Рішення

від 11.06.2015 по справі 243/4368/15-ц

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 243/4368/15-ц

Номер провадження 2/243/2422/2015

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2015 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Носовської Л.О.

при секретарі - Врублевській К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду. В обґрунтування позову зазначив, що в період з 03.12.1984 року по 07.06.2001 року працював у ВАТ «Содовий завод», при звільненні відповідач повний розрахунок не здійснив. Він звертався з позовом до суду, який своїм рішенням від 24.05.1999 року стягнув заборгованість по заробітній платі в сумі 2407,88 грн., однак до теперішнього часу рішення відповідачем не виконано. Вважає, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати, яка станом на 01.05.2014 року складає 7324, 25 грн. Також, просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на 01.05.2015 року з 25.05.1999 року в розмірі 20859,65 грн., а відповідно до зміни позовних вимог - по день постановлення судом рішення. Своїми діями відповідач завдав йому моральні страждання та переживання через порушення законних прав та інтересів позивача щодо отримання винагороди за свій труд, тобто завдав моральну шкоду, яку оцінює у 3000 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просить справу слухати у його відсутності, позовну заяву підтримує, з підстав наведених в ній, просить її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності та зазначив, що позовні вимоги не визнає. Мотивує невизнання позову тим, що в прикінцевих положеннях Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що нормативно-правові акти, прийняті до набранням чинності вказаного Закону діють в частині, що не суперечить Закону. Ліквідатор не може збільшити реєстр кредиторів, який з моменту затвердження господарським судом, не змінюється. Будь-яка зміна сум в ліквідаційній процедурі не змінюється. У зв'язку з тим, що відносно ВАТ «Содовий завод» відкрита ліквідаційна процедура, забороняється у відношенні підприємства застосовувати будь-які санкції, що може призвести до збільшення вимог в ліквідаційній процедурі. Позовні вимоги, крім вимог щодо дійсної заробітної плати, не визнав.

Суд, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 працював у ВАТ «Содовий завод» на різних посадах у період з 03.12.1984 року по 07.06.2001 року.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 24.05.1999 року з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість з заробітної плати за період з березня 1997 по лютий 1999 року в розмірі 2407,88 грн.

За змістом вимог ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стаття 34 введена в дію з 1 січня 1997 року згідно з Постановою ВР N 49/96-ВР від 20.02.1996 року.

За приписами вказаної Постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України до 1 травня 1996 року з метою введення в дію статті 34 Закону України «Про оплату праці» розробити і затвердити положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), внести пропозиції щодо посилення відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що заборгованість по заробітній платі виникла станом на березень 1997 року, спірні правовідносини в частині стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати регулюються саме цим Положенням, а не Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за приписами ст. 2, якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а за змістом ст. 8 вказаного закону, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року.

У відповідності до п.2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація)

провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей

період зріс більш як на один відсоток. За змістом п.3.Положення, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

При цьому п.7 вказаного Положення передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) у виплаті компенсації може бути оскаржена працівником або уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації. Крім того, в матеріалах справи відсутні дані про розмір заборгованості заробітної плати, після утримання податків і платежів, по місяцях за які вона утворилась, та доказів того, що така компенсація не була нарахована під час перебування в трудових відносинах із підприємством позивачем також не надано.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог в частині стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки суд позбавлений можливості самостійно вирахувати розмір компенсації, в зв'язку із недоведеністю обставин, які повинні бути враховані при стягненні компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 07.06.2001 року.

День звільнення позивача, відповідно до положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем його роботи, що визнається відповідачем.

Позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 20859,65грн. за період з 25.05.1999 по 01.05.2015 року, тобто не з часу звільнення, а з наступного дня після винесення рішення судом від 24.05.1999 року про стягнення заборгованості по заробітній платі. 2 червня 2015 року позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з часу звільнення по день винесення рішення по справі.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, а саме, за період з 08.06.2001 року по 11.06.2015 року - день винесення рішення судом у розмірі 19 127,04 грн. виходячи з наступного.

Згідно Довідки №1-154 від 06.03.2014 року, нарахована заробітна плата за останні два місяця: за квітень 2001 року - 47,38 грн., за травень 2001 року - 99,35 грн.; кількість відпрацьованих годин за 2 останніх місяця складає: за квітень 2001 року - 72 години, за травень 2001 року - 144 години, всього 108 годин; середня заробітна плата за 2 останніх місяця роботи складає 73,37 грн., середньоденний заробіток -5,44 грн. / /73,37: 108 = 0,68 х 8 / зазначене сторонами не оспорюється.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає: 19 127,04 грн-- без урахування податків та обов,язкових платежів , виходячи з розрахунку : 5 грн. 44 коп. х 3516 - кількість днів затримки розрахунку з 8 червня 2001 року по 11 червня 2015 року - день винесення судового рішення включно.

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про оплату праці» стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв'язку з цим, в даному випадку судом розглянути вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах позовних вимог у відповідності до ст. 11 ЦПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 р. в частині ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення моральної шкоди, наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. В даному випадку фактичний розрахунок досі не проведений, що стверджується довідкою підприємства.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.

Судом встановлено, що у період трудових відносин були порушені права ОСОБА_1, а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена до теперішнього часу.

Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

У зв'язку з тим, що протиправними діями відповідача - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв'язку з порушенням звичайного укладу його життя, але суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 500 грн., зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.

Також, у відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з чим, з відповідача ВАТ «Содовий завод» на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 243,60 грн. за вимоги майнового характеру та 243,60 грн - за вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, п.2 ч.1 ст. 367 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 233,237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року N 1427, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», місцезнаходження: Донецька область, с. Слов'янськ, вул. Чубаря, 91, р/р 26004307660166 у філії відділення ПІБ м. Слов'янська, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН: НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. смт. Райгородок, вул. Радянська, будинок 208, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 червня 2001 року по 11 червня 2015 року у розмірі 19 127 (дев'ятнадцять тисяч сто двадцять сім) грн. 04 коп. без урахування податків та обов,язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 500 ( п,ятьсот) грн., а всього 19 627 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять сім) грн. 04 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», код ЄДРПОУ 38264389, розташованого за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б.12, на користь держави на р/р 31210206700075, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Донецькій області, отримувач - Слов'янське УК /Слов'янськ/ 22030001, код ЄДРПОУ (банку) - 37803368, МФО - 834016, код класифікації доходів бюджету - 22030001 судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ,рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення укладено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Суддя Л.О. Носовська