Рішення

від 10.06.2015 по справі 910/8883/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №910/8883/15 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Шериф - Захист»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС»

про стягнення заборгованості в розмірі 97 065 грн. 93 коп.

Представники:

від Позивача: Фірсов Г.В. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Настиченко В.А. (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне підприємство «Шериф - Захист» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості в розмірі 97 065 грн. 93 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 06.11.2013 року між Приватним підприємством «Шериф - Захист» (Виконавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» (Замовник) було укладено Договір №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму, відповідно до умов якого предметом Договору є надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму на території Замовника за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 25-А (житловий комплекс «Пушкінський»). Як зазначає Позивач, він належним чином виконав свої зобов»язання за цим Договором, проте Відповідач порушив зобов»язання щодо своєчасного здійснення оплати за надані послуги. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» перед Приватним підприємством «Шериф - Захист» становить 77 000 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» пеню у розмірі 12 691 грн. 15 коп., 3% річних у розмірі 1 125 грн. 37 коп. та інфляційні у розмірі 6 249 грн. 41 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/8883/15-г, судове засідання призначено на 06.05.2015 р.

06.05.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.04.2015 року.

06.05.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.04.2015 року.

06.05.2015 року в судове засідання з'явились представники сторін. В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання сторонам часу врегулювати спір мирним шляхом.

Суд на місці ухвалив - задовольнити клопотання представника відповідача.

Крім того, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Відповідача надати докази на підтвердження оплати заборгованості за Договором №573 від 06.11.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року відкладено розгляд справи на 03.06.2015 року, у зв'язку з клопотанням про відкладення розгляду справи, витребуванням додаткових доказів по справі.

02.06.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 06.05.2015 року.

03.06.2015 року в судове засіданні з'явились представники сторін.

В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання сторонам часу врегулювати спір мирним шляхом.

Суд на місці ухвалив - задовольнити клопотання представника відповідача та оголосити в судовому засіданні перерву.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні подав клопотання про продовження строків розгляду справи на 15 днів.

Суд відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника відповідача, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, у зв'язку з клопотанням про продовження строків розгляду спору.

В судовому засіданні 03.06.2015 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 10.06.2015 р.

10.06.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло Клопотання про долучення до матеріалів справи письмових документів на підтвердження здійснення часткової оплати, а саме копії платіжних доручень №1866 від 08.06.2015 р. на суму 1000 грн. 00 коп., №1861 від 05.06.2015 р. на суму 1000 грн. 00 коп., №1854 від 03.06.2015 р. на суму 1000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні 10 червня 2015 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви. В судовому засіданні представник Відповідача надав усні пояснення по суті спору.

Крім того, в судовому засіданні представник Позивача подав Заяву про зміну розміру позовних вимог від 10.06.2015 р., якою просив Суд стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 58 000 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 30 694 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 1 839 грн. 57 коп., пеню у розмірі 15 390 грн. 01 коп.

Щодо Заяви Позивача про зміну розміру позовних вимог від 10.06.2015 р., Суд зазначає наступне.

Згідно із п. 3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмета або підстав позову.

В даному випадку Заява про зміну розміру позовних вимог Приватного підприємства «Шериф - Захист», фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, Суд приймає заяву Приватного підприємства «Шериф - Захист» про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10 червня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

06.11.2013 року між Приватним підприємством «Шериф - Захист» (Виконавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» (Замовник) було укладено Договір №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму, відповідно до умов якого предметом Договору є надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму на території Замовника за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 25-А (житловий комплекс «Пушкінський»).

Відповідно до 4.1 Договору оплата за послуги Виконавця, відповідно до умов цього Договору складає 9 504 грн. 00 коп. з ПДВ за один місяць надання послуг зі здійснення контрольно - перепускного режиму.

Згідно з п.4.2 Договору Замовник оплачує Виконавцю послуги з охорони, авансом не пізніше 15-го числа поточного місяця за поточний місяць охорони, на підставі даного Договору в розмірі місячної вартості надання послуг.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що при простроченні проведення розрахунків за Договором з вини Замовника, Замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь - якому випадку до моменту повного виконання обома Сторонами прийнятих на себе зобов»язань. (п.7.1 Договору)

