Ухвала

від 10.06.2015 по справі 826/10338/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/57509/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013

у справі № 826/10338/13-а

за позовом приватного підприємства "Джі Енд Ко" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2013 № 0000472250 та № 0000462250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 у позові відмовлено з посиланням на незаконне відображення платником у податковому обліку номінально оформлених господарських операцій, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що платником дотримано умови формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з товариством з обмеженою «Дормашавто» (далі - ТОВ «Дормашавто»), тоді як Інспекцією не спростовано належними засобами доказування реальності виконання цих операцій.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивний характер діяльності названого постачальника, відсутність у нього об'єктивної можливості надати спірні послуги підтверджує схемний характер правовідносин Підприємства та ТОВ «Дормашавто» та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Інспекції з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Дормашавто» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 01.03.2013 № 938/2240/24735516, в якому викладено висновок про фіктивний характер операцій з придбання позивачем послуг з інспектування об'єктів у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Дормашавто» , що виключає право Підприємства на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за цими операціями.

Вказаний висновок податкової інспекції мотивований тим, що такі обставини у сукупності, як неперебування спірного постачальника за місцезнаходженням на час здійснення спірних операцій, відсутність у нього матеріально-технічної бази (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст розглядуваних операцій з надання послуг, невідображення ним податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток за розглядуваними операціями, установлений у ході проведення оперативно-слідчих заходів факт реєстрації ТОВ «Дормашавто» на підставних осіб без мети здійснення реальної господарсько-економічної діяльності - свідчать про безтоварний характер цих операцій та неправомірність їх відображення у податковому обліку Підприємства.

На підставі цього Інспекцією було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 13.03.2013 № 0000472250, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 58833 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 13.03.2013 № 0000462250 про донарахування Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 67658 грн.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Також умовою відображення даного виду витрат у податковому обліку платника в силу пункту 138.4 статті 138 ПК є отримання доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Слід зазначити, що самі по собі не можуть слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди такі обставини: нещодавне (до моменту вчинення господарської операції) створення підприємства; взаємозалежність учасників операції; неритмічний характер господарських операцій; порушення податкового законодавства; здійснення господарської операцій не за місцезнаходженням платника; проведення транзитних платежів між учасниками взаємопов'язаних господарських операцій; відсутність у постачальника об'єктивної можливості виконати операції в силу браку майна, основних фондів, трудового персоналу; реєстрація постачальника на підставних осіб тощо.

Однак наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку з іншими переліченими фактами можуть свідчити про отримання платником недобросовісної податкової вигоди.

Таким чином, доводи податкового органу про одержання платником необґрунтованої податкової вигоди повинні ґрунтуватися на сукупності доказів, які безспірно підтверджують наявність обставин щодо недобросовісності платника.

У світлі викладеного суд не повинен обмежувати перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку.

У справі, що переглядається, на підтвердження факту надання позивачеві послуг з інспектування об'єктів (що передбачає перевірку працівників Підприємства на предмет дотримання останніми умов та порядку здійснення охорони на відповідних об'єктах) платником подано договори про надання послуг з переліками об'єктів у додатках, акти приймання-передач послуг, податкові накладні, виписки з банківського рахунку Підприємства.

Втім з наведених документів неможливо встановити фактичний зміст розглядуваних послуг, їх обсяг, а також визначити, які фактично заходи з перевірки яких саме працівників Підприємства були вчинені виконавцем, які особи безпосередньо виконували ці послуги, яким чином позивач контролював виконання цих послуг тощо. Позивачем не подано і доказів отримання доходу від реалізації цих послуг.

Отже, відсутність належного документального підтвердження фактичного надання спірних послуг позивачеві разом з установленими податкової перевіркою обставинами, що свідчать про фіктивний характер діяльності ТОВ «Дормашавто» та про неможливість виконання ним цих послуг, обумовлюють правильність висновку суду першої інстанцій про те, що Інспекцією підтверджена позиція та встановлена сукупність обставин, що свідчать про одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди за операціями з названим контрагентом.

За таких обставин суд правомірно відмовив Підприємству у задоволенні заявлених позовних вимог.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

Фактично, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору у порівнянні із судом першої інстанції.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі № 826/10338/13-а скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 у справі № 826/10338/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько