Рішення

від 12.02.2007 по справі 12/36-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/36-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.07р.

Справа № 12/36-07

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гранд", сел. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Делфі-2006", м. Дніпропетровськ 

про визнання  незаконним та скасування рішення.

Суддя  Жукова Л.В.

при секретарі Балтакса І.В.

Представники:

  Від позивача Вікторов Л.В. довіреність від 31.12.2006р.

Від відповідача  Патика А.В. довіреність 20.12.2006р. 

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач   звернувся з позовом до відповідача та просить  суд визнати незаконним та скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації „ЛЕВЛЕКС” від 09 січня 2007 року, винесене по справі № 10-02/07.

          Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що  вищезазначеним рішенням за Товариством з обмеженою відповідальністю  „Делфі-2006” визнано право власності на нерухоме майно літ. А-1 загальною площею 6866, 1 кв.м. (відсоток готовності складає 98%); літ. Б-2 загальною площею 2295,1 кв.м. (відсоток готовності складає 65%); літ. В-2 загальною площею 4334,5 кв.м. (відсоток готовності складає 83%) –комерційно-торговельного комплексу  розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 31Д. Однак,  позивач вважає, що дане рішення прийнято без врахування того, що 27.02.2006р. між ТОВ БІК „ДАФІ” та ТОВ „Лідер К” був укладений інвестиційний договір про участь у будівництві № 27/02/06  згідно якого Інвестор (ТОВ „Лідер К”) зобов'язався передати Замовнику (ТОВ БІК „ДАФІ”) грошові кошти на умовах участі в будівництві, а Замовник  після закінчення будівництва  об'єкта нерухомості зобов'язався передати Інвестору без виділення в натурі у власність частину цього об'єкту нерухомості. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006р. даний інвестиційний договір було розірвано, однак 26.12.2006р. постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення господарського суду від 03.08.2006р. було скасовано та в позові ТОВ БІК „ДАФІ” –відмовлено. За викладених обставин позивач вважає, що на момент прийняття оспорюваного рішення постійно діючим третейським судом при Асоціації „ЛЕВЛЕКС”  діяв  інвестиційний договір про участь у будівництві № 27/02/06 від 27.02.2006р. Вважає, що  третейський суд, визнавши за ТОВ „Делфі-2006” право власності на комерційно-торговельний комплекс (незавершене будівництво) розташований по вул. Героїв Сталінграду, 31Д в м. Дніпропетровську, позбавив можливості ТОВ „Лідер К” користуватися, володіти та розпоряджатися майном, яке повинно було бути передано ТОВ „Лідер К” на підставі інвестиційного договору від 27.02.2006р. Також, в позові позивач посилається на норми ст.ст. 509, 610, 629 ЦК України.

          Представник відповідача проти позову заперечує посилаючись на те, що у позивача відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду, оскільки позивач не навів жодних підстав для скасування оспорюваного рішення, які  передбачені ст. 51 Закону України „Про третейські  суди”.

          В судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.02.2007р.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд –

ВСТАНОВИВ :

          Рішенням Постійно діючого Третейського суду  при Асоціації „ЛЕВЛЕКС” від 09.01.2007р. по справі № 10-02/07 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Делфі-2006” до Товариства з обмеженою відповідачальністю Будівельно-інвестиційної компанії  „ДАФІ” було визнано право власності за позивачем на об'єкт незавершеного будівництва літ. А-1 загальною площею 6866,1 кв.м.; - комерційно-торговельний комплекс (відсоток готовності 98 %) розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 31Д.

          Позивач в позові посилається на те, що дане рішення було прийнято без врахування інвестиційного договору про участь у будівництві № 27/02/2006 від 27.02.2006р. який був укладений  між  ТОВ БІК „ДАФІ”  та ТОВ „Лідер К” та діяв на момент прийняття рішення третейським судом.

          Вивчивши надані документи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

          Статтею 5 Закону України „Про третейські суди” передбачено,  що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

          За ст. 6 Закону України „Про третейські суди” третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

          Згідно ст. 51 Закону України „Про третейські суди” рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1)          справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

          2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які входять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які входять за межі третейської угоди;

          3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

          4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідає вимогам ст. 16-19 цього Закону.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу  своїх вимог і заперечень.

Позивачем не наведено жодних доказів невідповідності оспорюваного рішення вищенаведеним підставам. Крім того, відповідачем доведено відповідність оспорюваного позивачем рішення третейського суду вимогам ст. 51 Закону України „Про третейські суди”, а саме: те, що справа, по якій прийнято рішення підвідомча третейському суду відповідно до закону; оспорюване рішення  третейського суду прийнято у спорі, яка  передбачена третейською угодою, цим рішенням вирішені питання, які не виходять за межі третейської угоди; третейську угоду не визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення відповідає вимогам статей 16-19 цього Закону.

          Приймаючи до уваги викладене та керуючись   ст.ст. 5, 6, 51 Закону України „Про третейські суди”, ст.ст. 33, 49, 82-85    Господарського  процесуального  кодексу України, господарський  суд –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя

 Л.В. Жукова

Рішення підписано 12.02.2007р. відповідно до ст. ст.84, 85 ГПК України.