Додатковою угодою №1 від 21.11.2013 року до Договору №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму від 06.11.2013 р. п.4.1 викладено в такій редакції: «оплата за послуги Виконавця, відповідно дол. Умов цього Договору складає 27 000 грн. 00 коп. з ПДВ за один місяць надання послуг зі здійснення контрольно - перепускного режиму».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму від 06.11.2013 року Позивачем були надані послуги, а Відповідачем в свою чергу прийняті вказані послуги, що підтверджується актами здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 06.11.2013 р. по 08.12.2014 р. на загальну суму в розмірі 341 283 грн. 25 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що він належним чином виконав свої зобов»язання за цим Договором, проте Відповідач порушив зобов»язання щодо своєчасного здійснення оплати за надані послуги. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» перед Приватним підприємством «Шериф - Захист» становить 58 000 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» інфляційні у розмірі 30 694 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 1 839 грн. 57 коп., пеню у розмірі 15 390 грн. 01 коп. з урахуванням Заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.06.2015 р., яка прийнята Судом до розгляду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «Шериф - Захист» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму від 06.11.2013 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму від 06.11.2013 року Позивачем були надані послуги, а Відповідачем в свою чергу прийняті вказані послуги, що підтверджується актами здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 06.11.2013 р. по 08.12.2014 р. на загальну суму в розмірі 341 283 грн. 25 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Як встановлено Судом, Відповідачем була здійснена лише часткова оплата за надані послуги на загальну суму 283 283 грн. 25 коп. у період з 10.12.2013 р. по 08.06.2015 р., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» перед Приватне підприємство «Шериф - Захист» за Договором №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму від 06.11.2013 року становить 58 000 грн. 00 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Приватному підприємству «Шериф - Захист» в розмірі 58 000 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 58 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду, з урахуванням Заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.06.2015 р., яка прийнята Судом до розгляду, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 16.11.2013 р. по 10.06.2015 р. у розмірі 1 839 грн. 57 коп. та інфляційні у розмірі 30 694 грн. 08 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані й прийняті послуги за Договором №573 про надання послуг щодо здійснення контрольно - перепускного режиму від 06.11.2013 року за загальний період прострочки з 16.11.2013 р. по 10.06.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв»язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 1 768 грн. 91 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 16.11.2013 року по 10.06.2015 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за період з 16.11.2013 р. по 10.06.2015 р. у розмірі 30 694 грн. 08 коп. підлягають частковому задоволенню, оскільки інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання, а в даному випадку сума боргу кожного місяця змінювалась та Відповідачем здійснювались часткові оплати за надані послуги. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні у розмірі 30 616 грн. 35 коп.

При зверненні до суду, з урахуванням Заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.06.2015 р., яка прийнята Судом до розгляду, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 16.11.2013 р. по 10.06.2015 р. у розмірі 15 390 грн. 01 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що при простроченні проведення розрахунків за Договором з вини Замовника, Замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 16.11.2013 року по 10.06.2015 року вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв»язку з невірним розрахунком Позивача та застосуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня лише в розмірі 12 294 грн. 41 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 16.11.2013 року по 15.05.2015 року.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» на користь Приватного підприємства «Шериф - Захист» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 58 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 768 грн. 91 коп., інфляційні у розмірі 30 616 грн. 35 коп. та пеня у розмірі 12 294 грн. 41 коп.

Крім того, Суд зазначає, що відповідно до п. 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може:

- зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК);

- у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Оскільки Судом прийнято до розгляду Заяву Приватного підприємства «Шериф - Захист» про збільшення розміру позовних вимог до розгляду від 10.06.2015 року, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «Шериф - Захист» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» (04119, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 25-А, корпус 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 35948236) на користь Приватного підприємства «Шериф - Захист» (02093, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПОЛІСЬКА, будинок 22, квартира 126, Ідентифікаційний код юридичної особи 37153018) заборгованість у розмірі 58 000 (п'ятдесят вісім тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 768 (одна тисяча сімсот шістсот вісім) грн. 91 (дев'яносто одна) коп., інфляційні у розмірі 30 616 (тридцять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 35 (тридцять п'ять) коп., пеню у розмірі 12 294 (дванадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 41 (сорок одна) коп. та судовий збір у розмірі 1 941 (одна тисяча дев'ятсот сорок одна) грн. 32 (тридцять дві) коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» (04119, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 25-А, корпус 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 35948236) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 112 (сто дванадцять) грн. 27 (сімдесят сім) коп.

5. Стягнути з Приватного підприємства «Шериф - Захист» (02093, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПОЛІСЬКА, будинок 22, квартира 126, Ідентифікаційний код юридичної особи 37153018) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 64 (шістдесят чотири) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12 червня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин