Рішення

від 15.06.2015 по справі 922/2921/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р.Справа № 922/2921/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР", м. Харків до Приватного підприємства "Гранд-Декор", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Шовков О.С., дов. б/н від 15.01.15 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - Приватного підприємства "Гранд-Декор" основний борг в сумі 60477,50 грн., 3% річних в сумі 427,48 грн., інфляційні втрати в сумі 10083,05 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за видатковими накладними № РНДц-00082 від 04.08.14 р., № РНДц-00100 від 05.09.14 р. та № РН-0000022 від 04.07.14 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 25).

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі усної домовленості між сторонами, позивач за період з 04.07.14 р. по 05.09.14 р. поставив відповідачу товар (цемент та пісок) на загальну суму 60477,50 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с. 09-11), які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Таким чином, суд вважає доведеним належними доказами факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 60477,50 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.

Таким чином, поставка товару позивачем та його отримання відповідачем свідчить про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст. 205 ЦК України.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами природою є договором купівлі - продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В зазначених товарних накладних не вказано строку оплати отриманого товару, тому суд виходить з того, що відповідач був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 60477,50 грн.

27.01.15 р. позивач на адресу відповідача направив претензію з вимогою сплатити заборгованість у 3-денний строк з моменту отримання. Вказана претензія була отримана відповідачем 28.01.15 р., що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 14).

Проте, відповідач ніяким чином на вказану претензію не відреагував, заборгованість не сплатив.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

В пункті 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Також в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі- продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач 60477,50 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, за спірними видатковими накладними.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 60477,50 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 427,48 грн. та інфляційні втрати в сумі 10083,05 грн. за період з 04.02.15 р. по 30.04.15 р.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування позивача за період з 04.02.15 р. по 30.04.15 р., суд визнає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 427,48 грн. та інфляційних втрат в сумі 10083,05 грн. законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується за рахунок відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Гранд-Декор" (61000, м. Харків, вул. Плиткова, 12, код ЄДРПОУ 36818064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 32359553) основний борг в сумі 60477,50 грн., 3% річних в сумі 427,48 грн., інфляційні втрати в сумі 10083,05 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.06.2015 р.

Суддя Т.В. Інте