Ухвала

від 09.06.2015 по справі 825/741/15-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/741/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Захаренка Є.В.,

представника відповідача - Полегешко Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Малодівицьке Хлібоприймальне Підприємство» до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Малодівицьке Хлібоприймальне Підприємство» звернулося у суд із позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.12.2014 №0003182201, №0003192201, №0003202201.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши наявність належного підтвердження понесених позивачем витрат по господарським операціям із контрагентом - ТОВ «Добробут» та їх пов'язаністю із його господарською діяльністю.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та з податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Добробут», за підсумками якої складено акт від 05.12.2014 №696/22-38305791 та виявлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, за жовтень 2013 року в сумі 39 230,00 грн та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за лютий 2014 року в сумі 137 275,00 грн, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік в сумі 1 446,00 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.12.2014 №0003182201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 58 845,00 грн, з них 39 230,00 грн - за основним платежем, 19 615,00 грн - за штрафними санкціями, №0003192201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 137 275,00 грн та 68 637,50 грн штрафних санкцій, №0003202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на суму 2 169,00 грн, з них 1 446,00 грн - за основним платежем, 723,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається з матеріалів справи, спірні грошові зобов'язання визначені платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Добробут», результати яких відображені в податковій звітності першого. Так, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту та до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних, виписаних згаданим контрагентом, а також частину витрат за угодами із контрагентом - на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток. На обґрунтування своєї позиції контролюючий орган посилається на те, що один із контрагентів ТОВ «Добробут» - ТОВ «Гефест Альянс», що встановлено в ході заходів з проведення його зустрічної звірки та досудового кримінального провадження, має ознаки «фіктивності», і його діяльність зводилась до складання документів фінансово-господарської діяльності з метою формування податкової вигоди іншим суб'єктам господарювання.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що у період, який підлягав перевірці, позивач, як замовник, мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Добробут» (підрядник) за договорами підряду від 08.04.2013 №08/04/02 щодо виготовлення та монтажу металоконструкцій верхньої транспортної галереї, поворотних башт, приймального пристрою зерна на автотранспорт з авторозвантажувачем при будівництві елеватору в с. Обичів Прилуцького району Чернігівської області; від 04.07.2013 №11/07 щодо влаштування ливневої каналізації на вказаному об'єкті; від 04.07.2013 №04/07-1П щодо монтажу кондиціонерів в приміщенні АПК на цьому ж об'єкті будівництва.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про їх вартість.

За наслідками виконаних робіт контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

На підтвердження проведення розрахунків з підрядником позивачем надано платіжні доручення.

Досліджуючи фізичні, технічні та технологічні можливості сторін вказаних угод для здійснення даної господарської операції, колегія суддів враховує, що ТОВ «Добробуд» має видану у встановленому порядку діючу ліцензію на здійснення діяльності пов'язаної з будівництвом житлових і нежитлових будівель; станом на час спірних господарських операцій ТОВ «Добробуд» мало загальну чисельність працюючих - 35 осіб, у тому числі за сумісництвом - 6 осіб. Натомість, з наданого позивачем штатного розпису ТОВ «Малодівицьке хлібоприймальне підприємство» вбачається, що підприємство не має у своєму штаті посадових осіб, які б мали змогу виконувати роботи, передбачені досліджуваними договорами підряду. Відтак, залучення позивачем до підрядних робіт контрагента є виправданим та економічно обґрунтованим.

Окрім того, судова колегія враховує надані позивачем докази набуття права власності та введення в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, щодо якого виконувались замовлені позивачем у ТОВ «Добробут» роботи, а саме: свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю (елеватор (І черга)), розташовану за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, с/рада Обичівська, 135 км автодороги Чернігів - Ніжин - Прилуки - Пирятин; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо цього об'єкта та зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Чернігівській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Вказані докази підтверджують, що господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Таким чином, як до податкової перевірки, так і суду позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг з виконання будівельних робіт у ТОВ «Добробуд». При цьому, надані позивачем первинні документи, які опосередковували його господарську діяльність із контрагентом, відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судова колегія враховує, що спірні господарські операції узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльність, до якої, за даними податкової перевірки, відноситься, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, будівництво житлових і нежитлових будівель, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами тварин, складське господарство. Разом з тим, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, контрагент позивача - ТОВ «Добробуд» здійснює діяльність з будівництва житлових і нежитлових будівель.

Отже, дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Добробуд» належно підтверджене первинними та іншими документами, такі операції узгоджуються зі звичайною для цих підприємств господарською діяльністю і спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Відтак, у суду відсутні підстави для висновків про те, що показники об'єктів оподаткування з податків на прибуток та на додану вартість відображені позивачем неправомірно.

Колегія суддів не враховує посилання відповідача, як на підставу порушення позивачем податкового законодавства, на взаємовідносини ТОВ «Добробуд» з ТОВ «Гефест Альянс», адже при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Натомість, акти за результатами перевірки чи заходи з проведення зустрічних звірок по відносинам з іншими суб'єктами господарювання не можуть бути доказом нікчемності правочинів щодо надання послуг позивачу.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Добробут», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення .

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складено 12 червня 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.