Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/7570/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/7570/15-г

За позовом Фермерського господарства «Ластівка - 1»

до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»

про зобов'язання вчинити дії

Суддя: Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Колянчук А.І. (довіреність №09/05-127 від 12.05.2015)

в с т а н о в и в:

26.03.2015 позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про розірвання договору банківського рахунку №VN MF000708 та стягнення на користь Фермерського господарства «Ластівка - 1» 498131 грн. 97 коп.

22.04.2015 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

28.04.2015 р. до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зміну предмету позову, у якій він просить зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» перерахувати з рахунку №2600437611601 грошові кошти згідно платіжного доручення №1 від 13.01.2015 на загальну суму 24660 грн. 18 коп., платіжного доручення №2 від 14.01.2015 у сумі 15000 грн., платіжного доручення №4 від 19.01.2015 на суму 100000 грн., платіжного доручення №5 від 19.01.2015 на суму 107000 грн., платіжного доручення №6 від 20.01.2015 на суму 98161 грн. 20 коп., платіжного доручення №7 від 20.01.2015 на суму 153000 грн. на рахунки отримувачів, що зазначені у платіжних дорученнях.

Ухвалою суду від 14.05.2015 заява позивача про зміну предмету позову прийнята судом до розгляду.

Представник позивача в судове засідання 09.06.2015 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою уповноваженого представника.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

10.03.2011 між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) було укладено договір банківського рахунку № VN MF000708 (далі за текстом - договір), згідно п. 1.1 якого банк зобов'язується відкрити позивачу поточний мультивалютний рахунок №2600437611601 (далі - рахунок) та здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та умов цього договору, а також надавати позивачу інші послуги, передбачені чинним законодавством України та тарифами банку для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідач приймає і зараховуває на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконує розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум в межах залишків коштів на рахунках (п.1.3 договору).

Підпунктом 1.4.1. платіжні доручення клієнта та інші платіжні документи, які надійшли до банку протягом операційного часу виконуються в день їх надходження, а у разі надходження таких документів після закінчення операційного часу - не пізніше наступного робочого дня.

Позивачем були надані відповідачу платіжні доручення на оплату послуг, робіт, товарів: №2 від 14.01.2015 на суму 15000,00 грн., №1 від 13.01.2015 на суму 24660,18 грн., від 15.01.2015 на суму 20,22 грн., № 4 від 19.01.2015 на суму 100000 грн., №5 від 19.01.2015 на суму 107000 грн., №7 від 20.01.2015 на суму 153000 грн., №6 від 20.01.2015 на суму 98161,20 грн., що разом становить 497841,60 грн.

Листом від 21.01.2015 (вих. №22) позивач звернувся до Тульчинскього відділення ПАТ «Енергобанк» щодо належного виконання платіжних доручень на загальну суму 498041 грн. 60 коп.

Крім того, позивачем було надіслано лист від 21.01.2015 (вих. №22) до ПАТ «Енергобанк» щодо належного виконання платіжних доручень на загальну суму 498041 грн. 60 коп.

27.01.2015 за № 24 позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору банківського рахунку у зв'язку порушенням банком своїх зобов'язань.

До матеріалів справи позивач надав довідку № 20 від 27.01.2015 про те, що ПАТ «Енергобанк» відділення № 1 в м. Тульчин дійсно відкрито поточний рахунок в національній валюті № 2600437611601. Станом на 27.01.2015 залишок коштів по поточному рахунку складає 498131,97 грн.

Посилаючись на те, що відповідачем зазначені платіжні доручення не виконані, позивачем заявлено вимоги про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» перерахувати з рахунку №2600437611601 грошові кошти згідно платіжного доручення №1 від 13.01.2015 на загальну суму 24660 грн. 18 коп., платіжного доручення №2 від 14.01.2015 у сумі 15000 грн., платіжного доручення №4 від 19.01.2015 на суму 100000 грн., платіжного доручення №5 від 19.01.2015 на суму 107000 грн., платіжного доручення №6 від 20.01.2015 на суму 98161 грн. 20 коп., платіжного доручення №7 від 20.01.2015 на суму 153000 грн. на рахунки отримувачів, що зазначені у платіжних дорученнях.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до ст.ст. 21 та 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. За приписами п. 22.7 ст. 22 вказаного Закону, у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Відповідно до ст. 30 України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним, зокрема, з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Так, за приписами частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно умов договору банк був зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, в день його надходження (пункт 8.1 ст. 8 Закону України України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі, зокрема, порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 № 96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.02.2015 № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк», згідно з яким з 13.02.2015 по 12.05.2015 включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк» Ільчука О.П.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.04.2015 №93 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» по 11.06.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Ільчука О.П.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виходячи із суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб2 метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Нормами статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Згідно із до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Позивачем були надані на виконання відповідачу платіжні доручення, у зв'язку із чим між сторонами виникли зобов'язальні відносини. Таким чином, позивач, маючи майнову вимогу до банку, щодо якої подано даний позов, є кредитором банку, отже щодо нього застосовуються правовідносин приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі положення приписів ст. 36 вказаного Закону щодо наслідків запровадження тимчасової адміністрації у банках та призначення уповноваженої особи фонду.

Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14.

Відповідно до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і п. 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору, витрат на правову допомогу та повернення зайво сплаченої суми судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, з 01.01.2014 розмір судового збору за подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру становить 1218 грн., а за подання позовних заяв майнового характеру - не менше 1827 грн. та не більше 73080 грн.

Предметом поданого позову є зобов'язання відповідача виконати подане позивачем платіжне доручення на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. З огляду на це суд дійшов висновку, що фактично позивачем подано позов на захист його майнового інтересу, що полягає у відновленні порушеного права на вільне володіння та розпорядження належним позивачу майном, яким, в розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти.

У підпунктах 1.6 та 1.24 пункту 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» також надано тлумачення, що документом на переказ є, зокрема, паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу та їх клієнтами для передачі доручень на переказ коштів, а переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Отже, із наведеного тлумачення також вбачається, що наслідком зобов'язання банку виконати платіжне доручення буде рух певної конкретної визначеної у дорученні суми грошових коштів, які відповідно можуть бути вартісно оцінені.

Висновку про те, що вимога виконати платіжне доручення є майновою вимогою дійшов Верховний Суд України у постанові від 25.03.2015 № 3-24гс15, який вказав, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

При цьому висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відтак, суд доходить висновку про те, що заявлені позовні вимоги про зобов'язання виконати платіжне доручення направлені на захист майнового інтересу позивача та підлягають вартісній оцінці по відношенню до сум грошових коштів, які позивач просить перерахувати, та отже такі позовні вимоги є майновими вимогами, і тому судовий збір, відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання даного позову має справлятися у відсотковому співвідношенні до ціни позову, та згідно встановлених законом граничних розмірів.

Із платіжних доручень №6 від 12.02.2015, №8 від 12.02.2015, №7 від 12.02.2015 вбачається, що позивачем при зверненні до суду із позовною заявою було сплачено судовий збір у розмірі 11181 грн.

Враховуючи те, що заявлена вимога є майновою, суд дійшов висновку, що позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 9956 грн. 42 коп.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 1224 грн. 58 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжних доручень №6 від 12.02.2015.

Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, витрати зі сплати судового збору та витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 2 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства «Ластівка - 1» (23655, Вінницька область, Тульчинський район, с. Ганнопіль, вул. Жовтнева, 12, код 20102091) 1224 грн. 58 коп. судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення №6 від 12.02.2015. Видати наказ.

В судовому засіданні 09.06.2015 на підставі положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повне рішення складене та підписане 15.06.2015.

Суддя В.О. Демидов