Ухвала

від 09.06.2015 по справі 2а-3945/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/44674/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківськ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014

у справі № 2а-3945/11/0970

за позовом Приватного підприємства "Акра Голд"

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківськ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 № 0001762302 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 90 862,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 103 176,50 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Оскільки відмова в задоволенні частини позовних вимог по справі не оскаржується, відтак, суд касаційної інстанції, керуючись приписами ч.2 ст. 220 КАС України, переглядає судове рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, валютного законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2011, складено акт від 25.06.2011 № 5084/23-2-34844459, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пп. 4.1.2, пп. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 7.3.1, пп.7.3.3 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 55 628,00 грн.; пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4, 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 114 912,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 11.07.2011 були прийняті податкові повідомлення-рішення №0001752302 та 0001762302, якими позивачу визначено грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 70 064,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 133 239,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.07.2011 № 0001762302 в частині збільшення суми грошового зобов'язання у розмірі 103176,50 грн., враховуючи наступне.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Матеріали справи свідчать, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Віктор Ко» та ТОВ «Амела ЛТД», на виконання умов договорів купівлі-продажу, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, податковими накладними, видатковими накладними, специфікаціями, платіжними дорученнями, подорожніми листами.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «Віктор Ко» та ТОВ «Амела ЛТД» що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0001762302 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 90 862,00 грн. за основним платежем та 103 176,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківськ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль