Рішення

від 11.06.2015 по справі 904/4000/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.15р. Справа № 904/4000/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальник-Нікополь" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 1999 про постачання електричної енергії від 25.08.2011 у розмірі 1 063 грн. 79 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Козак Т.В. - юрисконсульт (довіреність № 181/1001 від 20.05.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальник-Нікополь" (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання електричної енергії № 1999 від 25.08.2011 у розмірі 1 063 грн. 79 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії № 1999 від 25.08.2011 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту за період з червня 2014 року по липень 2014 року активну електроенергію, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 1 063 грн. 79 коп., яку і просить стягнути позивач.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.06.2015.

Представник позивача у судовому засіданні виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 11.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.06.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53219, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Шевченка, 79-А, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 12.05.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 27.05.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 12.05.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 12.05.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.06.2015 та неотриманна відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії це - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила). Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Так, 25.08.2011 між Публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", яке перейменоване в Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго", що вбачається зі статуту в новій редакції (розділ загальні положення), зареєстрованого державним реєстратором 26.06.2012, номер запису 12241050100000296 (а.с.34-36) (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комунальник-Нікополь" (далі - споживач, відповідач) був укладений договір про постачання електричної енергії № 1999 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу у точці (точках) продажу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 313,72 кВт, величини якої по об'єктах споживача визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" та/або "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємною частиною даного договору (розділ 1 договору).

Під час виконання умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (пункт 2.1. договору).

Договір набуває чинності з 25.08.2011 і укладається на строк до 31.12.2011. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункти 9.8. та 9.8.1. договору).

Доказів розірвання вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено, крім того, матеріалами справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу , який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 3.1.1. договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та інші платежі, обумовлені цим договором, а споживач, відповідно до пункту 2.3.5. договору зобов'язаний - оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші платежі згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Згідно з пунктом 5.1. договору для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії за формою додатку "Обсяги очікуваного споживання електричної енергії та потужності споживачем".

Згідно з пунктом 7.7. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" оформлюються такі документи:

- акт прийняття-передавання товарної продукції (форма наведена в додатку до договору);

- акт результатів замірів електричної потужності.

Так, на виконання умов договору позивачем за період з червня 2014 року по липень 2014 року було здійснене постачання активної електроенергії відповідачу на суму 1 063 грн. 79 коп., в оплату якої позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки:

- рахунок № 221/1999/6/1 на суму 544 грн. 27 коп. за червень 2014 року (а.с.26);

- рахунок № 221/1999/7/1 на суму 519 грн. 52 коп. за липень 2014 року (а.с.27).

Як зазначав представник позивача у судовому засіданні рахунок за червень 2014 року отриманий відповідачем 08.07.2014, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.28), але судом було зауважено, що вказане поштове повідомлення без поштової квитанцій та опису до неї не може вважатися належним доказом отримання вказаного рахунку відповідачем.

При цьому, в матеріалах справи міститься вимога про сплату заборгованості, яка разом з вказаними вище рахунками на сплату, зазначеними вище актами, протоколом від 06.08.2014 та розрахунком від 29.07.2014 була належним чином направлена відповідачу, що підтверджується:

- поштовою квитанцією від 09.12.2014 (а.с.30);

- поштовим описом вкладення до листа від 09.12.2014 (а.с.31).

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках за червень 2014 року та за липень 2014 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" умов договору зі сторони відповідача відсутні, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлене договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну електроенергію без будь - яких зауважень, а отже прийнятий обсяг електроенергії за спірний період є таким, що підлягає оплаті.

Також в матеріалах справи міститься акт про використану електричну енергію за травень 2014 року, акт контрольного огляду розрахункових засобів обліку станом на 17.07.2014, а також акт пломбування відключеного обладнання від 29.07.2014 (а.с.23-25). Отже, з 29.07.2014 позивачем було припинено електропостачання відповідачу, а сума заборгованості утворилася до 29.07.2014.

Так, відповідно до пункту 1. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 25 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Пунктами 2., 2.1. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" визначено, що споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним та самостійно отриманим у постачальника рахунком. Оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, 3% річних, індекс інфляції та інші платежі (за надання споживачу додаткових послуг, суми завданих споживачем збитків тощо), згідно з умовами договору, здійснюється на рахунки постачальника, вказані у розділі 10 договору, на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом п'яти операційних днів з дня їх отримання.

У разі неявки споживача (уповноваженого представника споживача) для отримання рахунків, постачальник направляє рахунки споживачу рекомендованим листом на адресу (юридичну або поштову), що вказана у договорі. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

Рахунки на оплату можуть надаватися споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника, поштовим зв'язком, кур'єром, факсимільним зв'язком, електронною поштою, через персональну сторінку споживача на web-сайті постачальника або іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та обумовленому відповідним окремо укладеним з постачальником та споживачем договором або додатковою угодою до діючого договору.

Позивач посилається на те, що відповідач, спожиту у червні 2014 року та в липні 2014 року електричну енергію не оплатив, чим допустив порушення своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої електричної енергії у червні 2014 року в сумі 544 грн. 27 коп. та спожитої у липні 2014 року електроенергії в сумі 519 грн. 52 коп., а всього 1 063 грн. 79 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої активної електричної енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками є таким, що настав.

Слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 1 063 грн. 79 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 1 063 грн. 79 коп. (544,27 + 519,52) правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунальник-Нікополь" (53219, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Шевченка, 79-А; ідентифікаційний код 37006584) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м. Дніпропетровськ, Шосе Запорізьке, 22, ідентифікаційний код 23359034) - 1 063 грн. 79 коп. основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко