Рішення

від 27.05.2015 по справі 910/5582/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015Справа №910/5582/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКІЛ»

до Дочірнього підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Басі» «Веста-ЛТ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл»

про стягнення 224 778,77 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Кошкіна І.В. - за довіреністю;

від відповідача: Буряченко О.І. - керівник; Дроздовський О.А. - за довіреністю;

від третьої особи: не з'явилися;

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОКІЛ" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "Басі" "Веста-ЛТ" про стягнення 224 778,77 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати вартості виконаних робіт, згідно умов Договору підряду №02/12-2011 від 07.12.201 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов стягнувши з відповідача на свою користь 141 510,63 грн. - основного боргу, 27 385,21 грн. - пені, 14 027,69 грн. - 3% річних, 41 855,24 грн. - інфляційних втрат, 4 495,57 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2015 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 31.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року розгляд справи відкладено на 14.04.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року розгляд справи відкладено на 13.05.2015 року, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Онур Конструкціон Інтернешнл", продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року розгляд справи відкладено на 20.05.2015 року.

В судовому засіданні 20.05.2015 року представник позивача подав документи по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.2015 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 20.05.2015 року представник третьої особи не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника третьої особи у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, а також враховуючи клопотання представника відповідача, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 27.05.2015 року.

27.05.2015 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судове засідання 27.05.2015 року представник третьої особи не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 27.05.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 27.05.2015 року представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 27.05.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відопвідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.12.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОКІЛ» (далі по тексту - підрядник, позивач) та Дочірнім підприємством Товариство з обмеженою відповідальністю «Басі» «Веста-ЛТ» (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено Договір підряду №02/12-2011 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по влаштуванню будівельного водозниження при перекладці інженерних мереж на об'єкті «Реконструкція пр. Миколи Бажана в м. Києві».

Вартість робіт за договором визначається відповідно до договірної ціни, яка розраховується згідно норм ДБН Д 1.1.1-2000 та регіональними цінами на матеріали, машини і трудові ресурси на основі затвердженою проектно-кошторисної документації (Протокол договірної ціни - Додаток № 1). При чому, договірна ціна є динамічною (п.п. 2.1. та 2.2. договору).

Загальна кінцева вартість робіт визначається відповідно до кількості фактично виконаних об'ємів (п. 2.3. договору).

Розрахунки за виконані роботи, згідно умов п. 3.1. договору, здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника в національній валюті.

Згідно умов пункту 3.3. договору відповідач зобов'язався щомісяця на підставі довідок про вартість виконаних робіт (форми КБ-3) проводити оплату фактично виконаних обсягів робіт не пізніше 15 числа, наступного за звітним, місяця.

Відповідно до умов п. 3.6. Договору кінцевий розрахунок за договором проводиться Замовником не пізніше 15 днів після повного завершення робіт Підрядником.

Пунктом 5.1.1. договору передбачено, що підрядник зобов'язався не пізніше 25 числа звітного місяця пред'явити Замовнику виконані роботи та передати на підписання акт виконаних робіт ф. КБ-2в. А Замовник на підставі умов п. 5.2.3. договору зобов'язався прийняти виконані Підрядником роботи по акту ф. КБ-2в у термін 3 дні з дня повідомлення про закінчення робіт (закінчення проміжного етапу, звітного місяця). При цьому акт виконаних робіт по ф. КБ-2в та довідка про вартість виконаних робіт по ф. КБ-3 повинні бути підписана Замовником до 5-го числа місяця наступного за звітним (п. 5.2.4. договору).

На виконання договору ТОВ «Сокіл» у період з березня 2012 р. по грудень 2012 р. виконаний комплекс робіт на об'єкті будівництва на загальну суму 821 510,63 грн.

Виконання робіт підтверджується актами виконаних робіт форми № КБ-2в та довідками про вартість виконаних робіт № КБ-3 підписаними сторонами та скріпленими печатками без жодних зауважень, копії яких містяться в матеріалах справи.

Останній акт приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в було підписано сторонами в грудні 2012 року без жодного зауваження, а тому остаточний розрахунок за виконані позивачем роботи (згідно умов п. 3.3. Договору) спливає 15.01.2013 року.

Відповідачем перераховано в рахунок виконаних позивачем робіт лише 680 000,00 грн.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти оплати вартості виконаних позивачем робіт, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість зі сплати вартості виконаних робіт в розмірі 141 510,63 грн., на підтвердження іншого суд не надано жодного доказу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання, передбачені умовами Договору, виконав належним чином, а відповідач не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість виконаних робіт, та має перед ним заборгованість в розмірі 141 510,63 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 141 510,63 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись п. 5.4. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, як за розрахунками позивача становить 27 385,21 грн.

Згідно з п. 5.4. Договору, в разі невиконання замовником зобов'язань згідно п. 3.3. та п. 3.7. дійсного Договору, останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, збільшеної в 1,5 рази за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять 18 256,80 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14 027,69 грн. - 3% річних, 41 855,24 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 14 027,69 грн. - 3% річних, 41 855,24 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Басі» «Веста-ЛТ» ( 01133, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЩОРСА, будинок 29, код ЄДРПОУ 24588759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКІЛ» ( 01034, м. Київ, ВУЛ.ПРОРІЗНА, будинок 8, код ЄДРПОУ 22867573) 141 510 (сто сорок одну тисячу п'ятсот десять) грн. 63 коп. - основного боргу, 18 256 (вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн. 80 коп. - пені, 14 027 (чотирнадцять тисяч двадцять сім) грн. 69 коп. - 3% річних, 41 855 (сорок одну тисячу вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 24 коп.. - інфляційних втрат, 4 313 (чотири тисячі триста тринадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 05.06.2015 року.