Постанова

від 10.06.2015 по справі 914/4579/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. справа №914/4579/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Михалюк О.В.

Мельник Г.І.

при секретарі: Гарматі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тайфун - Плюс", с.Ожидів Буського району Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. (суддя Король М.Р.)

у справі №914/4579/14

за позовом: Приватного підприємства "Тайфун - Плюс", с.Ожидів Буського району Львівської області

до відповідача: Буської міської ради Львівської області, м.Буськ Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Буська районна рада Львівської області, м.Буськ Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: Львівська обласна рада, м.Львів

за участю: Прокурора м.Львова, м.Львів

про визнання недійсним частини договору

за участю представників сторін:

прокурор: Макогон Ю.І. згідно посвідчення №020325 від 06.09.2013р.

від позивача (скаржника): не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Тайфун - Плюс", с.Ожидів Буського району Львівської області до Буської міської ради Львівської області, м.Буськ Львівської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Буської районної ради Львівської області, м.Буськ Львівської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 Львівської обласної ради, м.Львів, за участю прокурора м.Львова, м.Львів про визнання недійсним частини договору відмовлено повністю

Приватне підприємство "Тайфун - Плюс", с.Ожидів Буського району Львівської області, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованим і незаконним та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва у сумі 2 617 616,00грн., здійсненний Головним управлінням Держземагенства у Львівській області, який, на думку апелянта, суперечить вимогам закону, а саме, розрахунок зроблений у відповідності до Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМУ №1279 від 17.11.1997р., без урахування п.4 ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), однак вказана норма втратила свою дію. Тому, скаржник вважає, що проведення судової експертизи з даного питання було би дуже важливим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, з яких можна встановити розмір втрат сільськогосподарського виробництва з конкретним порядком розподілу такої компенсації для кожного суб'єкта, однак у задоволення клопотання позивача про призначення по справі судової експертизи було відмовлено. Також апелянт зазначає, що відповідачем не доведено, що зміна цільового призначення земельної ділянки пов'язана з її продажем позивачеві, у зв'язку з чим саме позивач повинен компенсувати пов'язані з цим витрати. Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що відповідач не довів належними доказами зв'язок між фактом зміни цільового призначення землі і фактом продажу земельної ділянки позивачеві, тобто,апелянт вважає, що обставини, які суд вважав встановленими, не були доведені належними доказами відповідачем. Скаржник також посилається на ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п.п.2.5.1, 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р. і вважає, що оскаржувана частина договору не відповідає закону, тому договір слід визнати частково недійсним, просить суд скасувати рішення господарського суду та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

27.04.2015р. на адресу суду надійшов відзив третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 - Буської районної ради,в якому зазначено наступне. Придбана позивачем (апелянтом) земельна ділянка належала до земель запасу Буської міської ради (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (угіддя-рілля)), однак, вона була придбана для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень, а не для виробництва сільськогосподарської продукції, що, в свою чергу, потягнуло за собою зміну її категорії з земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості. Тому, третя особа вважає, що господарський суд Львівської області прийняв рішення у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема ст.1 Закону України «Про землеустрій», ст.ст.19, 20, 22, 96, 207 Земельного кодексу України (діла - ЗК України), ст.ст.203, 215 ЦК України, і просить суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

13.05.2015р. на адресу суду надійшов відзив відповідача,, в якому зазначено, що Буська міська рада при підготовці лоту до аукціону підготовила відповідно до ст.ст.136, 207 ЗК України, документацію із землеустрою на спірну земельну ділянку і був зроблений розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва. Рішенням ХХVІІІ сесії шостого скликання Буської міської ради від 24.12.2013р. були встановлені умови продажу права власності, шляхом проведення земельних торгів, п.3 було вказано, що переможець торгів на протязі 60 календарних днів з дня підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки повинен сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2 617 616,00грн. Також, як зазначає відповідач, умовами договору купівлі-продажу теж передбачено обов'язок покупця сплатити втрати сільськогосподарського виробництва(п.3.3 договору). Одночасно, відповідач зауважує, що позивачем за 2014 рік було сплачено 550 000,00грн. за втрати сільськогосподарського виробництва, тому відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними, і просить суд відмовити у їх задоволенні.

У судові засідання 13.05.2015р. та 10.06.2015р. представник позивача, відповідача, та третьої особи 1 не з'явились. Представник третьої особи 2 був присутнім у судовому засіданні 13.05.2015р., однак, обґрунтованого відзиву не надав, своїми правами, передбаченими ст.22, 27, 96 ГПК України, не скористався.

13.05.2015р. на адресу суду надійшло клопотання Приватного підприємства "Тайфун - Плюс" про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю уповноваженого представника, у зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги було відкладено на 10.06.2015р., проте у наступне судове засідання позивач (апелянт) також не з'явився.

Відповідач у відзиві просив суд розглядати справу без його участі.

У судовому засіданні 10.06.2015р. прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2014 року між Приватним підприємством "Тайфун - Плюс" (покупцем) та Буською міською радою Львівської області (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - договір). Договір посвідчений нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області Дячик А.В.

