Рішення

від 10.06.2015 по справі 910/7491/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №910/7491/15-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармпланета», м.Київ, ЄДРПОУ 36852896

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта», м.Київ, ЄДРПОУ 34646803

про стягнення 18 540,75 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Герич М.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармпланета», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта», м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 15 355,51 грн., інфляційних втрат в сумі 3760,24 грн., 3% річних в розмірі 316,87 грн. та пені в сумі 3116,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №294/К/10 від 17.05.2012р. в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

08.05.2015р. позивачем було подано до суду заяву б/н від 06.05.2015р. про зміну підстави позову, в якій заявником наголошено, що підставою позовних вимог є неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» умов договору №800/к/10 від 20.05.2014р.

10.06.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» подано заяву б/н від 10.06.2015р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 11 346,95 грн., інфляційні втрати в розмірі 3760,24 грн., 3% річних в розмірі 316,87 грн. та пеню в сумі 3116,69 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи, що заява б/н від 06.05.2015р. про зміну підстави позову та заява б/н від 10.06.2015р. про зменшення розміру позовних вимог відповідають приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, останні прийняті господарським судом до уваги під час розгляду справи.

Відповідач у судове засідання 10.06.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02092, м.Київ, Дніпровський район, вул.Алма-Атинська, буд.39-А, приміщення 7. Інших адрес Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» матеріали справи не містять.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 20.05.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з наведеною судовою кореспонденцію було повернуто на адресу господарського суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Одночасно, судом враховано, що попередня судова кореспонденція була вручена відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями №0103033980462, №0103033983208 та №0103034081844.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судове засідання 10.06.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що з 02.04.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Крім того, ухвалою від 20.05.2015р. явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/7491/15-г здійснюється з 26.03.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» (покупець) було укладеного договір №800/к/10 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати лікарські засоби та вироби медичного призначення, асортимент, кількість та ціна яких зазначаються у накладних.

За умовами п.5.2 договору №800/к/10 від 20.05.2014р. загальна сума правочину визначається як сумарна вартість всіх партій товару, які були поставлені за договором, протягом терміну його дії, відповідно до накладних постачальника.

Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє протягом двох календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання умов договору (п.9.2 договору №800/к/10 від 20.05.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №800/к/10 від 20.05.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України . В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України , які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України ).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.3.1 договору №800/к/10 від 20.05.2014р. поставка товару здійснюється окремими товарними партіями.

Товар відвантажується покупцю на умовах DDP згідно Інкотермс 2010 або на умовах EXW (покупець зобов'язаний отримати товар на складі постачальника шляхом самовивезення) (п.3.2 договору №800/к/10 від 20.05.2014р.).

Згідно з п.3.9 укладеного між сторонами правочину доказом передачі товару покупцю є накладна на поставку окремої партії товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №800/к/10 від 20.05.2014р. у період з 11.07.2014р. по 28.07.2014р. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 17 914,02 грн. Наразі, факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалами від 30.03.2015р., від 14.04.2015р., від 06.05.2015р. та від 20.05.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару.

Проте, відповідачем витребуваних судом пояснень надано не було, факту отримання товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» в межах спірного правочину не спростовано.

Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 17 914,02 грн. в межах договору №800/к/10 від 20.05.2014р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України (п.5.3 договору №800/к/10 від 20.05.2014р.).

За умовами п.5.5 договору №800/к/10 від 20.05.2014р. при здійсненні покупцем оплати товару з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у накладній на товар, що поставляється.

З наявних в матеріалах справи документів, а саме видаткових накладних на поставку товару вбачається, що у кожному з наведених документів було зазначено строк оплату кожної партії товару. Зокрема, за товар, що було поставлено 11.07.2014р., покупець зобов'язаний був внести плату до 04.08.2014р, 15.07.2014р. - до 06.08.2014р., 16.07.2014р. - до 07.08.2014р., 17.07.2014р. - до 08.08.2014р., 18.07.2014р. - до 11.08.2014р., 22.07.2014р. - до 11.08.2014р. та 28.07.2014р. - до 18.08.2014р.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено в межах договору №800/к/10 від 20.05.2014р. у період з 11.07.2014р. по 28.07.2014р. на загальну суму 17 914,02 грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» належним чином свої зобов'язання за договором №800/к/10 від 20.05.2014р. не виконало та здійснило лише часткову оплату поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» товару, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 11 346,95 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 30.03.2015р., від 14.04.2015р., від 06.05.2015р. та від 20.05.2015р. було зобов'язано відповідача надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №800/к/10 від 20.05.2014р.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» відповідних доказів до матеріалів справи представлено не було.

Наразі. за висновками суду, з 02.04.2015р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання витребуваних судом доказів.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» про стягнення заборгованості в розмірі 11 346,95 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 3116,69 грн., 3% річних в сумі 316,87 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3760,24 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.6.3 договору №800/к/10 від 20.05.2014р. у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми несплаченої суми за кожен день.

Наразі, за порушення відповідачем строків внесення плати за поставлений товар позивачем було нараховано пеню за період з 19.08.2014р. по 13.03.2015р. на загальну суму 3116,69 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є необґрунтованим та містить арифметичні помилки.

При цьому, суд зазначає, що заявником необґрунтовано було прийнято до розрахунку суму боргу з урахуванням заборгованості за видатковою накладною №5106597 від 18.07.2014р. на суму 318,56 грн., яку заявником до матеріалів справи не представлено та поставка товару за якою не є предметом спору у межах розгляду справи №910/7491/15-г.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за весь час прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №800/к/10 від 20.05.2014р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, виходячи з того, що на підставі узгоджених сторонами умов договору неможливо дійти висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Таким чином, нарахування позивачем в пені за строк більший, ніж за 6 місяців, суперечить діючому законодавству.

Здійснивши власний перерахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» неустойки на суму 2091,17 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було за період з 19.08.2014р. по 13.03.2015р. було нараховано 3% річних на загальну суму 316,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3760,24 грн.

При здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем було допущено такі ж самі помилки, що і при нарахуванні неустойки.

Після проведення власного розрахунку господарським судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» 3% річних в сумі 255,83 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3017,05 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» про стягнення основного боргу в сумі 11 346,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 3760,24 грн., 3% річних в розмірі 316,87 грн. та пені в сумі 3116,69 грн. підлягають задоволенню частково, на визначені вище суми.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармпланета», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 11 346,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 3760,24 грн., 3% річних в розмірі 316,87 грн. та пені в сумі 3116,69 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіта» (02092, м.Київ, Дніпровський район, вул.Алма-Атинська, буд.39-А, приміщення 7, ЄДРПОУ 34646803) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармпланета» (03148, м.Київ, Святошинський район, вул.Картвелішвілі, буд.7/2, ЄДРПОУ 36852896) основний борг в сумі 11 346,95 грн., інфляційні втрати в розмірі 3017,05 грн., 3% річних в сумі 255,83 грн., пеню в розмірі 2091,17 грн. та судовий збір в сумі 1646,70 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.06.2015р.

Суддя М.О. Любченко