Ухвала

від 10.06.2015 по справі 815/1152/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 р. Справа № 815/1152/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.

- ОСОБА_1

при секретарі - Жуковій Г.В.

з участю: представника відповідача ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР+" до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ "КОМАНДОР+" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000052208 від 28.01.2015 р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "КОМАНДОР+" (код ЄДРПОУ 38295988) з питань документального підтвердження взаємовідносин з підприємством ТОВ "ГРАНДІСБУД" (код ЄДРПОУ 39156419) згідно наданої звітності з ПДВ за період липень 2014 року та з питань документального підтвердження взаємовідносин з підприємством ТОВ "БК "БРАЙТОН ХОЛ" (код ЄДРПОУ 39238873) згідно наданої звітності з ПДВ за період серпень 2014 року, за результатами якої складено акт №9021/15-53-22-08/38295988 від 30 грудня 2014 року.

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ "КОМАНДОР+" вимог :

-перевіркою ТОВ В«КОМАНДОР+В» не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з підприємством ТОВ В«ГРАНДІСБУДВ» (код ЄДРПОУ 39156419) за період липень 2014 року та з підприємством ТОВ В«БК В«БРАЙТОН ХОЛВ» (код ЄДРПОУ 39238873) за період серпень 2014 року.

-п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту по здійсненим операціям за період липень 2014 року на суму ПДВ -4166,67 грн., та за період серпень 2014 року на суму ПДВ - 39758,54 грн.

На підставі акту перевірки прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2015 року №0000052208, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 54906 грн. 51 коп. , з яких за основним платежем - 43 925,21 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 981, 30 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені Законами України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому колегія суддів акцентує до увагу на тому, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результати робіт, послуг.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п.198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з придбання товару, що призвели до об'єктивної зміни складу його активів, здійснення таких операцій у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище норм законів при формуванні податкового кредиту останній не може бути позбавлений такого права.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ "КОМАНДОР+", в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів із контрагентами-постачальниками ТОВ "ГРАНДІСБУД", ТОВ "БК "БРАЙТОН ХОЛ" щодо придбання послуг.

Під час розгляду справи судом першої інстанції досліджено та з'ясовано, що 01 липня 2014 року між TOB "КОМАНДОР+" (Замовник) та ТОВ "ГРАНДІСБУД" (Виконавець) укладено договір № 39 підряду на розробку та обслуговування WEB-сайту.

01 серпня 2014 між TOB "КОМАНДОР+" (Замовник) та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "БРАЙТОН ХОЛ" (Виконавець) укладено договори про надання послуг з інспекторського обслуговування засобів відео спостереження об'єктів №3 та №4.

Також, 01 серпня 2014 року між TOB "КОМАНДОР+" (Замовник) та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "БРАЙТОН ХОЛ" (Виконавець) укладено договори № 6 та № 7 про надання послуг інспекторського супроводження об'єктів охорони.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами (акт прийому-здачі робіт по розробці WEB-сайту №2307/043 від 23.07.2014 року, податкова накладна від 23.07.2014 року №46, акти приймання-здачі наданих послуг/виконаних робіт №2908/143, №2908/142, №2908/078, №2908/077 від 29.08.2014 року (а.с.44-47) та податкові накладні №29, №30, №31, №32 від 29.08.2014 року).

Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, за наявності вказаних документів ТОВ "КОМАНДОР+" сформовано податковий кредит від контрагентів - ТОВ "ГРАНДІСБУД" у розмірі 4166,67 грн. та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "БРАЙТОН ХОЛ" у розмірі 39758,54 грн.

Відтак, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ "ГРАНДІСБУД" та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "БРАЙТОН ХОЛ" правочинів через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності та неможливість встановлення його , місцезнаходження.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилався на висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ГРАНДІСБУД", щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.04.2014 по 30.06.2014».

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Виходячи з викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - постачальниками мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: К.В. Кравченко