Рішення

від 31.01.2013 по справі 0513/3996/2012

ДИМИТРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 Справа № 0513/3996/2012

Cправа №2/226/49/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року м. Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Клепка Л.І.

при секретарі - Тіссен О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Часовникова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Димитров Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РШС» про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РШС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування вимог зазначив, що з 15 серпня 2011 року до 20 серпня 2012 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи прохідником п'ятого розряду. 20 серпня 2012року наказом №352/к він був звільнений з роботи за власним бажанням. При звільненні відповідач в порушення вимог ст.116 КЗпП України не здійснив з ним повний розрахунок

і виплачував належні йому кошти до 2 жовтня 2012року, коли з ним було проведено остаточний розрахунок. Зазначаючи на те, що не здійснення з ним в день звільнення повного розрахунку тягне за собою правову відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України, відповідач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 13508,88 грн., виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 314,16грн. та кількості 43 календарних днів, які пройшли з моменту звільнення до моменту остаточного розрахунку. Та, крім того, посилаючись на спричинення йому незаконними діями відповідача моральної шкоди, яка полягала в моральних стражданнях через необхідність докладення додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він не міг своєчасно сплачувати наявні в нього борги, що призвело до руйнування стосунків з його кредиторами та потягло погіршення його психічного стану, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 2000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, надавши суду інший розрахунок, виходячи з 30 робочих, а не календарних днів, як розраховував раніше, та з врахуванням уточненого середньоденного заробітку в розмірі 323,79грн. і просив суд стягнути з відповідача на його користь 9713,70грн. В частині стягнення морального відшкодування позивач позовні вимоги залишив тими ж і просив суд стягнути з відповідача на його користь за несвоєчасний розрахунок при звільненні 2000 грн.

Представник відповідача, не заперечуючи несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, акцентував увагу суду на

необхідності врахування положень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України щодо співмірності сум заборгованої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та, зазначаючи на те, що відповідачем при зверненні до суду пропущено тримісячний строк, встановлений ст.233 КЗпП України, а спричинення моральної шкоди позивачем не доведено, просив суд в задоволенні вимог позивача відмовити.

Вислухавши думки сторін та дослідивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 15.08.2011року по 20.08.2012року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РШС, де працював прохідником підземним 5 розряду (арк.спр.9-10).

20.08.2012року наказом №352/к позивач був звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (арк.спр.10,35).

Згідно довідки ТОВ «РШС», на дату звільнення позивач мав право на отримання 9879,04грн., які в день звільнення сплачені йому не були (арк..спр.33). Спору з приводу вказаної суми у сторін не виникає.

Як вбачається з зазначеної довідки, вказана сума сплачувалась позивачу частками, а саме: 28.08.2012року позивачу було сплачено 3110,32грн., 26.09.2012року - 800,0грн., 2.10.2012року - 5968,72грн. Періоди отримання зазначених сум та їх розміри позивач не оспорює.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація, згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України, повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п.п.2,4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100, середньомісячна заробітна плата при затримці розрахунку при звільнені обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки відповідача, середньоденний заробіток позивача становить 323,79грн. (арк.спр.32). Розмір середньоденного заробітку, визначений відповідачем, сторонами не оспорюється.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог трудового законодавства в частині несвоєчасного розрахунку з працівником при його звільненні, то до відповідача мають бути застосовані правові санкції, передбачені ст.117 КЗпП і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 9389,91грн. (323,79грн. х 29, де 323,79грн. - середньоденний заробіток, а 29 - кількість робочих днів, на які затримана виплата). Відсутність вини у несвоєчасній виплаті належних працівнику при звільненні сум відповідач не довів, а сама по собі відсутність коштів не виключає його відповідальності.

Оскільки спору про розмір належних до сплати коштів між сторонами не існує, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо врахування при вирішенні спору позиції Верховного Суду України, викладеної у п.20 Постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» щодо застосування принципу співмірності між розміром невиплаченої заробітної плати та розміром середньої заробітної плати за затримку розрахунку, так як зазначене положення може бути застосовано лише у разі виникнення спору про розмір належних до виплати сум, а як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідач визнав наявність заборгованості з заробітної плати на час звільнення позивача і сплатив її позивачу добровільно протягом трьох місяців. Позивач погодився з розміром заборгованості і претензій до відповідача з цього приводу не пред'являв ні після її отримання, ні в судовому засіданні.

Суд вважає також необґрунтованими доводи відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду за вирішенням спору, оскільки відповідно до роз'яснень Верховного

Суду України, викладених в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення

зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як встановлено судом, питання про відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивачем порушено 29.11.2012року (арк..спр.2). Остаточний розрахунок мав місце 2.10.2012року, тому доводи представника відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду є безпідставним, оскільки перебіг строку позовної давності в разі звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум пов'язується з датою проведення повного розрахунку. Така ж позиція викладена Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/12 у справі № 1-5/12.

Згідно ч.1 ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. В кожному разі при визначенні розміру відшкодування сум має виходити з вимог розумності і справедливості.

За змістом положень статей 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд находить обґрунтованими доводи позивача про те, що діями відповідача, який несвоєчасно здійснив з ним розрахунок, йому спричинена моральна шкода, оскільки через не отримані кошти, на які він справедливо розраховував, йому довелося докладати додаткових зусиль для належної організації свого життя. Разом з тим, визначений позивачем розмір моральної шкоди суд вважає завищеним, таким, що не відповідає вимогам розумності і справедливості. При цьому суд враховує, що заборгованість з заробітної плати сплачувалась йому щомісячно, а період затримки розрахунку склав всього 29 днів, що дає суду підстави розмір моральної шкоди визначити в 300 грн. Суд вважає, що зазначена сума в достатній мірі буде компенсувати спричинені позивачу моральні страждання і відповідатиме їх ступеню. Посилання позивача на інші підстави спричинення йому моральних страждань, наведені ним в обґрунтування зазначеного в позові розміру моральної шкоди суд вважає недоведеними.

Вирішуючи питання про судові витрати відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, які складаються з судового збору, суд вважає за необхідне стягнути їх з відповідача на користь держави, оскільки позивач від сплати судового збору при зверненні до суду у даній категорії справ звільнений Законом.

На підставі ст.ст.116, 117, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 88, 209, 212, 215, 226, 294, 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РШС» про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РШС» (ідентифікаційний номер юридичної особи 37742080), розташованого за адресою: 86132, м.Макіївка, Донецька область, вул.Горбачова, буд.25-а, на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за затримку виплати заробітної плати при звільненні в сумі 9389 (дев'ять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 91 коп. та моральну шкоду в сумі 300 (триста) грн. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РШС» (ідентифікаційний номер юридичної особи 37742080), розташованого за адресою: 86132, м.Макіївка, Донецька область, вул.Горбачова, буд.25-а на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

В разі, якщо особи, які приймали участь у справі, не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, вони можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 31 січня 2013 року, повний текст судового рішення виготовлений 4 лютого 2013 року.

Суддя