Постанова

від 17.06.2015 по справі 922/6031/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 922/6031/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Науково-виробничої фірми "Аріон" - товариство з обмеженою відповідальністю на рішення та постанову Господарського суду Харківської області від 27.01.2015 Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі№ 922/6031/14 Господарського суду Харківської області за позовомФізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І. Вєркіна Національної академії наук України доНауково-виробничої фірми "Аріон" - товариство з обмеженою відповідальністю простягнення коштів за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б.І. Вєркіна Національної академії наук України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Науково-виробничої фірми "Аріон" - товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення з відповідача суми боргу за Договорами №№ 2-О-2012 та 2-К-2012 від 01.05.2012 у розмірі 48910,06 грн. та пені у сумі 3020,20 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.01.2015 у справі № 922/6031/14 (суддя Присяжнюк О.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Камишева Л.М.), позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Аріон" на користь Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І. Вєркіна Національної академії наук України 48910,06 грн. боргу з орендної плати, 3020,20 пені та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Науково-виробнича фірма "Аріон" - товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 922/6031/14, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не з'ясували питання чинності договору оренди, правильність нарахування позивачем орендної плати та правильність нарахування пені, розрахунок якої здійснений з порушенням строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України. Також скаржник посилається на те, що його не було повідомлено належним чином про розгляд справи у суді першої інстанції.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І. Вєркіна Національної академії наук України на касаційну скаргу, в якому відповідач просив оскаржувані судові рішення залиши без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.05.2012 між Фізико-технічним інститутом низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Аріон" (далі - відповідач, орендар) був укладений Договір оренди № 2-0-2012 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач, приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення, загальною площею 191,8 кв. м., розміщене за адресою: м. Харків, просп. Леніна, 47 для використання під виробництво.

Факт передачі нежитлового приміщення (будівлі) підтверджується актом приймання-передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 01.05.2012.

Згідно із п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1995 № 786 зі змінами або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за перший місяць оренди - березень 2012 - 4612,32 грн.

Як передбачено п. 3.3 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати на попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що орендна плата за орендоване майно сплачується відповідачем щомісяця не пізніше останнього числа поточного місяця.

Відповідно до п. 10.1 Договору строк його дії визначений сторонами з 01.05.2012 до 31.12.2013.

Разом з тим, згідно із п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Суди першої та апеляційної інстанції, з огляду на ненадання відповідачем доказів повернення позивачу орендованого майна та ненадання доказів наявності заперечень позивача щодо користування орендованим приміщенням протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди, керуючись ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 764 Цивільного кодексу України, дійшли висновку про те, що договір оренди не припинив своєї дії.

Звертаючись із вказаним позовом, позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання по сплаті орендної плати та відшкодуванню витрат балансоутримувача на придбання комунальних послуг, що призвело до виникнення заборгованості за період з липня по грудень 2014 у розмірі 48910,06 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За змістом ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно положень ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із п. 3.6 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь позивача відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Врахувавши приписи вищенаведених норм законодавства та умов договору, виходячи з того, що відповідач не надав доказів на спростування заборгованості перед позивачем, як і свого контррозрахунку суми позовних вимог, доказів повернення спірного приміщення, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені та його відповідність вимогам законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача 48910,06 грн. основного боргу та 3020,20 грн. пені.

Вказаний висновок судів відповідає встановленим фактичним обставинам справи і ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Натомість, доводи скаржника про те, що орендна плата нараховувалась позивачем з порушенням Додатку 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу без застосування коефіцієнту 0,7 не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються Додатком № 1 до Договору оренди.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку із неотриманням відповідачем позовної заяви з доданими до неї документами та неналежного повідомлення його про час і місце судового розгляду справи, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, вказаним доводам була надана належна правова оцінка і вони обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на п.п. 3.5, 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2015 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 922/60317/14.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Науково-виробничої фірми "Аріон" - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 922/60317/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Л. Іванова

Судді Л. Гольцова

Т. Козир