн. 95 коп.) пені; 219,98грн. (двісті дев'ятнадцять грн. 98 коп.) трьох відсотків річних; 2460,62грн. (дві тисячі чотириста шістдесят грн. 62 коп.) інфляційних втрат; 1048,70грн. (одна тисяча сорок вісім грн. 70 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

11.06.2015 року

Суддя І.В. Петренко