Рішення

від 10.06.2015 по справі 910/9828/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2015Справа №910/9828/15

за позовом: Заступника прокурора Голосіївського району м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд», м.Київ, ЄДРПОУ 23396495

про зобов'язання повернути земельну ділянку

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Прокурор: Бондарчук І.П. - по посв.

від позивача: не з'явився

від відповідача: Мушинська Ю.О. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.05.2015р. оголошувалась перерва до 10.06.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора Голосіївського району м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд», м.Київ про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» повернути територіальній громаді міста в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0457 га (кадастровий номер 8:000:000:000:82:414:0117) нормативно-грошовою оцінкою 952 927,97 грн., яка знаходиться за адресою: просп.Науки, 49 у Голосіївському районі м.Києва.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, оскільки строк дії укладеного між позивачем та відповідачем договору закінчився.

Позивач у поясненнях №08/230-1257 від 27.05.2015р. позовні вимоги прокурора підтримав в повному обсязі та зазначив, що Київська міська рада рішень щодо поновлення чи продовження договору оренди, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд», не приймала.

У судове засідання 10.06.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору у наведеному судовому засіданні не скористався. Проте, за висновками суду, Київська міська рада була належним чином повідомлена про час та місце розгляду спору, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника позивача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом судового засідання від 27.05.2015р., суд дійшов висновку, що вказаний учасник судового процесу був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у відзиві №12-05/2015 від 12.05.2015р. проти задоволення вимог прокурора надав заперечення, з огляду на те, що на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд», укладений між позивачем та відповідачем договір було поновлено на підставі приписів ст.33 Закону України «Про оренду землі».

З огляду на неявку позивача у судове засідання 10.06.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що позивачем вже було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/9828/15 здійснюється з 16.04.2014р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що позивач в процесі розгляду справи 10.06.2015р. так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та відповідача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Київської міської ради в сфері земельних відносин входило, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст.12 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації договору від 20.06.2008р., державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення №1270/4103 від 22.11.2007р. Київської міської ради між Товариством з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договір, згідно з п.1.1 якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.

Об'єктом оренди за умовами вказаного правочину є земельна ділянка з наступними характеристиками:

-місце розташування - просп.Науки, 49 у Голосіївському районі м.Києва;

-розмір - 0,0457 га;

-цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції;

-кадастровий номер - 8 000 000 000:82:414:0117.

Договір оренди земельної ділянки скріплено підписом голови і печаткою Київської міської ради та 20.06.2008р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №79-6-00630.

Згідно з п.3.1 підписаного між сторонами правочину договір укладено на 5 років.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №79-6-00630 від 20.06.2008р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди земельної ділянки.

Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

У п.6.1 договору оренди №79-6-00630 від 20.06.2008р. сторонами узгоджено, що передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору.

Як свідчать матеріали справи, 20.06.2008р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

За приписом ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно із ст.19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Статтею 18 зазначеного нормативно-правового акту (враховуючи, що остання була чинною на момент укладання договору №79-6-00630 від 20.06.2008р.) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як зазначалось, п.3.1 правочину №79-6-00630 від 20.06.2008р. встановлено, що договір укладено на п'ять років.

За таких обставин, враховуючи положення викладених вище приписів законодавства та узгоджений сторонами строк дії договору оренди №79-6-00630 від 20.06.2008р., судом встановлено, що строк дії вказаного договору закінчився 20.06.2013р.

Наразі, твердження відповідача щодо поновлення строку дії договору оренди на підставі приписів ст.33 Закону України «Про оренду землі», суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у ч.1-5 ст.33 цього Закону України передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Виходячи з приписів статей 319, 626 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, для застосування ч.1 ст.33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами 8 та 9 ст.33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Тобто, у будь-якому випадку у разі поновлення договору оренди обов'язковим є укладення відповідної додаткової угоди. Наведену вище правову позицію щодо поновлення дії договору оренди земельної ділянки висловлено Верховним Судом України в постановах від 25.02.2015р. та від 15.04.2015р. по справах №6-10цс15, №6-219цс14 та №6-55цс15 та Вищим господарським судом України у постановах від 01.04.2015р. та від 07.04.2015р. по справах №910/9292/14 і №910/15048/14.

Суд наголошує, що за приписами ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, з огляду на наведені вище приписи чинного законодавства та позицію Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, суд зазначає, що належним доказом поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки є відповідна додаткова угода, укладена між орендарем та Київською міською радою.

Проте, відповідачем належних доказів укладання додаткової угоди щодо поновлення договору №79-6-00630 від 20.06.2008р. не представлено.

Під час розгляду спору у судовому засіданні 27.05.2015р. представником відповідача наголошено, що клопотання про поновлення договору №79-6-00630 від 20.06.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» до Київської міської ради не подавалось, відповідної додаткової угоди не укладалось.

Крім того, господарський суд зауважує, що відповідач не був позбавлений права та можливості звернутись до суду з окремим позовом про спонукання Київської міської ради до укладання додаткової угоди про поновлення договору №79-6-00630 від 20.06.2008р.

При цьому, з огляду на приписи ст.33 Закону України «Про оренду землі», суд зазначає, що саме по собі подальше користування земельною ділянкою та внесення орендних платежів не свідчить про автоматичне поновлення договору оренди. Наведені висновки суду в повному обсязі узгоджуються з позицією Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.

Отже, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку про безпідставність та доказову необґрунтованість тверджень відповідача щодо поновлення дії договору №79-6-00630 від 20.06.2008р.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містяться у п.11.3 договору оренди земельної ділянки №79-6-00630 від 20.06.2008р.

Статтею 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором (п.11.8 договору №79-6-00630 від 20.06.2008р.).

За висновками суду, повернення орендованої земельної ділянки повинно проводитися за актом приймання-передачі, як і передання у користування об'єкту земельних правовідносин.

За таких обставин, враховуючи положення вказаних вище нормативно-правових актів, приймаючи до уваги, що строк укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл ЛТД» договору оренди №79-6-00630 від 20.06.2008р. закінчився та докази його поновлення до теперішнього часу у матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку, що позов заступника прокурора Голосіївського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» повернути територіальній громаді міста в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0457 га (кадастровий номер 8:000:000:000:82:414:0117) нормативно-грошовою оцінкою 952 927,97 грн., яка знаходиться за адресою: просп.Науки, 49 у Голосіївському районі м.Києва, є правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому.

Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У п.9.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» зазначено, що у рішеннях суд повинен вказати найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Отже, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення по справі строку повернення об'єкта оренди не пізніше, ніж двадцять календарних днів.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов прокурора Голосіївського району м.Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд», м.Київ про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд», м.Київ повернути територіальній громаді міста в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,0457 га (кадастровий номер 8:000:000:000:82:414:0117) нормативно-грошовою оцінкою 952 927,97 грн., яка знаходиться за адресою: просп.Науки, 49 у Голосіївському районі м.Києва

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» (01000, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченка, буд.35, група нежилих приміщень 7, ЄДРПОУ 23396495) у строк не пізніше 20 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 0,0457 га (кадастровий номер 8:000:000:000:82:414:0117) нормативно-грошовою оцінкою 952 927,97 грн., яка знаходиться за адресою: просп.Науки, 49 у Голосіївському районі м.Києва.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Несті Ойл Лтд» (01000, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченка, буд.35, група нежилих приміщень 7, ЄДРПОУ 23396495) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 1218 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 15.06.2015р.

Суддя М.О.Любченко