Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/9751/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/9751/15

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Астарта-Київ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркиївтранс»

про стягнення 24 937,02 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Мальцев І.В. (представник за довіреністю від 14.01.2015р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астарта-Київ» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркиївтранс» (надалі також - відповідач) суми основного у розмірі 22 400,00 грн., суми відсотків в розмірі 1 117,18 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 1 282,60 грн. та суми 3% річних в розмірі 137,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором про надання послуг автокрану №20/08/14 від 18.08.2014р., зокрема, надав послуги в обсязі меншому ніж оплачено позивачем.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015р. суддею Морозовим С.М. порушено провадження у справі №910/9751/15 та призначено її до розгляду на 26.05.2015р.

В судове засідання 26.05.2015р. представник від відповідача не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 09.06.2015р.

В судове засідання 09.06.2015р. представник від відповідача не з'явився повторно.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 09 червня 2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2014 року між відповідачем (виконавець за Договором) та позивачем (замовник за Договором) укладено Договір надання послуг автокрану №20/08/14 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач доручає, а відповідач приймає на себе зобов'язання за завданням позивача своїми та/або залученими силами та засобами на свій ризик якісно виконати роботи/надати послуги автокрану Grove АТ1100 по підніманню, навантаженню, розвантаженню матеріалів та обладнання, що є власністю позивача на території за адресою: Полтавська область, Оржицький р-н, смт. Новооржицьке, у відповідності до вимог позивача, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи/надані послуги на умовах, викладених у цьому Дорговорі.

Вартість робіт визначається в національній валюті України - гривні. (п. 2.1. Договору).

Договірна ціна за цим Договором становить 1 800,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% 300,00 грн. за одну годину роботи автокрану, та дві доставки автокрану (Київ-Новооржицьке-Київ) на суму 42 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 7 000,00 грн., з розрахунку 21 000,00 грн. за одну доставку. (п. 2.2. Договору).

У випадку вказаному в п. 2.3. цього Договору остаточна ціна виконання робіт/надання послуг за цим Договором визначається за фактично виконаними обсягами робіт. (п. 2.6. Договору).

Згідно з п. 4.2.1 Договору позивач має право відмовитись від прийняття закінчених робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість їх використання відповідно за призначенням і не можуть бути усунені відповідачем.

Позивач здійснює 100% попередню оплату замовлених робіт/послуг протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури, шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий (поточний) рахунок відповідача. (п. 5.1. Договору).

Приймання-передача виконаних робіт проводиться у порядку встановленому чинним законодавством України та цим Договором. Передача виконаних робіт відповідачем і приймання їх позивачем оформлюється Актами виконаних робіт-наданих послуг. (п. 6.1. Договору).

Строк дії цього Договору встановлюється з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за даним Договором. (п. 11.1. Договору).

На виконання умов п. 5.1. Договору позивачем 21.08.2014р. було проведено платіж на рахунок відповідача на суму в розмірі 65 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по рахунку позивача за вказану дату.

В подальшому відповідачем складено Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №УК-0000248 від 26.08.2014р. на суму в розмірі 65 000,00 грн., відповідно до змісту якого відповідачем надано позивачу послуги автокрана в розмірі 20 годин на суму 30 000,00 грн. та нараховано суму за перебування техніки в 2 ходки на суму в розмірі 24 166,67 грн., що в підсумку разом з ПДВ склало 65 000,00 грн.

Позивачем зазначений акт підписано не було, про що складено відповідний Акт від 26.08.2014р. Відповідно до зазначеного акту від 26.08.2014р., відповідачем було надано позивачу послуги автокрану лише в 11 годин на суму 19 800,00 грн. та перебування техніки в 1 ходку на суму 21 000,00 грн., що в підсумку, за розрахунками позивача, склало 40 800,00 грн. разом з ПДВ.

У зв'язку з неповним наданням відповідачем оплачених позивачем згідно Договору послуг, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. (ст. 902 ЦК України).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідно до умов п. 2.6. Договору, остаточна ціна виконання робіт/надання послуг за цим Договором визначається за фактично виконаними обсягами робіт.

