Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/8444/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/8444/15-г

За позовом Марченко Євгенії Василівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробниче підприємство «Ялинка»

про зобов'язання вчинити дії, а також про визначення вартості частки майна товариства

Суддя: Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Молодіна Т.В. (довіреність від 17.12.2013),

від відповідача - Христенко О.О. (довіреність від 02.06.2015),

в с т а н о в и в:

03.04.2015 позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробниче підприємство «Ялинка»:

- надати документи, необхідні для визначення вартості частини майна, пропорційної частці 28,5% статутного капіталу товариства: фінансовий звіт за 2013 рік, правовстановлюючі документи на рухоме та нерухоме майно, яке перебувало у власності, оренді, користуванні станом на 10.06.2013, договори, які надавали право користування, оренди на рухоме та нерухоме майно станом на 10.06.2013, довідку з банку станом на 10.06.2013 про обігові кошти, які знаходились на рахунку;

- визначити розмір вартості частини майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробниче підприємство «Ялинка», що підлягає виплаті позивачу у зв'язку з виходом з Товариства.

Позовні вимоги мотивовані фактом порушення відповідачем вимог ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» щодо визначення вартості частини майна відповідача (28,5 % статутного капіталу відповідача), яку позивач повинен був отримати після свого виходу зі складу учасників ТОВ «ТВП «Ялинка». Позивач зазначає, що вартість частки майна товариства, належна до сплати учаснику, що вибув з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства. Зі складу засновників відповідача позивач вибув на підставі власноручно поданої письмової заяви від 10.06.2013. Відповідачем позивачеві сплачено вартість частини майна товариства у розмірі 28700 грн. 00 коп., але, за доводами позивача, вказана сума не відповідає вартості частини майна відповідача, що належала до сплати позивачеві.

Письмовим відзивом від 05.06.2015 на позовну заяву відповідач проти вимог позову заперечив, посилаючись на те, що позивачу внаслідок її виходу зі складу учасників відповідача було виплачено вартість частки у статутному капіталі відповідача у розмірі 28700 грн. 00 коп. Вказана виплата здійснена виходячи з розрахунку величини статутного капіталу відповідача (18500 грн. 00 коп.) , Резервного капіталу (28500 грн. 00 коп.) та нерозподіленого прибутку товариства на момент виходу учасника у розмірі 53700 грн. 00 коп. Також відповідач послався на те, що визначений позивачем предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту порушеного права.

09.06.2015 позивачем суду надано письмове клопотання від 09.06.2015 про призначення у справі будівельно-технічної експертизи з оцінки майна відповідача з метою визначення вартості 63/100 частин нежитлової будівлі, загальна площа якої становить 232,9 кв. м (Київська область, Бородянський район, смт. Городянка, вул.. Комсомольська, 2-а), а також вартості нежитлової споруди (Літ. А) загальною площею 396, 0 кв. м (м. Київ, вул.. Крайня, 3), станом на момент виходу позивача зі складу учасників відповідача.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З урахуванням визначеного позивачем предмета позову, обраного останнім способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів суд доходить висновку про необґрунтованість клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи та необхідність відмови у його задоволенні.

09.06.2015 позивачем суду надано письмове клопотання про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві відчужувати 63/100 частин нежитлової будівлі, загальна площа якої становить 232,9 кв. м (Київська область, Бородянський район, смт. Городянка, вул. Комсомольська, 2-а), а нежитлову споруду (Літ. А) загальною площею 396, 0 кв. м (м. Київ, вул. Крайня, 3), які належать відповідачеві на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

В силу положень ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Позивачем не обґрунтовано, яким саме чином вжиттям заходів забезпечення позову буде забезпечене фактичне виконання судового рішення у даній справі у випадку задоволення позову. Враховуючи те, що предметом позову є вимога про визначення вартості частини майна Товариства відповідача, який підлягає виплаті позивачеві у зв'язку з виходом з Товариства і ця вимога не стосується прав володіння, користування або розпорядження вказаним майном, суд не вбачає зв'язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову у вигляді заборони відчуження вказаного майна та предметом спору у справі.

За таких обставин у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, вислухавши присутніх під час судового розгляду справи представників учасників судового процесу, суд встановив такі фактичні обставини.

Відповідач у даній справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробниче підприємство «Ялинка» (далі за текстом - Товариство), зареєстрований Дніпровською районною у місті Києві державно адміністрацією 28.02.1993 як юридична особа, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та має ідентифікаційний код 16301146, що підтверджено наявним у справі витягом з вказаного реєстру.

Позивач, який був засновником відповідача із часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 28,5%, на підставі власної письмової заяви від 10.06.2013, копія якої надана до матеріалів справи, вийшов зі складу учасників Товариства.

Відповідно до наявного у матеріалах справи Розрахунку частки учасника Товариства Марченко Є.В., підписаного керівником відповідача І.П. Краузе та головним бухгалтером В.О. Ігнатенко, до сплати позивачеві належить 23428 грн. 00 коп. (понад внесок позивача до статутного капіталу Товариства у розмірі 5272 грн. 50 коп.), а всього 28700 грн. 00 коп.

Вказані грошові кошти сплачені відповідачем позивачеві, що останнім не спростовується.

