Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/10695/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/10695/15

За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави

в особі 1. Міністерства освіти і науки України

2. Державного підприємства науково-дослідного інституту «Оріон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівайвелс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача 1: Остапенко Ю.О. (представник за довіреністю №911-9-7 від 20.01.2015р.);

від позивача 2: Бочаров О.П. (представник за довіреністю від 15.01.2015р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Зломинога Т.М. (представник за довіреністю від 02.04.2015р.);

від прокуратури: Волошенюк О.П. (службове посвідчення №026094 від 08.05.2014р.).

Обставини справи:

Заступник Генерального прокурора України (надалі також - прокурор, прокуратура) звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (надалі також - позивач-1) та Державного підприємства науково-дослідного інституту «Оріон» (надалі також - позивач-2) з позовною заявою про визнання недійсним Договору купівлі-продажу майна, яке перебуває у податковій заставі від 30.10.2012р., укладеного між позивачем-2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівайвелс» (надалі також - відповідач) та про зобов'язання відповідача повернути позивачу-2 нежитлового будинку, загальною площею 179,1 кв.м., що розташований по вул. Дегтярівській, 51 (літера М).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між позивачем-2 та відповідачем Договір підлягає визнанню недійсним з підстав того, що нежитловий будинок, загальною площею 179,1 кв.м., який розташований по вул. Дегтярівській, 51, на підставі ЗУ «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Окрім того, уповноваженим суб'єктом на укладання правочину з відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, є відповідний брокер, який діє на підставі доручення органу державної податкової служби, а в.о. директора відповідача Волков Є.Г. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Також, за технічним паспортом, нежитловий будинок за зазначеною адресою не введений в експлуатацію.

Позивачем-1 надано до суду письмові пояснення, відповідно до яких він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/10695/15, розгляд було призначено на 26.05.2015р. Окрім того, зазначеною ухвалою залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

В судове засідання 26.05.2015р. представники відповідача не з'явились, розгляд справи було відкладено до 09.06.2015р.

В судове засідання 09.06.2015р. представники від відповідача не з'явились.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 09 червня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач-2 мав податковий борг перед державним бюджетом у розмірі 2 666 000,00 грн., у зв'язку з чим Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва направлялись податкові вимоги, які позивачем-2 погашені не були.

Надалі ДПІ у Шевченківському районі складено акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, від 22.08.2011р. №22/24-214, до якого включено одноповерхову будівлю за адресою: Дегтярівська, 51, площею 241,1 кв.м.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2012р. в справі №2а-14151/11/2670 задоволено позовні вимоги ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до ДП НДІ «Оріон» та надано дозвіл податковій інспекції на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває в податковій заставі.

У мотивувальній частині рішення зазначено, що до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, включено адміністративний корпус, розташований за адресою: вул. Дегтярівський, 51, М, загальною площею 374 кв.м., та нежитловий будинок, який розташований за тією ж адресою, загальною площею 241,1 кв.м.

За результатом проведеного 30.10.2012р. товарною біржею «Центральна універсальна біржа» аукціону, переможцем якого визначено відповідача, був укладений 30 жовтня 2012 року між позивачем-2 (продавець за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Договору позивач-2 зобов'язується передати у власність відповідачеві, а відповідач прийняти та оплатити згідно цього Договору наступне майно: нежитловий будинок, 1-но поверхова цегляна будівля, загальною площею 179,1 кв.м., придатна для експлуатації. Рік побудови - 2002р. (надалі - об'єкт). Місцезнаходження майна: м. Київ, вул. Дегтярівська, 51-М.

Відчуження майна шляхом його продажу на цільовому аукціоні здійснено в рахунок погашення податкового боргу платника податків ДП НДІ «Оріон» на підставі рішення №1/24-213 про погашення усієї суми податкового боргу, прийнятого 23.01.2012р. на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2012р. за справою №2а-14151/11/2670 про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків - Державного підприємства науково-дослідного інституту «Оріон». (п. 1.3. Договору).

Звернувшись до господарського суду прокурор вказує, що Договір прямо суперечить вимогам Закону, інтересам держави, а тому має бути визнаний недійсним.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207, 208 Господарського кодексу України, під час вирішення цієї справи судом досліджуються обставини відповідності положень спірного договору вимогам законодавства на момент вчинення правочину.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 656 Цивільного кодексу України Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Міністерство освіти і науки України (далі - МОН України) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014р. №630 (далі - Положення), визначено, що МОН України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, забезпечує формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Так, відповідно до пункту 4.2. Статуту позивача-2 майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно із вимогами Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» майно позивача-2 включено до вказаного переліку.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання управління об'єктами державної власності» від 30.10.2014р. №641, цілісний майновий комплекс ДП НДІ «Оріон» передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України (правонаступник Державного агентства з управління державними корпоративними правами та майном).

