Рішення

від 09.06.2015 по справі 905/43/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.06.2015р. Справа № 905/43/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м.Маріуполь

до відповідача: Приватної установи «маріупольська загальноосвітня приватна школа ІІ-ІІІ ступенів «Привілегія» Донецької області», м.Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 14115,46 грн., пені в сумі 1258,38 грн.

від Прокурора - Горгуль Н.В. - за посвідченням;

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Будика С.Ю.;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Прокурором Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м.Маріуполь до Приватної установи «Маріупольська загальноосвітня приватна школа ІІ-ІІІ ступенів «Привілегія» Донецької області», м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 14115,46 грн., пені в сумі 1258,38 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди нежитлового приміщення №1680-Ж від 01.10.2010р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 14115,46 грн., що стало підставою, для нарахування пені в сумі 1258,38грн. Невиконання відповідачем зобов'язань з договору оренди завдає шкоди інтересам державі в тому числі місцевому бюджету та позбавляє можливості використовувати відповідно до закону кошти, отримані за оренду об'єктів, що знаходяться в комунальній власності.

Представник Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м.Маріуполь у судові засідання не з'являвся, письмові пояснення по суті спору не надав.

Представник відповідача у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву №43 від 05.06.2015р., в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково.

За клопотанням прокурора та представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, господарський суд встановив:

Між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради (Орендодавець) та приватною установою «Маріупольська загальноосвітня приватна школа ІІ-ІІІ ступенів «Привілегія» Донецької області» (Орендар) 01 жовтня 2010р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1680-Ж.

За умовами укладеного договору (п.1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 368,80кв.м. за адресою: м.Маріуполь, вул.Харлампієвська,6 - для розміщення учбових класів.

Відповідно до п.2.1. договору Орендар вступає у користування комунальним майном у строк, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту прийому-передачі майна.

Згідно умов п.4.1. договору орендна плата визначається на підставі рішення Маріупольської міської ради. Орендар оплачує орендну плату за перший місяць у розмірі 3024,16 грн., із розрахунку 8,20 грн. за 1 м.кв. (п. 4.2 договору).

Відповідно до п.4.3 орендна плата за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць оренди на індекс інфляції поточний місяць. Оплата проводиться кожного місяця, не пізніше останнього дня поточного місяця. Орендар зобов'язаний отримати рахунок на оплату у бухгалтерії управління міського майна. Рахунки на оплату видаються Орендатору з 11 по 19 число кожного місяця.

За прострочення сплати орендної плати Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від місячної орендної плати за кожний день прострочки (умови п.6.3. договору).

Відповідно до п.7.1. термін дії договору оренди встановлюється з 01.10.2010р. по 31.08.2013р. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

До укладеного договору між сторонами був підписаний акт приймання-передачі від 01.10.2010р. відповідно до якого балансоутримувач здав, а Орендар прийняв зазначене в договорі нежитлове приміщення.

За розрахунком позивача, у зв'язку із неналежним невиконанням відповідачем умов договору за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом склала 14115,46грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1258,38грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Відповідно до приписів передбачених ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено пунктом 3 частини 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.99 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідні ради є органами самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади.

Положеннями статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління об'єктами житлово-комунального господарства віднесено до власних повноважень органів місцевого самоврядування. Виконання органами місцевого самоврядування власних повноважень здійснюється у тому числі через створені ними підприємства.

Вказані обставини підтверджують правомочність звернення прокурора прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Департаменту міського майна Маріупольської міської ради м.Маріуполь до суду з вимогами про захист відповідних інтересів держави.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Водночас, на спірні правовідношення поширюється також дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов'язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором оренди нежитлового приміщення №1680-Ж від 01.10.2010р. належним чином не виконав, орендну плату за період з червня 2014р. по листопад 2014р. не сплатив, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 14115,46грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, крім того наявність заборгованості у розмірі 14115,46грн. відповідач повністю визнав в довідці про стан заборгованості на 13.03.2015р., таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 14115,46грн. є належним чином доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 1258,38грн. за прострочення сплати орендної плати на підставі умов п.6.3 договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги викладені у позовній заяві, крім того він визнав частково наявність боргу.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку задовольнити повністю позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі та пені.

Пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» визначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» та ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.121, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 10, 17, 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 2, 3, 10, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» , ст.ст.9, 11-16, 202, 509, 526, 530, 546, 549, 598, 599, 610-612, 626, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 20, 22, 28, 29, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь до Приватної установи «Маріупольська загальноосвітня приватна школа ІІ-ІІІ ступенів «Привілегія» Донецької області», м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 14115,46 грн., пені в сумі 1258,38 грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Приватної установи «Маріупольська загальноосвітня приватна школа ІІ-ІІІ ступенів «Привілегія» Донецької області», м.Маріуполь (87534, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кронштадтська, 11-а, код ЄДРПОУ 32519632) на користь Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Металургів, 25, на рахунок Маріупольського УК/ Жовтневого району/22080401 на №33213871700052, МФО 834016, код ЄДРПОУ 37989721, банк отримувач: ГУДКСУ у Донецькій області) заборгованість з орендної плати в сумі 14115,46грн. та пеню в сумі 1258,38грн.

Стягнути з Приватної установи «Маріупольська загальноосвітня приватна школа ІІ-ІІІ ступенів «Привілегія» Донецької області», м.Маріуполь (87534, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кронштадтська, 11-а, код ЄДРПОУ 32519632) на користь державного бюджету судовий збір в сумі 1827,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10.06.2015р.

Суддя С.В. Тоцький