Не погоджуючись із визначеною відповідачем вартістю частки позивача у статутному капіталу Товариства, позивач звернувся до суду з даним позовом, вимагаючи визначення судом вартості такої частки, яка станом на дату виходу позивача з Товариства складала 28,5%, а також виклавши вимогу про зобов'язання відповідача надати документи бухгалтерської звітності Товариства.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі з таких підстав .

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Положеннями статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Права учасників господарського товариства визначені приписами ст. 116 Цивільного кодексу України. Крім того, учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Зокрема, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Права учасників господарського товариства визначені приписами ст. 116 Цивільного кодексу України. Крім того, учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Зокрема, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Згідно з пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку .

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач, який був засновником відповідача із часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 28,5%, на підставі власної письмової заяви від 10.06.2013 вийшов зі складу учасників Товариства.

Не погоджуючись із визначеною відповідачем вартістю частки позивача у статутному капіталу Товариства, позивач звернувся до суду з даним позовом, вимагаючи визначення судом вартості такої частки , яка станом на дату виходу позивача з Товариства складала 28,5%.

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України, та не випливають із положень законодавства. Господарський суд, встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові.

Як встановлено положеннями ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні за своїм змістом положення містить також ст. 20 Господарського кодексу України, відповідно до якої права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

У пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивачем викладено вимогу про визначення вартості частини майна Товариства, яка є способом захисту права, не передбаченим жодною з наведених вище норм, а також іншими нормативними актами України.

Визначення вартості частки майна Товариства не є вимогою, спрямованою на поновлення порушеного права позивача, оскільки саме по собі визначення вартості частки майна Товариства без будь-яких похідних вимог не поновить жодного права позивача.

Крім того, вимога про визначення вартості частки майна Товариства спрямована не до відповідача у справі, а до суду, що суперечить ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Чітку вимогу про стягнення вказаної грошової суми з відповідача на користь позивача у справі останнім не викладено.

За таких обставин у задоволенні вимоги про визначення вартості частини майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробниче підприємство «Ялинка», що підлягає виплаті позивачу у зв'язку з виходом з Товариства, слід відмовити за необгрунтованістю.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачеві надати документи, необхідні для визначення вартості частини майна, пропорційної частці 28,5% статутного капіталу товариства: фінансовий звіт за 2013 рік, правовстановлюючі документи на рухоме та нерухоме майно, яке перебувало у власності, оренді, користуванні станом на 10.06.2013, договори, які надавали право користування, оренди на рухоме та нерухоме майно станом на 10.06.2013, довідку з банку станом на 10.06.2013 про обігові кошти, які знаходились на рахунку, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» способом захисту права учасника господарського товариства на отримання інформації про діяльність товариства (пункт "г" частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства», стаття 116 Цивільного кодексу України, частина перша статті 88 Господарського кодексу України) є спонукання в судовому порядку до виконання товариством дій - надання відповідної інформації.

Господарське товариство зобов'язане надавати учаснику (акціонеру) на його вимогу лише документи звітного характеру (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства) та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Зі змісту статті 9 Закону України від 02.10.1992 N 2657-XII "Про інформацію" суди не вправі зобов'язувати товариство надати інші документи про діяльність товариства, оскільки це є незаконним втручанням у внутрішню господарську діяльність товариства.

З урахуванням викладеного вище є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, вимога позивача про зобов'язання відповідача надати позивачеві правовстановлюючі документи на рухоме та нерухоме майно, яке перебувало у власності, оренді, користуванні станом на 10.06.2013, договори, які надавали право користування, оренди на рухоме та нерухоме майно станом на 10.06.2013, довідку з банку станом на 10.06.2013 про обігові кошти, які знаходились на рахунку відповідача.

Відповідно до пункту 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

За таких обставин вимога позивача щодо зобов'язання відповідача надати фінансовий звіт за результатами роботи Товариства за 2013 рік є необґрунтованою, оскільки вихід позивача з Товариства відбувся у червні 2013 року та, відповідно, позивач має право на виплату частини прибутку Товариства саме за період до свого виходу з Товариства. Вимога щодо надання звіту про фінансові результати роботи Товариства за весь 2013 рік стосується періоду господарської діяльності Товариства після виходу з нього позивача, а тому зобов'язання відповідача надати бухгалтерську звітність Товариства за період, коли позивач не був учасником Товариства, є неправомірним втручанням у господарську діяльність відповідача у справі. Крім того, відомості, зазначені у звіті про фінансову діяльність відповідача за 2013 рік, не впливають на розмір виплат позивачеві за наслідками його виходу з Товариства, оскільки матеріали справи містять звіт про фінансову діяльність Товариства за перше півріччя 2013 року, у якому відображені відомості, необхідні для здійснення розрахунку виплат.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі з покладенням на позивача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» № 719-VII від 16.01.2014, мінімальний розмір заробітної плати на 1 січня 2014 складає 1218 гривні.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Згідно п.2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем надано квитанцію №19РА45484 від 17.03.2015 на підтвердження здійснення оплати судового збору у сумі 1827 грн., тобто не сплачено судовий збір в розмірі 609 грн.

За таких обставин, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 609 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача.

3. Стягнути з Марченко Євгенії Василівни (02166, м. Київ, пр. Лісний, буд. 20, кв. 126, ідентифікаційний код 2670510565) в дохід Державного бюджету України 609 грн. судового збору, видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 09.06.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дата складення та підписання повного рішення - 15.06.2015.

Суддя В.О. Демидов