Рішення

від 08.06.2015 по справі 916/1492/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" червня 2015 р.Справа № 916/1492/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Зайцев Ю.О.

при секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від позивача : не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „ПК ІНДУСТРІЯ" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОПРИЧІП" про стягнення 20 585,60 грн., -

ВСТАНОВИВ :

Суть спору : 07.04.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „ПК ІНДУСТРІЯ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОПРИЧІП" про стягнення 20 585,60 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.04.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі з призначенням її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

20.04.2015р. представником позивача надано до канцелярії господарського суду Одеської області клопотання про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами та клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів.

19.05.2015р. представником позивача до канцелярії господарського суду Одеської області надано додаткові пояснення у справі з підтверджуючими документами та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач засідання суду призначені на 29.04.2015р., 20.05.2015р. та 08.06.2015р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області були направлені за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та у Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 30.04.2015р.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача зазначеною в позовній заяві та підтвердженою витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 30.04.2015р., суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

08.06.2015р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

06 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „ПК ІНДУСТРІЯ" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВТОПРИЧІП" (надалі - покупець) був укладений Договір поставки № 060313/2 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець, у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення (надалі по тексту - Товар) партіями, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в узгоджених рахунках.

Відповідно до п. 2.1. Договору, загальна сума цього договору визначається як вартість товару, переданого продавцем відповідно до узгоджених рахунків до цього договору.

Згідно п. 3.1. Договору, товар поставляється партіями. Асортимент і кількість виробів у партії узгоджуються між продавцем і покупцем і вказуються у видаткових накладних.

Пунктом 4.1 Договору, встановлено, що покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 3 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Відповідно до 7.2 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань добросовісна сторона має право стягнення упущеної вигоди, пені (штрафної неустойки) у розмірі 0,1% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання зобов'язань. За прострочення зобов'язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми невиконаного в строк зобов'язання.

На виконання умов договору позивачем було поставлено товар згідно наступних видаткових накладних: №703002 від 07 березня 2013р. на суму 4 660,44 грн.; № 2103004 від 21 березня 2013р. на суму 2 661,79 грн.; № 404011 від 04 квітня 2013р. на суму 2 800,80 грн.; № 804001 від 08 квітня 2013р. на суму 1 230,00 грн.; № 1104006 від 11 квітня 2013р. на суму 4 090,80 грн.; № 2304007 від 23 квітня 2013 р. на суму 2 220,48 грн.; № 2604007 від 26 квітня 2013 р. на суму 9 130,08грн.; № 805003 від 08 травня 2013р. на суму 1 200,00; № 805004 від 08 травня 2013р. на суму 840,00 грн.; №1505006 від 15 травня 2013р. на суму 5 024,40 грн.; №2105018 від 21 травня 2013р. на суму 5 700,60 грн.; № 2805009 від 28 травня 2013р. на суму 1 750,20 грн.; №507006 від 05 липня 2013р. на суму 8 457,72 грн.; № 1710003 від 17 жовтня 2013 р. на суму 12 751,92 грн.; № 1311003 від 13 листопада 2013 р. на суму 4 173,60 грн.

Проте, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства розрахувався за поставку товару не в повному обсязі, в зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виник борг у сумі 12 751,94 грн.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Фізичної особи підприємця Воронцова Віталія Вікторовича основної суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 12 751,94 грн., 3% річних у сумі - 727,82 грн., інфляційних витрат у розмірі 3 909,38 грн. та суму штрафу у розмірі 3 196,46 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносинпри здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язанасторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другоїсторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона маєправо вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного 06 березня 2013 року між ними Договору поставки № 060313/2.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

На виконання умов вищезазначеного договору позивачем було поставлено товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №703002 від 07 березня 2013р. на суму 4 660,44 грн.; № 2103004 від 21 березня 2013р. на суму 2 661,79 грн.; № 404011 від 04 квітня 2013р. на суму 2 800,80 грн.; № 804001 від 08 квітня 2013р. на суму 1 230,00 грн.; № 1104006 від 11 квітня 2013р. на суму 4 090,80 грн.; № 2304007 від 23 квітня 2013 р. на суму 2 220,48 грн.; № 2604007 від 26 квітня 2013 р. на суму 9 130,08грн.; № 805003 від 08 травня 2013р. на суму 1 200,00; № 805004 від 08 травня 2013р. на суму 840,00 грн.; №1505006 від 15 травня 2013р. на суму 5 024,40 грн.; №2105018 від 21 травня 2013р. на суму 5 700,60 грн.; № 2805009 від 28 травня 2013р. на суму 1 750,20 грн.; №507006 від 05 липня 2013р. на суму 8 457,72 грн.; № 1710003 від 17 жовтня 2013 р. на суму 12 751,92 грн.; № 1311003 від 13 листопада 2013 р. на суму 4 173,60 грн.

Проте, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства розрахувався за поставку товару не в повному обсязі, в зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виник борг у сумі 12 751,94 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, проаналізувавши вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 12 751,94 грн., суд дійшов до про задоволення даної вимоги у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі - 727,82 грн., інфляційних витрат у розмірі 3 909,38 грн. та суму штрафу у розмірі 3 196,46 грн. суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Право на неустойку, як зазначено у ст. 550 Цивільного кодексу України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок 3% річних у сумі - 727,82 грн., інфляційних витрат у розмірі 3 909,38 грн. та суму штрафу у розмірі 3 196,46 грн., надані позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим дані позовні вимоги підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судових витрат, а саме 1 827,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „ПК ІНДУСТРІЯ" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОПРИЧІП" про стягнення 20 585,60 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОПРИЧІП" (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 54/1; код ЄДРПОУ 32178834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „ПК ІНДУСТРІЯ" (61052, м. Харків, пров. Сімферопольський буд. 6, літ. «Д-1»; код ЄДРПОУ 38773958) основну суму заборгованості у розмірі 12 751 /дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят одна/ грн. 94 коп., 3% річних у сумі - 727 /сімсот двадцять сім/ грн. 82 коп., інфляційні витрати у сумі - 3 909 /три тисячі дев'ятсот дев'ять/ грн. 38 коп., пені у сумі /дві тисячі тридцять дві/ грн. 31 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 грн. /одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень/ 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 15 червня 2015 р.

Суддя Ю.О. Зайцев