Рішення

від 09.06.2015 по справі 908/3278/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/96/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015 Справа № 908/3278/15

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"(69035,м.Запоріжжя,вул.Заводська,7)

до Петро-Михайлівської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області (70015, с. Петро-Михайлівка Вільнянського району Запорізької області, вул. Леніна, 68)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: Вініченко О.В. - довіреність № 19/2943 від 01.04.2015 р.;

від відповідача : Рижа Л.П. - директор - Виписка з ЄДР № 800093 від 12.06.2012 р.;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» звернулося в господарський суд із позовом про стягнення з Петро-Михайлівської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області суми 129473,38 грн. основного боргу за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р., суми 9190,98 грн. пені, суми 15442,32 грн. втрат від інфляції та суми 504,02 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № ТП-Б-32033 від 26.12.2014р., протягом січня-березня 2015 р. відповідачу було поставлено природний газ на суму 134088,38 грн., що підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі природного газу. Проте, у визначені Договором строки, відповідач за отриманий природний газ у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого, станом на дату подання даного позову до суду, за ним рахувалася заборгованість за Договором в сумі 129473,38 грн., що потягло за собою нарахування санкцій, передбачених п. 6.2.2 Договору та ст. 625 ЦК України. Посилаючись на приписи статей 525, 526, 625 ЦК України, ст.ст. 193 ГК України та умови договору № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р., позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.05.2015 р. порушено провадження у справі № 908/3278/15, розгляд якої призначено на 09.06.2015 р.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву зазначив наступні обставини. Відповідно загальних обсягів трансфертів освітньої субвенції на 2015 рік для Петро-Михайлівської ЗОШ у сумі 1785301,00 грн. спрямовано на оплату праці і нарахування на заробітну плату та оплату комунальних послуг та енергоносіїв. Але, згідно помісячних асигнувань на 2015 рік, затверджених відділом освіти, молоді та спорту Вільнянської райдержадміністрації та погоджених Управлінням фінансів Вільнянської райдержадміністрації, основна сума коштів припадає на червень-липень 2015 року. Адміністрація закладу зобов'язана використовувати кошти згідно їх цільового призначення, і не мала права та можливості без дозволу Міністерства освіти та науки України перерозподілити кошти заробітної плати на оплату природного газу. На звернення відділу освіти, молоді та спорту Вільнянської райдержадміністрації на перенесення коштів з червня-липня 2015 року на січень-березень 2015 року, дозволу надано не було. З цієї причини виникла заборгованість Петро-Михайлівської ЗОШ перед ПАТ «Запоріжгаз» у сумі 129473,38 грн. При цьому, відповідач зазначив, що на період 02.06.2015 року Петро-Михайлівська ЗОШ уже здійснила проплату за спожитий газ на суму 56460,71 грн. У зв'язку з чим, остаточна заборгованість за використаний газ складає 85202,95 грн., яка буде частково погашена за надходженням фінансування після 10 червня 2015 року у сумі - 69831,00 грн. Остаточний розрахунок на суму 15371,95 грн. буде здійснено в липні 2015 року. Посилаючись на вищевикладене, відповідач просить позов про стягнення коштів на суму 154610,69 грн.

ПАТ «Запоріжгаз» до Петро-Михайлівської ЗОШ задовольнити лише в частині погашення боргу за спожитий газ у сумі 85202,95 грн. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних, а також борг внаслідок інфляційних процесів на загальну суму 25137,31 грн. та судові витрати відмовити у повному обсязі з незалежних від відповідача причин та через відсутність таких коштів у кошторисі.

За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

09.06.2015р. від позивача до суду надійшла заява (вих № 19/6052 від 08.06.2015р.), за змістом якої, позивач вважає за необхідне, до заявлених в позовній заяві від 28.04.2015 р. № 19/4441 вимог про стягнення з Петро-Михайлівської загальноосвітньої школи І- 111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області, боргу за поставлений на підставі вимог договору № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р. природний газ, у січні-березні 2015 року, додати вимогу про стягнення з відповідача боргу за поставлений природний газ у квітні 2015 р. за договором. Згідно акту приймання-передачі від 30.04.2015 р. № ЗП000007487, у квітні 2015 р. за договором № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р., було поставлено природного газу на суму 12 190,28 грн. Крім того, позивач, зменшив розмір позовних вимог, з урахуванням факту часткового погашення відповідачем суми основного боргу та збільшеного розміру сум пені, 3% та інфляційних витрат. З урахуванням зазначеного напідставі ст. 22 ГПК України позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу - 85202,95 грн., пеню в розмірі 19119,88 грн., суму інфляційних витрат - 36 616,65грн., 3% річних - 1000,47 грн., а всього на загальну суму - 141 939,94 грн.

Суд констатує, що фактично заява позивача має наступний процесуальний характер: за вимогою про стягнення основного боргу - заява про зменшення розміру позовних вимог; за вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних - заява про збільшення розміру позовних вимог.