Відповідно до п.1.1 договору продавець на підставі рішення XXVII сесії VI скликання Буської міської ради Львівської області від 24.12.2013р., відповідно до вимог протоколу №24 повторних земельних торгів з продажу земельної ділянки, проведених з Приватним підприємством "Фірма "СОМГІЗ" 06.05.2013р., згідно з умовами договору про надання послуг при проведенні земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки від 18.02.2014р. за №180214, укладеного між продавцем та Приватним підприємством "Фірма "СОМГІЗ, продав, а покупець купив без зміни цільового призначення земельну ділянку, площею 8,0660 га, кадастровий номер: 4620610100:13:022:0168, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оброни та іншого призначення.

Місце розташування земельної ділянки: м.Буськ, вул.Буська,3 Львівської області. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень (п.п. 1.2, 1.3 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено, зокрема, що покупець зобов'язаний протягом 60 календарних днів з дня підписання договору купівлі - продажу земельної ділянки площею 8,0660 га в м.Буську по вул.Буська,3 Львівської області сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2 617 616,00грн.

Позивач вважає вказаний пункт договору таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, і просить визнати в цій частині договір недійсним.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частинами 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно-правового регулювання згідно зі ст.ст. 19 , 96 ЗК України .

Земельний кодекс України визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані зазначені втрати, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат, а також порядок використання одержаних коштів. Згідно зі статтею 20 ЗК віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Положеннями статті 207 ЗК України передбачено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом . Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь , лісових земель та ділянок під чагарниками в зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб , а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в Земельному кодексі норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель , а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. №1279 затверджено Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, зокрема, пунктом 4, передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок .

З наведених приписів законодавства вбачається, що підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва є зміна категорії земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі іншої категорії.

Як встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявна довідка Відділу Держземагентства у Буському районі Львівської області від 07.11.2013р. №129 про правовий статус земельної ділянки, земельна ділянка знаходиться в місті Буську по вул.Буській,3 та розміщена в південній частині м.Буська Буської міської ради. Підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - рішення 4 сесії 6 скликання Буської міської ради від 23.02.2011р. Категорія земель , з якої відводиться земельна ділянка - із земель сільськогосподарського призначення (угіддя - рілля), яка відноситься до земель запасу Буської міської ради згідно довідки Буської міської ради від 03.03.2011р. №61 та раніше надавалась громадянам для ведення городництва площею 0,066га, для продажу права власності на земельних торгах шляхом проведення аукціону для будівництва та обслуговування виробничо - складських приміщень (категорія земель - землі промисловості).

Рішенням Буської міської ради від 13.11.2013р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування виробничо - складських приміщень для продажу права власності на земельних торгах (аукціоні) площею - 8,0660га в м.Буську по вул.Буська,3; затверджено розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва згідно вказаного вище Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 №1279 , що становить 2 617 616,00 грн.

Рішенням Буської міської ради від 24.12.2013р. затверджено експертно - грошову оцінку земельної ділянки в м.Буську по вул.Буська,3 площею 8,0660га в сумі 1 583 870,00 грн.

24.12.2013р. Буська міська рада вирішила продати земельну ділянку площею - 8,0660га в м.Буську по вул.Буська,3 для будівництва та обслуговування виробничо - складських приміщень на земельних торгах у формі аукціону. У вказаному рішенні зазначено про обов'язок переможця торгів сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2 617 616,00 грн.

За результатом проведення земельних торгів у формі аукціону з його переможцем укладено договір купівлі - продажу від 06.05.2014р. Договір посвідчений нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області Дячик А.В.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір купівлі - продажу земельної ділянки в частині визначення обов'язку покупця оплатити втрати сільськогосподарського виробництва повністю відповідає вимогам чинного законодавства, нормами якого врегульовано спірні правовідносини. Посилання позивача на визнання недійсним пункту договору, у зв'язку з зазначенням в ньому саме «розрахункового рахунку Буської міської ради», не може бути підставою для визнання договору частково недійсним.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки . Тому, усунення допущеної помилки при зазначенні назви банківського рахунку можливе шляхом внесення змін до договору.

Крім того, господарський суд Львівської області вірно зазначив, що згідно з п.4 ч.2 ст.69 БК України, кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Львівської області правильно застосував норми матеріального права і дійшов вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки внаслідок проведених міською радою земельних торгів, позивачу за договором купівлі-продажу було надано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 8,0660га для розміщення та експлуатації основних підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної , машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень, відповідно, розмір втрат сільськогосподарського призначення було визначено на підставі порядку, передбаченого Постановою КМУ, тому у позивача в силу вимог ст.207 ЗК України , Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 №1279 , виник обов'язок відшкодувати втрати у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки. У зв'язку з чим, договір купівлі - продажу земельної ділянки в частині визначення обов'язку покупця оплатити втрати сільськогосподарського виробництва повністю відповідає вимогам норм чинного законодавства.

Правова позиція зі спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 № 21-313а13.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України , ст.ст. 33 , 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Тайфун - Плюс", с.Ожидів Буського району Львівської області підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. по справі №914/4579/14 залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тайфун - Плюс", с.Ожидів Буського району Львівської області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. по справі №914/4579/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 15.06.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.В. Михалюк

Г.І. Мельник