Як зазначалось вище, відповідачем складено Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №УК-0000248 від 26.08.2014р., відповідно до якого ним надано позивачу послуги автокрана в розмірі 20 годин на суму 30 000,00 грн. та перебування техніки в 2 ходки на суму в розмірі 24 166,67 грн..

Однак, позивачем не прийнято зазначений Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №УК-0000248 від 26.08.2014р. та не підписано його, оскільки відповідно до складеного позивачем Акту від 26.08.2014р. відповідачем було надано позивачу послуги автокрану лише в 11 годин на суму 19 800,00 грн. та перебування техніки в 1 ходку на суму 21 000,00 грн.

В підтвердження того, що відповідач надавав позивачу послуги автокрану саме 11 годин, в матеріалах справи міститься копія журналу обліку в'їзду-виїзду автотранспорту за 26.08.2014р. Відповідно до записів в зазначеному журналі відповідачем здійснено одну ходку автокраном та виконано вантажно-піднімальні роботи автокраном Terex д.р.н. АА 9783 ВЕ з 8:00 години. до 20:00 годину з перервою на обід в 1 годину.

Таким чином, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що останнім було надано позивачу послуги лише на суму 40 800,00 грн., згідно вищевикладених доказів.

Відповідно до п. 9.3. Договору, якщо порушення строків виконання робіт або інших зобов'язань, які виникли з вини відповідача, триває більше ніж 30 календарних днів, позивач має право розірвати цей Договір в односторонньому порядку. В такому разі він письмово повідомляє відповідача про розірвання Договору за 5 календарних днів до запланованої дати розірвання Договору.

Позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання Договору та повернення останнім в строк до 5 робочих днів з дати розірвання Договору (з 29.01.2015р. - відповідно до повідомлення) коштів в розмірі 24 200,00 грн., на які згідно умов Договору послуги надано не було, але які були перераховані позивачем.

У відповідь відповідачем не було надіслано на адресу позивача жодного листа.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач свого зобов'язання щодо повернення вартості оплачених позивачем але не наданих відповідачем послуг не виконав неналежним чином у строки визначені вимогою позивача, тобто до 04.02.2015р., таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 24 200,00 грн. (сума оплати проведена позивачем в розмірі 65 000,00 грн. - вартість наданих відповідачем позивачу послуг в розмірі 40 800,00 грн.)

Відповідно до змісту позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача частину суми основного боргу, а саме суму в розмірі 22 400,00 грн., що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом позивача.

Згідно зі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про можливість суду виходити за межі позовних вимог, приймаючи до уваги все вищезазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача частини суми основного боргу в розмірі 22 400,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму відсотків в розмірі 1 117,18 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач окрім того, посилався на ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, тобто розмір процентів не встановлено, окрім того, законом також не встановлено розміру відсотків, який має застосуватись до правовідносин в даному випадку.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків в розмірі 1 117,18 грн. в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України, з огляду на вищевикладене, задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 137,24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 282,60 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми 3% річних, судом визнано його обґрунтованим, а тому, сума 3% річних в розмірі 137,24 грн. підлягає до стягнення з відповідача.

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми інфляційних втрат, судом визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а тому, сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 1 282,60 грн.

Таким чином з огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 1 282,60 грн. та суми 3% річних в розмірі 137,24 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/9751/15 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 22 400,00 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 1 282,60 грн. та суми 3% річних в розмірі 137,24 грн.

Судовій збір позивача в розмірі 1 745,15 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркиївтранс» (код ЄДРПОУ 38402677, адреса: 02094, м. Київ, вулиця Червоноткацька, 61, корпус 57) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта-Київ» (код ЄДРПОУ 19371986, адреса: 04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44) суму основного боргу в розмірі 22 400,00 грн. (двадцять дві тисячі чотириста гривень 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 1 282,60 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят дві гривни 60 копійок), суму 3% річних в розмірі 137,24 грн. (сто тридцять сім гривень 24 копійки) та судовий збір в розмірі 1 745,15 грн.(одна тисяча сімсот сорок п'ять гривень 15 копійок).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2015р.

Суддя С.М. Морозов