Крім того, в порядку ч- 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», позивач просить повернути суму судового збору, сплачену позивачем в більшому розмірі, ніж встановлено законом, з урахуванням зменшеної суми позовних вимог, на поточний рахунок ПАТ «ЗАПОРІЖГАЗ», № 2600604113, відкритий в ПАТ «Кліринговий Дім» м. Київ, МФО 300647, ЄДРПОУ 03345716.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що вказана заява позивача не суперечать приписам статті 22 ГПК України та подана у відповідності до вимог ст. 57 ГПК України (з наданням доказів направлення її копії відповідачу у справі), заява про збільшення/зменшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду.

За таких обставин, із урахуванням заяви позивача, предметом позову у справі є вимоги ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про стягнення з Петро-Михайлівської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області суми 85202,95 грн. основного боргу за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р., суми 19119,88 грн. пені, суми 36616,65 грн. втрат від інфляції та суми 1000,47 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні 09.06.2015 р. представники сторін підтримали свої доводи, надані в обґрунтування вимог та заперечень.

В судовому засіданні 09.06.2015 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 26.12.2014 р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (Постачальником, позивачем у справі) та Петро-Михайлівською загальноосвітньою школою 1-111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області (Споживачем, відповідачем у справі) було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-32033 (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник постачає природний газ Споживачу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за реалізований Споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 Договору, є обов'язковою для Сторін з дати набрання нею чинності. Визначена на її основі вартість газу буде застосовуватись Сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за газ згідно з умовами Договору (п. 4.4 Договору).

Згідно із п. 4.5 Договору розрахунковий період за Договором становить один місяць - з 8 00 години першого дня місяця до 8 00 години першого дня наступного місяця включно. Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість реалізованого газу, визначену згідно з розділом 3 Договору. Загальна сума вартості Договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу Споживачу.

За умовами п. 4.6 Договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 4.7 Договору оплата вартості послуг з постачання газу за Договором здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника.

Пунктом 6.2.2 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, за період січень-квітень 2015 р. позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 146278,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2015 р. на суму 73621,03 грн., від 28.02.2015 р. на суму 33234,53 грн., від 31.03.2015 р. на суму 27232,82 грн. та від 30.04.2015 р. на суму 12190,28 грн., які підписано повноважними представниками сторін та засвідчено їх печатками.

Проте, в строки, передбачені Договором, відповідач оплату отриманого природного газу здійснив лише частково в сумі 61075,71 грн.

Решта боргу, в сумі 85202,95 грн. залишилась несплаченою.

Позовні вимоги (із урахуванням заяви позивача про зменшення/збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з Петро-Михайлівської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області суми 85202,95 грн. основного боргу за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р., суми 19119,88 грн. пені, суми 36616,65 грн. втрат від інфляції та суми 1000,47 грн. - 3% річних, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало постачання відповідачу природного газу, а обов'язком відповідача - прийняття природного газу і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з долучених до справи копій Актів прийому-передачі природного газу від 31.01.2015 р., від 28.02.2015 р., від 31.03.2015 р. та від 30.04.2015 р., позивач на виконання своїх договірних зобов'язань в січні-квітні 2015 р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 146278,66 грн.

Як вже зазначалось вище, сторони узгодили в п. 4.6 Договору, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У відповідності до п. 5.3.3 Договору відповідач зобов'язаний оплачувати позивачу вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених Договором.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого газу у спірний період, всупереч умов Договору та вимог закону, виконав лише частково - в сумі 61075,71 грн.

Доказів оплати решти боргу в сумі 85202,95 грн., відповідачем суду надано не було.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати отриманого природного газу та вищезазначені приписи норми чинного законодавства України, суд констатує правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 85202,95 грн., а тому задовольняє її у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за Договором підтверджено матеріалами справи, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 36616,65 грн. (нарахованих за період лютий 2015 р. - травень 2015 р.) та 3% річних в сумі 1000,47 грн. (нарахованих за період з 11.02.2015 р. по 09.06.2015 р.) за неналежне виконання грошового зобов'язання є правомірними і обґрунтованими, а тому задовольняються у повному обсязі. Розрахунок судом перевірено та визнано вірним.

Крім того, відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В даному випадку сторони в п. 6.2.2 Договору встановили, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, зі Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови Договору та приписи чинного законодавства, суд вважає, що вимога позивача про стягнення пені в сумі 19119,88 грн., нарахованої за період з 11.02.2015 р. по 09.06.2015 р., заявлена правомірно.

В той же час, суд зазначає наступні обставини.

Згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги : ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій .

Згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд враховує, що відповідач не є розпорядником коштів і не має права перерозподілу кошторису. Крім того, суд враховує незначний проміжок часу прострочення виконання грошового зобовязання відповідачем, оскільки періодом утворення заборгованості відповідача є: січень - квітень 2015р.

Крім того, відповідачем у справі є Петро - Михайлівська загальноосвітня школа 1-111 ступенів, тобто навчальний закілад, засновником якої є Вільнянська районна рада Запорізької області (п.1.4 Статуту відповідача). У відповідності до п.1.5 Статуту відповідача, головною метою навчального закладу є забезпечення реалізації прав громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. При цьому суд зауважує, що відповідач не здійснює комерційної або господарської діяльності, а фінансується за рахунок бюджетних асигнувань, доказом чого є План асигнувань на 2015рік, лист Відділу освіти, молоді та спорту Вільнянської РДА від 20.03.2015р. та Кошторис на 2015рік.

