Ухвала від 09.06.2015 по справі 13/58

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"09" червня 2015 р. справа № 13/58

Суддя Миронюк С.О., розглянувши заяву дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату у справі № 13/58 за позовом Дочірнього підприємства “Нафтогазмережі” НАК “Нафтогаз України” в особі Чернівецької філії до малого приватного підприємства «Джокер» про стягнення заборгованості – 1981,24 грн.

представники:

від стягувача – не з'явився.

від боржника - не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Додатковим рішенням господарського суду Чернівецької області від 13.04.2011 р. у справі № 13/58 стягнуто на користь Дочірнього підприємства “Нафтогазмережі” НАК “Нафтогаз України” в особі Чернівецької філії з малого приватного підприємства «Джокер» 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, про що 25.04.2011 р. позивачу був виданий відповідний наказ.

28.05.2015 року стягувач звернувся до господарського суду Чернівецької області із заявою про поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату у справі № 13/58, посилаючись на те, що пропустив зазначений строк з поважних причин.

Ухвалою суду від 29.05.2015 р. призначено розгляд скарги на 09.06.2015 р.

У судовому засіданні 09.06.2015 р. представники сторін не з'явились.

Дослідивши матеріали справи, заяву та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви з наступних підстав.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. При цьому, причини поважності пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин та наданих заявником доказів на їх підтвердження. Разом з тим, за приписами частини 2 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач має право, окрім іншого, подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа та про поновлення строку його пред'явлення до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість боржника перед стягувачем виникла ще у 2011 році. Як вже було зазначено вище додатковим рішенням господарського суду Чернівецької області від 13.04.2011 р. стягнуто з відповідача 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, стягувачу був виданий відповідний наказ.

В доданих до заяви матеріалах міститься заява № 05/221 від 15.03.2012 р. стягувача про відкриття виконавчого провадження по Наказу господарського суду Чернівецької області від 25.04.2011 р. № 13/58.

На запит стягувача щодо проведення виконавчих дій по вищевказаному наказу Першотравневий відділ ДВС Чернівецького міського управління юстиції у листі № 2310/05-36/2 від 23.03.2015 р. повідомив, що виконавче провадження по наказу № 13/58 від 25.04.2011 р. на виконанні у відділі не перебувало.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду закріплена також й в статті 129 Конституції України.

          Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права визначено в Законі України “Про судоустрій та статус суддів”, в частині другій статті 13 якого встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

          Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

           17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства.

Згідно із статтею 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд).

          Стаття 6 Конвенції закріплює право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Горнсбі проти Греції” наголосив на гарантоване статтею 6 Конвенції “право на суд”, яке повинно розцінюватися не лише в аспекті права особи звернутися до суду за захистом своїх прав, а і як обов'язковість боржника до виконання судового рішення. Викладене означає, що виконання судового рішення є невід'ємною частиною судового процес з метою забезпечення положень названої статті Конвенції (права на суд).

Окрім того, у пунктах 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 року у справі “Ліпісвіцька проти України” однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в пункті 1 статті 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах “Алпатов та інші проти України”, “Робота та інші проти України”, “Варава та інші проти України”, “ПМП “Фея” та інші проти України” достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 124 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року №5- рп/2013 також зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

В контексті викладеного суд зазначає, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення Європейського суду у справі “Шмалько проти України” від 20 липня 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Статтею 119 ГПК України, яка являється спеціальною правовою нормою, передбачено, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення.

Відповідно до статті 120 цього ж Кодексу у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Враховуючи наведене, судом визнається поважною причиною пропущення строку для пред'явлення наказу до виконання. Окрім того, незадоволення заяви призвело би до незаконного збагачення боржника на суму позову за рахунок стягувача, що є також недопустимим. За таких обставин суд дійшов висновку, що задоволення заяви є не тільки законним, але й справедливим результатом її розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 119 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Заяву дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від 28.05.2015 р. задовольнити.

2. Поновити пропущений дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” строк для пред'явлення наказу господарського суду Чернівецької області від 25.04.2011 р. № 13/58 до виконання.

3. Видати дублікат наказу господарського суду Чернівецької області від 25.04.2011 р. № 13/58.

Суддя С.О. Миронюк