Постанова

від 09.06.2015 по справі 908/1627/15-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.06.2015 справа №908/1627/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Попков Д.О., Радіонова О.О. за участю представників: від позивача:Лугова Г.А., довіреність №1 від 20.03.2015р. від відповідача :не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2015р. (повний текст підписано 28.04.2015р.) у справі№908/1627/15-г (суддя Соловйов В.М.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Новотехелектро», м.Харків до Публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив», м. Запоріжжя простягнення заборгованості у сумі 13222,56 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новотехелектро», м.Харків, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив», м. Запоріжжя про стягнення суми боргу у розмірі 13222,56 грн., яка складається з 10032,30грн. пені, 2915,49грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 274,77грн.

В ході розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України та просив стягнути з відповідача на свою користь борг у сумі 5769,79грн., який складається з пені у сумі 2579,53грн., 2915,49 інфляційних та 3% річних у сумі 274,77грн. Заяву б/н від 09.04.2015р. суд першої інстанції прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменщені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.04.2015р. (повний текст підписано 28.04.2015р.) у справі №908/1627/15-г позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" 2 529,21 грн. пені, 3% річних у сумі 270,99 грн. та 2915,49 грн. інфляційних.

Рішення суду мотивоване тим, що на виконання умов договору №2014/499 від 07.08.2014р. позивач поставив обладнання на загальну суму 154814,40грн.,в т.ч. ПДВ - 25802,40грн., а відповідач, відповідно, прийняв цей товар, що підтверджується видатковою накладною № 117 від 24.11.2014р. на суму 154 814, 40 грн., довіреністю № 9047 від 21.11.2014р. на отримання цінностей, товарно-транспортною накладною № 14-21 від 24.11.2014р., яка підписана сторонами без жодних зауважень. За умовами договору відповідач на протязі трьох банківських днів після отримання обладнання був зобов'язаний сплатити 47100,00грн. В порушення умов договору Публічне акціонерне товариство «Запоріжвогнетрив» сплатило зазначені грошові кошти лише 06.02.2015р. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару в строк, встановлений договором, позивачем заявлені вимоги про стягнення 2579,53грн. пені, 2915,49 інфляційних та 3% річних у сумі 274,77грн. Перевіривши розрахунок 3% річних, пені та суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем, господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 2 529,21 грн. пені, 3% річних у сумі 270,99 грн. та 2915,49 грн. інфляційних, оскільки вони є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи. У задоволенні позовних вимог про стягнення 50,32грн. пені та 3% річних у сумі 3,78грн. суд відмовив у зв'язку з тим, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені та 3% річних.

Публічне акціонерне товариство «Запоріжвогнетрив» не погодилось з прийнятим рішенням та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2015р. (повний текст підписано 28.04.2015р.) у справі №908/1627/15-г і припинити провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи.

Так, скаржник зазначив, що договором сторони узгодили порядок вирішення спорів. За умовами договору, якщо спори й розбіжності не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється згідно з матеріальним правом України наступним чином: спори, майнові вимоги по яким не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються в Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група». Виходячи з цього, на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд повинен був зупинити провадження по справі. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у справі не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. прийнято апеляційну скаргу у справі №908/1627/15-г до провадження.

Представник позивача у судовому засіданні 09.06.2015р. пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача, яке судовою колегією розглянуто та задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. явка сторін не була визнана обов'язковою, тому судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника скаржника за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" (підрядник, відповідача) укладений договір підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р.

У відповідності до п.1.1 договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується поставити обладнання згідно специфікації, а також на свій страх та ризик виконати в порядку та на умовах даного договору монтажні та пуско - налагоджувальні роботи по об'єкту: "Модернізація конденсаторної установки БСК -1 на п/ст. «Вогнетривка-2" у обсязі, передбаченому затвердженими замовником кошторисами та проектами (роботи).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що замовник зобов'язується надати підряднику об'єкт для виконання робіт, прийняти та оплатити поставлене обладнання та виконати Роботи в порядку та строки, передбачені даним Договором.

Розділом 3 договору сторони узгодили вартість договору. Згідно з пунктом 3.1 договору, загальна вартість обладнання та робіт по даному договору складає 157 000, 00 грн. без урахування ПДВ. Крім того, замовник сплачує ПДВ по ставці 20 %, що діє на момент укладання договору, в розмірі 31 400, 00 грн. Всього вартість обладнання та робіт по договору з урахуванням ПДВ складає 188 400, 00 грн. - у складі: вартість Обладнання згідно Специфікації складає - 154 814, 40 грн. в тому числі ПДВ - 25 802, 40 грн. (п.3.1.1); вартість робіт згідно кошторисам складає - 33 585, 60 грн. в т.ч. ПДВ - 5 597, 60 грн. (п. 3.1.2)

Умови здійснення платежів регулюються розділом 4 договору. Відповідно до пункту 4.1 договору, оплата замовником поставки обладнання та виконаних робіт здійснюється поетапно:

4.1.1. 50 % передоплата від загальної вартості договору, а саме - 94 200, 00 грн. в тому числі ПДВ - 15 700, 00 грн. - на протязі 10-ти банківських днів після підписання договору;

4.1.2. 25 % від загальної вартості договору, а саме - 47 100, 00 грн. в тому числі ПДВ - 7 850, 00 грн. - на протязі 3-х банківських днів після отримання обладнання замовником згідно п. 5.5;

4.1.3. 25 % від загальної вартості договору, а саме - 47 100, 00 грн. в тому числі ПДВ - 7 850, 00 грн. - на протязі 3-х банківських днів після підписання Замовником актів КБ-2в з додатками до актів КБ-2В, підтверджених довідками КБ-3, на підставі наданих підрядником рахунків та податкових накладних.