Так, як зазначено вище, 30.10.2012р. виконуючий обов'язки директора ДП НДІ «Оріон» Волков Є.Г. та відповідач уклали Договір.

За вимогами Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» майно позивача-2 включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до п. 95.1, 95.3 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торговельні організації, а покупець майна набуває права власності на таке майно за результатами проведених торгів (пункти 95.7., 95.14. Податкового кодексу України).

На виконання вказаних статей Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про деякі питання реалізації статті 95 Податкового кодексу України» від 29.12.2010р. №1244, пунктом 6 якої передбачено, що у разі продажу майна на біржових торгах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), який вчиняє дії з продажу майна за дорученням такого органу на умовах найкращої цінової пропозиції.

Отже, уповноваженим суб'єктом на укладання правочину з відчуження майна, що перебуває в податковій заставі, є відповідний брокер, який діє на підставі доручення органу державної податкової служби.

Як встановлюється матеріалами справи Договір укладено виконуючим обов'язки директора позивача-2 Волковим Є.Г., якому таких повноважень надано не було.

Разом з тим, із змісту постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2011р. у справі №2а-14151/11/2670 вбачається, що судом надано дозвіл на відчуження майна ДП НДІ «Оріон», зокрема споруди по вул. Дехтярівська, 51, Н, загальною площею 241,1 кв. м. Так, предметом спірної угоди є нежитлова будівля, що розташована за іншою адресою та з іншою площею.

Крім того, за технічним паспортом, виготовленим 28.03.2011р. Київським МБТІ на нежитловий будинок, який розташований по вул. Дегтярівській, 51 (літера М), він не введений в експлуатацію, дозвіл на його будівництво та проектна документація в БТІ відсутні.

Згідно із пунктом 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Пунктом 12 вказаного Порядку встановлено, що експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до пункту 13 вказаного Порядку, зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Підключення об'єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.

За вимогами частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до вимог статті 655 ЦК України за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Отже, нежитлова будівля по вул. Дегтярівській, 51 (літера М), площею 179,1 кв. м, не могла бути предметом цивільно-правової угоди, оскільки вона не введена в експлуатацію, відсутні правовстановлюючі документи на неї, а особа, яка її відчужувала, не була і не могла від імені позивача-2 укладати такий Договір.

Окрім того, відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наведені вище обставини та норми матеріального права свідчать про порушення вимог Закону під час укладання спірного договору, а тому згідно з вимогами пункту 1 статті 203 та статті 215 ЦК України його слід визнати недійсним.

За таких умов, зважаючи на те, що Договір зберігання державного майна №10/13 від 07.05.2013р. не відповідає вимогам норм Цивільного кодексу України, тому на підставі ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України цей спірний Договір підлягає визнанню недійсним, а майно поверненню у відання позивача-2.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, встановивши в даній справі, що спірний Договір підлягає визнанню недійсним з моменту укладення за рішенням суду, таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в справі №910/10695/15 підлягають задоволенню та визнанню недійсним Договору купівлі-продажу майна, яке перебуває у податковій заставі від 30.10.2012р., а нежитловий будинок, загальною площею 179,1 кв.м., що розташований в м. Києві по вул. Дегтярівській, 51 (літера М) підлягає поверненню у відання позивача-2.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/10695/15 виник в наслідок неправомірних дій відповідача, а також приймаючи до уваги, що відповідно до п. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у розмірі 2 436,00 грн., покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 611, 651 Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Договір купівлі-продажу майна, яке перебуває у податковій заставі від 30.10.2012р., укладений між Державним підприємством науково-дослідним інститутом «Оріон» (код ЄДРПОУ 14310709) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівайвелс» (код ЄДРПОУ 37116603), визнати недійсним з моменту укладення.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівайвелс» (код ЄДРПОУ 37116603, адреса: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 51) відновити становище, яке існувало до порушення права шляхом повернення нежитлового будинку, загальною площею 179,1 кв.м., що розташований в м. Києві по вул. Дегтярівській, 51 (літера М) у відання Державного підприємства науково-дослідного інституту «Оріон» (код ЄДРПОУ 14310709, адреса: 03680, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 8а).

4. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівайвелс» (код ЄДРПОУ 37116603, адреса: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 51) в доход Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) 2 436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2015р.

Суддя С.М. Морозов