Приймаючи до уваги вищезазначене, в тому числі ступень виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання), суд вважає за необхідне на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України з власної ініціативи зменшити розмір пені - до суми 1000,00 грн.

Таким чином, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить - суму 1000,00 грн.

За таких обставин, позовні вимоги задовольняються частково, в іншій частині позову за вимогою про стягнення пені слід відмовити.

Стосовно доводів відповідача щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних, пені та втрат від інфляції внаслідок відсутності вини відповідача у несвоєчасному виконанні грошового зобов'язання, суд відзначає наступне.

Так, відповідач посилається на те, що затримка платежів сталася не з його вини, а тому відповідач не повинен нести відповідальність за порушення строків оплати.

Такий висновок відповідача не має істотного значення для вирішення спору, з огляду на те, що в силу приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Частина 2 статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, наявність чи відсутність вини при стягненні 3% річних та втрат від інфляції не має істотного значення для вирішення спору.

Правовідносини сторін врегульовані договором про постачання природного газу від 26.12.2014р.

Факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо своєчасності розрахунків є доведеним і сторонами не заперечується, що покладає на відповідача додаткові юридичні обов'язки, в тому числі, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді нарахування, зокрема, 3% річних.

Отже, право кредитора вимагати сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами та суми боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Крім того, відповідальність за порушення строків виконання грошового зобов'язання, у вигляді нарахування пені, узгоджена Сторонами в Договорі (п. 6.2.2).

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності суб'єктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта (суб'єктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.

Тобто, правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.

В даному випадку, договір № ТП-Б-32033 від 26.12.2014 р. підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств без будь-яких зауважень.

Відтак, підписуючи Договір, відповідач, у відповідності з п. 3 ст. 181 ГК України, погодився з його умовами.

Відповідач не був позбавлений права, закріпленого в п. 4 ст. 181 ГК України, щодо надання протоколу розбіжностей до договору. Пунктом 2 ст. 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Доказів звернення до позивача, в порядку ст. 188 ГК України, з пропозицією щодо зміни або розірвання Договору, відповідачем суду не надано.

Тобто, укладаючи договір № ТП-Б-32033 від 26.12.2014р. в редакції п. 6.2.2, відповідач вчинив волевиявлення на прийняття відповідальності у вигляді пені в разі несвоєчасної сплати отриманих від позивача послуг.

В силу приписів ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Несвоєчасне виконання договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема , недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів .

Щодо прохання відповідача покласти судові витрати на позивача, суд відзначає, що в силу положень Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні спору, суд зобов'язаний вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат (в т.ч. судового збору).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються Законом України «Про судовий збір».

Статтею 5 вказаного Закону визначено пільги щодо сплати судового збору.

В даному випадку, відповідач не підпадає під перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, згідно ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду, позивачем первісно були заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 154610,69 грн.

Згідно із пунктом 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

В даному випадку, згідно платіжного доручення № 39 від 13.05.2015 р. позивачем було сплачено суму 3092,21 грн. судового збору (2 відсотки ціни позову).

Письмовою заявою за вих. № 19/6052 від 08.06.2015 р., позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції. Вказана заява була прийнята судом і предметом даного судового розгляду стали вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 141939,94 грн.. Отже, за вимогами про стягнення 141939,94 грн. сума судового збору становить 2838,79 грн. (2 відсотки ціни позову). Тобто, сума переплати складає 253,42 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено Законом.

За таких обставин, з урахуванням суми позовних вимог (141939,94 грн.) належний розмір судового збору становить суму 2838,79 грн., у зв'язку з чим, позивачу підлягає поверненню 253,42 грн. переплаченої суми судового збору.

Таким чином, із урахуванням ст. 7 Закону України «Про судовий збір», надміру сплачений судовий збір в сумі 253,42 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, про що слід видати ухвалу згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 2469,74 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Петро-Михайлівської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів Вільнянської районної ради Запорізької області (70015, с. Петро-Михайлівка Вільнянського району Запорізької області, вул. Леніна, 68, код ЄДРПОУ 26337731) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ЄДРПОУ 03345716) суму 85202 (вісімдесят п'ять тисяч двісті дві) грн. 95 коп. основного боргу, суму 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. пені, суму 36616 (тридцять шість тисяч шістсот шістнадцять) грн. 65 коп. втрат від інфляції, суму 1000 (одна тисяча) грн. 47 коп. трьох відсотків річних та суму 2469 (дві тисячі чотириста шістдесят дев'ять) грн. 74 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Видати ухвалу на повернення з державного бюджету України Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ЄДРПОУ 03345716) суми 253 (двісті п'ятдесят три) грн. 42 коп. переплаченого судового збору платіжним дорученням № 39 від 13.05.2015 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 12.06.2015 р.

Суддя М.В. Мірошниченко