Позивачем на виконання умов договору 24.11.2014р. було поставлено відповідачу обладнання на суму 154 814,40 грн. Факт поставки підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною № 117 від 24.11.2014р. на суму 154 814, 40 грн., довіреністю № 9047 від 21.11.2014р. на отримання цінностей та товарно-транспортною накладною № 14-21 від 24.11.2014р. Порушуючи умови договору, а саме п.4.1.2, відповідач сплатив грошові кошти в розмірі 47 100, 00 грн. лише 06.02.2015р., що підтверджується банківською випискою.

Ч. 2 ст. 628 ЦК України передбачає право сторін укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

В договорі підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р. містяться елементи договору підряду та договору поставки. Спір між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, які регулюються положеннями про договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1,2 ст.712 ЦК).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачений обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності дост. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої обов'язки за договором, поставив відповідачу обладнання на суму 154 814,40 грн.

Відповідно ст.11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, відповідно до умов договору №64 від 21.10.2011р., між сторонами у справі виникли певні взаємні зобов'язання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо поставки продукції. Разом з цим, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару, враховуючи положення пункту 41.1.2 договору належним чином не виконав.

За умовами вказаного пункту договору відповідач мав сплатити 47 100, 00 грн. до 27.11.2014р., але грошові кошти були сплачені ним тільки 06.02.2015р., тобто з простроченням грошового зобов`язання.

За приписами ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Ч.1 ст.218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Згідно з ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. В частині 6 вказаної статті зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Згідно зі ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами пункту 10.2 договору у випадку порушення строків оплати вказаних у п.п. 4.1.2 та 4.1.3, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,3 % від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення пені у сумі 2529,21грн. за період з 28.11.2014р. по 05.02.2015р., суд першої інстанції правомірно врахував положення статей 549-552 ЦК, статей 229-234 ГК України, статей Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та положення пункту 10.2 договору; вірно із дотриманням положень пункту 4.1.2 договору, визначив момент виникнення права вимоги (граничний строк оплати 27.11.2014р.); правомірно не включив в період часу, за який здійснюється нарахування пені, день фактичної оплати суми заборгованості (06.02.2015р.).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, договором № 2014/499 від 07.08.2014р. інший розмір процентів сторонами не встановлений.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, судова колегія зазначає, що господарський суд Запорізької області правомірно не врахував день сплати суми боргу для нарахування 3% річних і стягнув з відповідача 270,99грн.

Щодо нарахування інфляційних, суд першої інстанції законно та обґрунтовано стягнув з Публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» 2915,49грн., заявлених у позові, врахувавши, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, а від позивача відповідне клопотання не надходило.

Твердження скаржника про те, що господарський суд порушив процесуальне право не зупинивши провадження у справі у зв'язку з тим, що за умовами договору спори, майнові вимоги по яким не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються в Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група», спростовується наступним.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключено судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачено право фізичних або юридичних осіб на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим, право на звернення до суду і заборону позбавлення права на розгляд справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, встановлено ч.1 ст.7, ч. 1 ст. 8 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

В ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачений вичерпний перелік спорів, підвідомчих господарським судам України. Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 ч. 1 даної статті, та інших спорів, передбачених законом.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції, у відповідності до ст. 125 Конституції України.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 11.05.2004р. N 1701-IV "Про третейські суди", третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

В розумінні абз. 7 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про третейські суди" здійснення третейськими судами функції захисту є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права на захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин, передбаченого ст. 55 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди", юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про третейські суди").

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

Згідно з п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку, провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то у випадку, якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішення спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Виходячи з цього, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає спосіб захисту порушених або оспорюваних інтересів.

Отже, господарський суд Запорізької області правомірно зазначив, що припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, не відповідає приписам Конституції України та порушує право позивача на судовий захист своїх прав та законних інтересів. Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Вищого господарського суд України від 09.04.2013р. у справі № 5023/6007/12, від 19.09.2012р. у справі № 32/14-65/294-2012, від 06.12.2011р. у справі № 17/085-11, від 02.12.2014р. у справі № 908/1009/14, в яких зазначено, що за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

З огляду на викладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2015р. (повний текст підписано 28.04.2015р.) у справі №908/1627/15-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 ГПК України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2015р. (повний текст підписано 28.04.2015р.) у справі №908/1627/15-г - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2015р. (повний текст підписано 28.04.2015р.) у справі №908/1627/15-г - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді Д.О. Попков

О.О. Радіонова

Надруковано 5 прим.: 1- позивачу; 1- відповідачу; 1- до справи; 1 - ГСЗО; 1 - ДАГС